Проєкт «Видатні уродженці Черкащини» триває у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького.
Він приурочений до 70-річчя Черкаської області. На Черкащині у всі історичні періоди народжувалися люди, які відігравали надзвичайно важливу роль в історії та культурі України, у формуванні світогляду українців. Є постаті всесвітньо відомі — такі, як Тарас Шевченко, Богдан Хмельницький, Іван Піддубний. Але надзвичайно багато й тих, пам’ять про кого століттями стирала російська імперія та її правонаступник, тоталітарний срср. Є також ціла когорта фахівців своєї справи, які подвижницькою працею зробили внесок у розвиток Черкащини. Усі вони є нашою історією і заслуговують на те, щоб їх знали нащадки й сучасники.
До вашої уваги — нарис Григорія Голиша, директора наукової бібліотеки ім. Михайла Максимовича.
Сміх крізь терни: голгофа Юхима Ґедзя
Завжди терновий вінець
буде кращий, ніж царська корона.
Завжди величніша путь
на Голгофу, ніж хід тріумфальний.
Леся Українка
За літературний псевдонім він обрав собі назву дуже кусючої комахи – «Ґедзь». Це цілком відповідало одному з основних жанрів багатогранної творчості Юхима Ґедзя, яким була в’їдлива сатира на злобу дня. Втім, письменник послуговувався ще одним промовистим псевдонімом — Олесь Ясний. Він є нашим земляком із Золотоноші й репрезентує одну із безлічі жертв «Розстріляного відродження» 1930-х років. Цьогоріч у березні минають 130-ті роковини від дня народження українського достойника. З цієї нагоди пропонуємо бодай побіжний огляд життя і творчості знаного золотонісця, ім’я якого нарешті повернуто в духовне сьогодення.
Перші життєві кроки
На жаль, про життя письменника збереглося обмаль відомостей. Олексій Васильович Савицький (таким було його справжнє ім’я) народився 18 (30) березня 1896 року (за деякими даними — 1897 року) в повітовому містечку Золотоноша, тоді Полтавської губернії. Зростав у родині місцевого теслі й разом зі своїми рідними потерпав від постійних нестатків. Закінчив земську школу на Затройці (один із кутків містечка), змалку заробляв на хліб насущний, грав у виставах самодіяльного драмгуртка. Вже за радянської влади зробив дещо несподіваний, як для «пролетарських» часів, вибір і подався на навчання до Державного музично-драматичного інституту (м. Київ).
Повсякдення майбутньої знаменитості, втім, здебільшого було доволі рутинним: він служив у різних установах місцевого самоврядування, а розпочав трудову кар’єру ще в дореволюційні часи на скромній посаді земського писаря. Настільки це було можливо, дистанціювався від усіляких політичних перипетій і зберіг свій позапартійний статус. У 1924 році він переїхав до Черкас і певний час працював тут у редакції окружної газети «Радянська думка».
Уже в юному віці відчув поклик високого й вічного, а відтак саме в Золотоноші розпочалася літературна творчість нашого відомого земляка. Його вірші, гуморески та проза з’являлися від 1923 року на сторінках журналів «Плужанин», «Всесвіт», «Знання», «Нова громада», «Сільський театр», «Червоний перець» та ін. Літературній майстерності Олексій Савицький учився в Антона Чехова та у своїх сучасників Остапа Вишні й Василя Еллана-Блакитного.
Молодий письменник у грудні 1924 року став одним із фундаторів Золотоніської філії Спілки селянських письменників «Плуг». Як слушно відзначають літературознавці, гумористично-сатирична творчість Юхима Ґедзя 1920-х років виявила не тільки оригінальність літературного хисту, а й певну залежність від таланту Остапа Вишні (Губенка). Утім, з часом майстер слова виробив свій власний творчий почерк. Вже після здобуття літературного імені він перебрався до столичного Харкова.
Творчі злети
Чи не найбільш плідним у творчій біографії Ґедзя-Савицького стало п’ятиріччя від 1927 до 1931 року. Саме тоді, мов з рогу достатку, посипатися й побачили світ майже всі його основні збірки творів: «Автор Троянденко», «Буває й таке» (обидві — 1927), «Принципіяльно». «Троглодити» (обидві — 1929), «Завзятий середняк» (1929; 1930), «Бубна-козир», «Конкурс на гопак», «Ті ж і Мирон Гречка», «Столичний гість» (усі — 1930), «Перший іспит» (1931) та ін. Вражає тематичне розмаїття цих творів: сільське повсякдення, минувшина, мисливські бувальщини, викриття бюрократів-чиновників, протистояння «старого» і «нового» світу, гендерні проблеми, дозвілля, культура, спорт, література тощо. Все це засвідчує громадянську небайдужість письменника, щире прагнення долучитися до творення більш досконалої моделі життя її соціуму, всебічно і гармонійно розвинених людей. При цьому літературний достойник вдавався до різних жанрово-видових форм: гуморесок, гумористичних оповідань, нарисів, оповідок, фейлетонів тощо. Найповніше розкрився талант Гедзя-гумориста в циклі гуморесок про Мирона Гречку — колоритного образу селянина.
Зрештою, Юхим Ґедзь звертається й такого «вищого пілотажу» літературної творчості, яким є драматургія, хоча його доробок в цьому жанрі менш помітний. Це були драми, комедії, водевілі, драматизовані гуморески, зокрема: «Віз ламається — чумак ума набирається» (1928; 1929; 1930), «Надія», «Секретар пухтресту», «Шевченкова мова» (усі — 1929), «Комедії» (1931). Очевидним є той факт, що драматургія Юхима Ґедзя за художнім рівнем дуже програє його прозі.
Від 1932 року рельєфно простежується низхідна траєкторія творчості письменника. Так, його збірка «Тихою сапою» (1933) та п’єса «Молодість» (1936) переконливо засвідчують певну творчу втому митця, схильність до надмірного соціологізму й публіцизму. Можливо, це було пов’язано із синхронними тому часу трагічними подіями голодного мору 1932 — 1933 років, розкручуванням пекельного маховика сталінських репресій. А ще — з недобрими передчуттями, які зрештою не обманули Юхима Ґедзя.
На загал, за своє коротке життя майстер слова видав 20 книжок, що містять понад 100 творів. Попри творчу аритмію останніх років життя автора, його літературний доробок став безцінним надбанням українського письменства XX століття. Творчому почерку Юхима Гедзя притаманні щирість і ліризм, оригінальність тематики й образів, продуктивне використання перлів фольклору, майстерність діалогів, громадянська мужність.
До вінця тернового
Це сталося темної пізньоосінньої ночі 1936 року: до будинку, де мешкав письменник, під’їхав «чорний воронок» (так називали арештантські автозаки), і за мить його заарештували. У дусі тих страшних часів йому висунули безглузде звинувачення у приналежності до «української терористичної організації». А потім були пекельні дні й ночі виснажливих допитів і тортур, одначе харківські енкаведисти, схоже, зі своїм диявольським завданням не справилися, бо Юхим Ґедзь тримався мужньо й відкидав усі звинувачення.
Тоді його перевезли до київської катівні, додавши ще і ярлики «націоналіста», «троцькіста-зінов’євця», «фашиста», і тамтешні єжовські посіпаки довели справу до логічного завершення, вибивши з майстра слова «зізнання». До нього було застосовано найвищу міру «соціалістичного захисту» – розстріл. Життя нашого земляка обірвалося у полудень літа, 15 липня 1937 року. Отак до його вінця лаврового додався й вінець терновий, а зійшов майстер літературного слова на мученицьку Голгофу у 40 років.
За лиховісною традицією репресивної доби жертвами цієї трагедії стали й члени родини Савицьких. Дружина-вдова письменника Віра Михайлівна на довгі роки опинилася в таборах далекого Магадану, а сип Віталій також зазнав переслідувань як нащадок «ворога народу». Лише в 1958-му справа Юхима Ґедзя була переглянута, вирок 1937 року скасовано й золотонісця реабілітували посмертно.
Чи ж віддано належне пам’яті відомого митця в рідній Золотоноші? З прикрістю слід констатувати, що в цій царині зроблено небагато. Його ім’ям (щоправда, справжнім — Олексія Савицького) названа одна із околичний вулиць міста Золотоноші, а в місцевому краєзнавчому музеї є дуже скромна експозиція, присвячена Юхиму Гедзю.
Принагідно зазначимо, що в Золотоноші мешкав і працював інженером-технологом па місцевій меблевій фабриці син письменника Віталій Савицький. Його багаторічна праця на цьому підприємстві відзначена орденом «Знак Пошани».
Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки ім. М. Максимовича, голова Золотоніської районної організації НСКУ