Проєкт «Видатні уродженці Черкащини» стартував у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького.
Він приурочений до 70-річчя Черкаської області. На Черкащині у всі історичні періоди народжувалися люди, які відігравали надзвичайно важливу роль в історії та культурі України, у формуванні світогляду українців. Є постаті всесвітньо відомі — такі, як Тарас Шевченко, Богдан Хмельницький, Іван Піддубний. Але надзвичайно багато й тих, пам’ять про кого століттями стирала російська імперія та її правонаступник, тоталітарний срср. Є також ціла когорта фахівців своєї справи, які подвижницькою працею зробили внесок у розвиток Черкащини. Усі вони є нашою історією і заслуговують на те, щоб їх знали нащадки й сучасники.
Саме з цією метою науковці ЧНУ ім. Б. Хмельницького постійно досліджують діячів історії та культури рідного краю і діляться цими дослідженнями. Їхні напрацювання зможете знайти у рубриці «Видатні уродженці Черкащини».
До вашої уваги — тези Григорія Голиша, директора наукової бібліотеки ім. Михайла Максимовича.
Наш земляк став відомим фольклористом і публіцистом
Право на незнищенну національну пам’ять про себе виборов своїм насиченим і плідним життям наш краянин Яків Григорович Демченко. Репрезентант знаменитої родини, він залишив рельєфний слід в історії української духовності як знаний фольклорист і публіцист.
Пенатами майбутнього достойника стало мальовниче село Деньги, а народився він 20 жовтня 1842 р. Зростав у дворянській високоінтелігентній родині, де панував культ книги як джерела знань. Ґрунтовну середню освіту Яків здобув у провідному навчальному закладі – Першій Київській гімназії.
Великий уплив на юнака мав його старший брат Василь, який згодом став відомим вченим, доктором права, заслуженим професором університету і деканом. Саме завдяки братові Яків і визначився зі своїм професійним вибором, вступивши на незмінно престижний юридичний факультет університету св. Володимира в м. Київ. Усі роки навчання студент Демченко був серед лідерів, дивуючи викладачів неординарністю свого мислення. Завершивши в 1868 р. університетську освіту, він отримав направлення на посаду мирового судді в м. Чигирин. Тут він служив Феміді впродовж довгих 28 років, дістав репутацію справедливого й непідкупного стража Закону, активного громадського діяча. Зрештою, в 1897 р. вийшов у відставку й оселився з родиною у своєму родовому маєтку, що знаходився в Александрійському повіті Херсонської губернії. Утім у цій пенсійній гавані Яків Григорович і не думав вести обивательський спосіб життя.
З огляду на унікальний суддівський досвід його відразу обрали почесним мировим суддею тамтешнього повіту, а тому відомий правник продовжував перебувати у звичній для себе стихії. Активну участь цей відомий громадський діяч узяв і в земському житті, зокрема довгі роки був земским гласним, долучаючись до всіх важливих питань життєдіяльності населення повіту.
Та левову частку вільного від господарських і громадських турбот часу Яків Григорович присвячував своїм науково-творчим студіям. Насамперед він увійшов у духовну історію України як талановитий і плідний фольклорист. На рідній Полтавщині він записав понад 1,5 тис. пісень, зокрема про народних героїв Д. Нечая, Н. Морозенка та Харка, багато приказок і бувальщин, народних повір’їв. Дослідник підтримував постійні зв’язки з товариством «Стара громада», допомагав коштами журналу «Киевская старина».
Відомі також і окремі доволі оригінальні наукові ідеї Я. Демченка. Він став першим, хто сформулював ідею меліорації посушливих земель Середньої Азії за допомогою великих рік Сибіру (теорія «повороту річок»). Яків Васильович доповідав з цього приводу на засіданні Імператорського географічного товариства, і потім неодноразово повертався до неї, намагаючись переконати у можливості її реалізації як наукові кола, так і навіть середньоазійських феодальних володарів (хівинського та бухарського емірів). Тоді ця ідея не знайшла підтримки, але до неї не раз поверталися у XX ст., при цьому начисто забувши про її першоджерела.
Яків Демченко відомий і як талановитий публіцист, автор десятків статей та кількох брошур полемічного характеру. Найбільш відомі з них – «Бесіди про поточні події в Росії (1905 р.), «Правда про українофільство (1906), «Шевченко і патріоти» (1910) та ін. До речі він дотримувався правих, близьких до чорносотенних, поглядів, був прихильником збереження православно-самодержавних засад. Виразною була і його войовнича антисемітська позиція. З іншого боку, як патріот України, наш земляк був переконаним українофілом, гостро критикував централізаторсько-шовіністичну політику царизму, спрямовану на насильницьке позбавлення українців «племінної самобутності». У одній зі своїх праць Яків Григорович нагадує своїм співвітчизникам, що Т. Шевченко «врозумляв нас не цуратися свого славного походження та прекрасної мови, любити та почитати матір-Вітчизну…».
Земне життя відомого діяча й патріота скінчилося на 70-му році 15 лютого 1912 р. в с. Василівка, нині Олександрівського району (Кіровоградщина). Тіло Якова Григоровича було перевезено до Києва і з почестями поховано на Аскольдовій могилі.
Відомою в Україні людиною став син героя нашої оповіді – Всеволод. Він був талановитим інженером, успішним підприємцем і активним громадсько-політичним діячем, депутатом IV Державної Думи Росії від м. Київ. Саме йому київська влада доручила керівництво впорядкуванням міських вулиць бруківкою, покриття деяких із них (як, наприклад, вулиці Городецького) ще й досі надійно служить киянам та їхнім гостям. Пишався Яків Григорович і своїм племінником – відомим криміналістом, доктором права, професором Григорієм Демченком. Ще одним не менш знаменитим його племінником був і знаний правник, державотворець і міністр доби УНР, письменник Сергій Шелухін (син рідної сестри Явдохи).
У с. Деньги проживав один із непрямих нащадків знаменитої родини Юрій Демченко, 1936 року народження, який дуже багато знав про своїх родичів-достойників і залюбки розповідав про них своїм односельцям. До речі, мешкав він якраз на місці садиби своїх відомих предків (навпроти місцевої школи), де й закопаний пуп фольклориста Якова Демченка. На жаль, ані в Деньгах, ні в Золотоноші жодним чином не увічнено пам'ять про нашого іменитого земляка…
Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки імені Михайла Максимовича