Проєкт «Видатні уродженці Черкащини» стартував у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького. Він приурочений до 70-річчя Черкаської області.
На Черкащині у всі історичні періоди народжувалися люди, які відігравали надзвичайно важливу роль в історії та культурі України, у формуванні світогляду українців. Є постаті всесвітньо відомі — такі, як Тарас Шевченко, Богдан Хмельницький, Іван Піддубний. Але надзвичайно багато й тих, пам’ять про кого століттями стирала російська імперія та її правонаступник, тоталітарний срср. Є також ціла когорта фахівців своєї справи, які подвижницькою працею зробили внесок у розвиток Черкащини. Усі вони є нашою історією і заслуговують на те, щоб їх знали нащадки й сучасники.
Саме з цією метою науковці ЧНУ ім. Б. Хмельницького постійно досліджують діячів історії та культури рідного краю і діляться цими дослідженнями. Їхні напрацювання зможете знайти у рубриці «Видатні уродженці Черкащини».
До вашої уваги — тези заступника з науки директора ННІ педагогічної освіти, соціальної роботи і мистецтва, кандидатки філософських наук, доцентки Наталі Степанової.
Освітньо-ціннісні орієнтири в творчій спадщині Олександра Захаренка
Другого лютого, вже ось більше як два десятки років підряд, педагогічна громада Черкаської області відзначає день народження видатного українського педагога, академіка Національної академії педагогічних наук України, народного депутата Української держави, директора Сахнівської середньої школи, випускника Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, нашого славетного земляка — Олександра Антоновича Захаренка.
Олександр Антонович народився 2 лютого 1937 в місті Кам’янка (нині Черкаської області), прожив надзвичайно наповнене подіями життя, хоча й не довге, 65 років.
Педагог-подвижник, який на роки вперед пережив свою епоху. Олександр Антонович Захаренко відноситься до тих учителів, яких, без перебільшення, можна назвати фундаторами Нової української школи, незважаючи на історичний факт, що сам учитель жив і працював в середині XX століття, в епоху «стагнації радянської доби».
Поради директора школи над Россю, так він називав свою альма-матер, Сахнівську школу, яка стала рідною не для одного покоління сахнівчан, справді є корисними, якщо не унікальними. Проведемо певні паралелі.
Не так давно в освітній практиці ми почали звертати увагу не стільки на знаннєвий компонент навчання, скільки на певну логічно поєднану комбінацію — знання, уміння, навички, досвід, цінності та ставлення. Це є компетентнісна складова освітнього процесу, де чільне місце займають уміння та навички. Які вони є? З огляду на стрімкий інформаційний розвиток — різні. «Hard skills» («тверді навички»), «Soft skills» («м’які навички»), «Digital skills» («цифрові навички»), які об’єднуються в міцну канву умінь для успішного життя сучасної людини.
З-поміж вказаного переліку зупинимося на «гнучких», адже й сама назва вказує, що саме цей набір умінь людина має розвивати впродовж життя, бо вони характеризуються універсальністю, гнучкістю, надпрофесійністю, а від так важливістю для кожного з нас.
Набір «soft skills» постійно змінює свій перелік. Але незмінними залишаються вміння комунікувати та вести діалог, критично мислити, працювати в команді та вболівати за результат, вміти керувати своїми емоціями та бути лідером.
Олександр Антонович особливу увагу звертав на вміння вести конструктивний діалог зі всіма учасниками освітнього процесу й дотичними до цього суб’єктами. Від цього вміння залежить результат, бажаний для усіх: без тиску, грубощів чи страху можна вирішити будь-яку справу. Надзвичайно тактовний у переконаннях, Олександр Захаренко намагався цього досягти й у своєму педагогічному колективі. Звернення з повагою, від дитини до дорослого, педагог вважав нормою й іншого не передбачалося.
Окрім цього, варто зауважити, що в радянські часи мовою для загального спілкування вважалася російська. Проте переконання зберегти автентичність та ідентичність української мови в Сахнівській школі була безперечним правилом, яке сповідувалося всіма. Розмовляти українською, вести діалог, плекати її для нащадків — ось орієнтири мовного завдання для педагогів від директора школи над Россю. «Колего! Бійся бруду в мові! Зроби все, аби твої вихованці не лише її розвивали, а й зберегли для нащадків» [1, с. 19]. Сьогодні, як ніколи, українці розуміють важливість мови в житті кожного, силу слова Великих Григорія, Тараса, Лесі, Івана. Мова нас не просто ідентифікує серед інших, а дає поштовх до зміцнення, єдності та духовного розвитку.
Неодноразово Сахнівську школу порівнювали з бджолиним вуликом. Надзвичайно чепурна ззовні, сама школа такою була й всередині. Всі працювали на результат. Олександру Антоновичу вдалося насправді втілити в дію педагогіку партнерства. Й цьому засвідчують переконливі факти. 23 травня 1983 року відбулося відкриття навчально-виховного комплексу із корпусом для молодших школярів, майстернями, плавальним басейном. Для цього були залучені сили сільської та батьківської громади, працювали учителі та учні — праця кожного була спрямована на досягнення загальної мети. Понад 10 років селяни колективно трудилися для спільного блага й отримали прекрасний результат. В українського народу такі спільні справи здавна називали «толоками» й таку діяльність можна порівняти із працею бджілок, які без упину трудяться й своєю працею приносять велику користь.
Сьогодні можна часто почути роздуми багатьох батьків щодо залучення дітей до праці. Одні є прихильниками, інші – категорично заперечують і переконують, що це є порушенням прав дитини. У партнерській педагогіці Олександра Антоновича знаходимо відповідь і на це запитання. Весь колектив сповідував правило — трудитися всім заради спільної мети. Залучення дітей до праці, посильної, щоб дитина отримала радість і задоволення від результатів діяльності — ось головне завдання праці. Не через примус, а заради блага. І бачимо переконливі результати такої мотивації: у селі були побудовані обсерваторія, фонтан, закладена алея троянд, щорічно оброблялися пришкільні ділянки, де росли пахучі трави, із яких заварювали духмяний сахнівський чай.
До «м’яких навичок» належить і вміння критично мислити. На наш погляд, вміння аналізувати, порівнювати, порівнювати, робити висновки дозволяє сучасній людині не лише швидко орієнтуватися в інформаційному потоці, а й бути медіаграмотним, тобто отримувати максимальний результат від сили інформації та комунікації. Не називаючи ці вміння критичним мисленням, в одному зі своїх виступів Олександр Антонович радить педагогам: «Вивчаючи ту чи іншу загальнолюдську цінність потрібно пам’ятати основний принцип — сумніватися. Не приймати на віру навіть те, що, на перший погляд, є очевидним, вагатися в правильності власних слів. Доказовість у всьому. Побудуйте свою розповідь так, щоб під час обговорення дійти істини, довести кожному вихованцю загальнолюдську цінність того, що вивчаєте» [2, с.34]. Такий підхід закладає основи критичного мислення, яке дозволяє шукати різні джерела інформації, перевіряти її вірогідність, сумніватися, абстрагувати, а подекуди навіть фантазувати, щоб отримати максимально наближений до істини результат.
Директор школи – справжній лідер громади, особливо в селі. Олександр Антонович, як ніхто, усвідомлював, що він має бути таким активним рушієм, який власними прикладами наставляє молодь пам’ятати свою історію, пишатися вчинками односельців, які вірою й правдою працювали на суспільне благо.
Олександр Захаренко був сам глибоко патріотичною людиною й такими виховував своїх учнів. Надзвичайно багато справ було зроблено в Сахнівській школі щодо збереження історичної пам’яті. Наведемо лише деякі з них.
Голодомор 1932 —1933 років — подія, яка замовчувалася в Радянському Союзі, й при цьому, якщо й були згадки, то її пов’язували виключно з природними катаклізмами: посуха, неврожай тощо. У селі Сахнівці, в 1990 році, практично за рік до розпаду радянської імперії, був відкритий пам’ятник — Криниця Совісті — пам’яті односельцям, які загинули в часи Голодомору. Прикметно, він був першим у Черкаській області. Під час Голодомору в селі загинули діти, за різними підрахунками до 400. Саме тому на верхній частині дерев’яної споруди криниці набито 400 дзвоників, які ніби сповіщають, про життя невинних, які пішли в засвіти.
Як і в кожному населеному пункті України, в Сахнівці багато селян загинули в часи Другої світової війни. Школярі зібрали про них інформацію й виявилося, що таких 216 осіб. Біля школи була розбита алея, де викопали 216 ямок, із кожного двору, де були втрати, принесли по відру землі та води, й посадили 216 кущів троянд. Біля кожної квітки поставили іменну табличку з іменем захисника, який віддав своє життя за Батьківщину.
І на останок. Ті, хто пам’ятає Олександра Антоновича, вказують на його надзвичайні риси характеру: скромний, чуйний, делікатний, душевний. Але водночас справжній інтелігент, людина високого духу, патріот. Саме таким ми бачимо лідера, людину, здатну власним прикладом переконати, бути сильним як організатор, керівник, наставник. Сучасний термін, який може замінити лідера, є топменеджер. Ось Олександр Антонович є зразковим прикладом такого топ-менеджера, який протягом кількох десятиліть ніс відповідальність за учнів та колег і вміло сплановував, керував, спрямовував діяльність усієї освітянської громади на досягнення поставлених завдань.
Рішення, прийняті Олександром Захаренком, були продумані, виважені та спрямовані на досягнення найвищої мети — виховання справжнього громадянина, розвиненої особистості, патріота рідної землі. Саме тому ідеї директора школи над Россю не втрачають своєї актуальності й нині та є дороговказами для сучасних педагогів, вивірені часом та практикою.
Література:
1. Захаренко О. А. Слово до нащадків Київ : СПБ Богданова А. М., 2006. 216 с.
2. Крутенко О. В. Азбука педагогічних істин від Олександра Захаренка. Черкаси, 2011. 51 с.
3. Поради колезі, народжені в школі над Россю / О. А. Захаренко. Черкаси : Агрополіс, 2002. 93 с.