Проєкт «Видатні уродженці Черкащини» стартував у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького. Він приурочений до 70-річчя Черкаської області.
На Черкащині у всі історичні періоди народжувалися люди, які відігравали надзвичайно важливу роль в історії та культурі України, у формуванні світогляду українців. Є постаті всесвітньо відомі — такі, як Тарас Шевченко, Богдан Хмельницький, Іван Піддубний. Але надзвичайно багато й тих, пам’ять про кого століттями стирала російська імперія та її правонаступник, тоталітарний срср. Є також ціла когорта фахівців своєї справи, які подвижницькою працею зробили внесок у розвиток Черкащини. Усі вони є нашою історією і заслуговують на те, щоб їх знали нащадки й сучасники.
Саме з цією метою науковці ЧНУ ім. Б. Хмельницького постійно досліджують діячів історії та культури рідного краю і діляться цими дослідженнями. Їхні напрацювання зможете знайти у рубриці «Видатні уродженці Черкащини».
До вашої уваги — тези директора наукової бібліотеки імені михайла Максимовича Григорія Голиша про художника Іллю Шульгу:
Художник Ілля Шульга: повернення із небуття
До яскравих мистецьких небожителів, які гідно репрезентують Шевченків край, належить Ілля Максимович Шульга. Автор понад тисячі малярських робіт, наш земляк став одним із відомих представників «розстріляного Відродження» 1930-х років. На жаль, цей мистець призабутий і тому малознаний серед нині сущих українців.
Є в золотоніському краї село Кропивна, 355 літ тому — полковий центр і резиденція полковника Ф. Джеджелія — сподвижника Б. Хмельницького. У цьому поселенні 20 липня 1878 р. й народився Ілля Шульга, який із молоком матері увібрав у своє єство трепетно-шанобливе ставлення до козацької минувшини. На одинадцятому році життя в хлопчини яскраво виявився малярський хист: спочатку він дивував усіх здатністю копіювати картини, а згодом і самостійно відтворював витончені дива тамтешньої природи.
Друзі батька, розуміючи, що це може бути Божим даром, допомогли прилаштувати хлопчину до художньої майстерні в Києві. Ілля виконував там різноманітну чорнову роботу: розтирав фарбу, розносив виготовлені замовлення. А перегодом найнявся на роботу підмайстром до австрійського мистця Де-Ольма.
У житті більшості духовних геніїв є певний знаковий рубіж, який кардинально впливає на їхню творчу долю. Таким для Іллі Шульги став початок навчання в знаменитій «малювальній» школі легендарного українського живописця Миколи Мурашка. Тут молодий художник студіював два роки і в 1899 році попрямував до Москви, де став учнем мистецької школи живопису. Під впливом своїх великих учителів молодий митець остаточно утвердився на позиціях реалістичного методу малярства.
Настав рік 1903. Живописну школу Ілля Шульга закінчив з відзнакою й двома срібними медалями. Здавалося, вже можна було б нарешті переходити на самостійні мистецькі хліби. Та Ілля вирішив, що ще зарано ставити крапку на власному освітньому вдосконаленні. Завершити навчання він вирішив у столичному Санкт-Петербурзі, де його чекали майстер-класи від великого метра живопису Іллі Рєпіна в найпрестижнішому на той час мистецькому закладі – Петербурзькій академії мистецтв. За блискуче виконану дипломну роботу «Козаки пішли» — Ілля Шульга в 1909 році отримав звання «вільного митця». Підбадьорюючи молодого майстра, Ілля Рєпін сказав таке: «Не забувай, що в художньому мистецтві є тільки два Іллі — це я і ти».
Потому настав подільсько-золотоніський період життєтворчості мистця. У 1910 році уже як дипломований художник Ілля Максимович разом із дружиною та донькою кидає свій життєво-творчий якір у Вінниці. Тут він уперше серйозно почав захоплюватися світловими зображальними ефектами в мистецтві написання картин. Створені ним пейзажі й сюжетні картини «Зелене свято», «Рідна хата», «Водяний млин», «Малі хутори» та інші сповнені синівської любові до неповторних щедрот рідної землі. Власне, саме в подільський період утверджується пріоритетна у творчості нашого земляка тематика, пов’язана з козаччиною та героїчним минулим українства. Відзначаються реалістичністю його полотна «В’їзд Хмельницького до Києва», «Переїзд полковника Джеджелія через село Кропивну», «Козача розвідка», «Мазепа» та ін.
У буремному 1919, коли Вінниця опинилася в епіцентрі боїв, Ілля Максимович з родиною оселяється майже на десятиріччя в більш-менш спокійній Золотоноші. Тут він до тонкощів відпрацьовує творення портретів та пейзажів. Серед золотоніського циклу творчості художника виділяються картини «Шевченко на етюдах», «Мати», «Діти на перелазі» та ін.
У 1928 році художник здійснює свою мрію й перебирається до тоді ще не столичного Києва. Образотворення він поєднує з педагогічною роботою: від 1934 року викладає в Київському художньому інституті, де здобуває вчене звання професора. У цей, як виявилося, останній період життя, нашому іменитому землякові творилося, як ніколи, плідно. На виставці 1934 року в Києві глядачі були в захопленні від портретних робіт мистця «П. К. Саксаганський», «М. К. Зеров», «Автопортрет». Високу оцінку отримали також картини «Діти», «На капусті», пейзажі «Весна», «Бузок», «Літо» та ін. Мистецтвознавці підкреслювали унікальність реалістичних полотен художника, де «грає» кожна деталь, кожен штрих і світлотінь, несучи глибоке смислове навантаження.
У 1937 році художник знову займає чільне місце на столичній виставці робіт. Йому співають дифірамби, а щонайбільше його розхвалюють за картину «Перший трактор на селі» (з огляду на «ідеологічно витриманий сюжет»). Утім, уже тоді над художником почали нависати зловісні хмари владної неприязні. Ще б пак, він насмілився писати полотна винятково на теми українства, і, що особливо «небезпечно», на козацькі теми, та ще й у викладанні послуговувався не «великим-могучим», а лише солов’їною, материнською мовою.
Відтак, владці вирішили влаштувати художникові єзуїтський тест на його лояльність до режиму. Вони поставили вимогу, аби він створив портрети партійних вождів Петровського та Косіора. Та Ілля Шульга твердо заявив, що в нього «немає натхнення писати партійних бонз, бо це суперечить його духу вільного митця». Терпець влади увірвався занадто швидко. Темної березневої ночі 1938-го до будинку Шульги під’їхав «чорний воронок» і за мить Іллю Максимовича вивели з квартири у кайданках. Органи НКВС У традиціях тих лихозвісних часів художник був звинувачений в українському буржуазному націоналізмі, мазепівстві, шпигунстві й засуджений на сім літ таборів. Утім, кати знали, що шансів повернутися додому у хворого Іллі Шульги практично не було. На початку 1939 року дружина Іллі Максимовича отримала повідомлення, що її чоловік помер у пересильній тюрмі Петропавловська 19 грудня (на день св. Миколая) 1938 року (у віці 60 літ).
Знавіснілі у своїй люті до непокірного живописця можновладці намагалися стерти з духовної пам’яті і його творчий доробок: кілька сот чудових малярських робіт Іллі Максимовича було знищено чи розпорошено. Може, цей вандальський задум сталінських посіпак і вдався би повністю, аби не здійснила подвиг збереження частини доробку художника його дружина Лідія. Вона емігрувала з донькою до США (містечко Боулдер у штаті Колорадо) й зуміла вивезти туди понад сімдесят картин. Українська діаспора США зберегла для світу ці геніальні твори: там, за океаном, є навіть невелика картинна галерея кропивнянина. Три картини Іллі Шульги зберігаються в Золотоніському краєзнавчому музеї, одна — в Черкаському художньому й ще одна в музейній кімнаті Кропивни.
А що в нас зроблено задля увічнення пам’яті мистецького генія? Та майже нічого, окрім хіба що кількох рядочків про нього в енциклопедії та кількох моїх публікацій. Вірус безпам’ятства, чи то б пак вибірковості пам’яті, яким ми інфіковані ще в радянську добу, схоже, й досі сидить у нині сущих. Немає вулиці, яка б носила ім’я Іллі Шульги ані в Золотоноші, ані навіть у Кропивні. Уже давно на часі й створення меморіальної дошки Іллі Шульги, яку варто встановити в його рідному селі.