Проєкт «Видатні уродженці Черкащини» стартував у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького. Він приурочений до 70-річчя Черкаської області.
На Черкащині у всі історичні періоди народжувалися люди, які відігравали надзвичайно важливу роль в історії та культурі України, у формуванні світогляду українців. Є постаті всесвітньо відомі — такі, як Тарас Шевченко, Богдан Хмельницький, Іван Піддубний. Але надзвичайно багато й тих, пам’ять про кого століттями стирала російська імперія та її правонаступник, тоталітарний срср. Є також ціла когорта фахівців своєї справи, які подвижницькою працею зробили внесок у розвиток Черкащини. Усі вони є нашою історією і заслуговують на те, щоб їх знали нащадки й сучасники.
Саме з цією метою науковці ЧНУ ім. Б. Хмельницького постійно досліджують діячів історії та культури рідного краю і діляться цими дослідженнями. Їхні напрацювання зможете знайти у рубриці «Видатні уродженці Черкащини».
До вашої уваги — тези докторки історичних наук, професорки Лариси Синявської та докторки історичних наук, доцентки Оксани Силки:
Хрисан Петрович Ящуржинський
(1852–1923?)
Ім’я Х. П. Ящуржинського, як і багатьох інших українських діячів науки, тривалий час було забуте. Однак, його діяльність як фольклориста, археолога, історика й краєзнавця залишила помітний внесок в українській історичній науці. За часи радянської влади діяльність Х. Ящуржинського, на відміну від історіографічної характеристики його робіт, не потрапляла у поле зору дослідників. І лише з другої половини 90-х років ХХ ст. розпочався новий етап у дослідженні його життя, опрацюванні наукової спадщини та з’ясуванні внеску у розвиток національної історичної науки.
Народився Х. П. Ящуржинський у с. Молодецькому Уманського повіту у родині місцевого священика. Навчався на слов’яно-російському відділенні історико-філософського факультету в університетах Києва та Варшави. Навчання на історико-філологічному факультеті Варшавського університету Х. Ящуржинський завершив у 1879 р. За свою дипломну роботу отримав срібну медаль та, як такий, що завершив навчання, удостоєний ступеня кандидата історико-філологічних наук.
Після отримання університетського диплому Хрисанф Петрович деякий час перебував у Варшаві, до 1883/1884 рр., а потім переїхав до Криму. Саме тут він і розпочав власну педагогічну діяльність, викладаючи спочатку (з 1884 р.) у Керченському Кушниківському жіночому інституті, потім у Сімферопольських чоловічій та жіночих гімназіях. Тут він надрукував працю, яку фахівці називають першим узагальнюючим дослідженням з кримського літературного краєзнавства.
Х. Ящуржинський, разом зі своїми колегами у Сімферопольській чоловічій гімназії, започаткував традиції організації навчальних екскурсій з метою наочного вивчення історії, географії та природничих наук. Екскурсанти створювали гербарії, колекції мінералів, комах, вивчали історію первісної людини у Червоних печерах та середньовічну історію на археологічних розкопках «Неаполя Скіфського». З жовтня 1886 р. Х. Ящуржинський з метою поглиблення археологічних знань учнів організував археологічний гурток для старшокласників.
Працюючи учителем Керченської гімназії, Х. Ящуржинський активно долучився (стояв біля витоків) до створення Таврійської вченої архівної комісії (ТУАК), на початку її діяльності виконував обов’язки секретаря. Результати активної науково-пошукової діяльності Хрисанфа Петровича знайшли відображення на сторінках друкованих видань наукового об’єнання. За нашими підрахунками, у цьому виданні ним було опубліковано 11 статей.
У сфері археології Х. Ящуржинський проводив немасштабні розкопки на некрополі Керменчика-Неаполя, але його ім’я є серед тих, хто зробив свій внесок у справу збирання та збереження археологічних і етнографічних матеріалів для музею ТУАК, зокрема Хрисанф Петрович дарував книги та окремі експонати з керченських розкопок.
Х. Ящуржинський проводив і активну науково-громадську діяльність. Він був дійсним членом кількох наукових товариств (на сьогодні достеменно відомо про три − Таврійська вчена архівна комісія (член-засновник з 1887 р.), Історико-філологічне товариство при Новоросійському університеті (дійсний член з 1894 р.) та Одеське товариство історії і старожитностей (дійсний член з поч. ХХ ст.); активний член одеського осередку «Просвіти». Брав участь в якості депутата у роботі VII−XV (окрім VIII) загальноросійських археологічних з’їздах. Виступав із доповідями про звичаї та традиції українського народу.
Х. П. Ящуржинський завжди радо відгукувався на пропозицію узяти участь у публічних виступах – читання лекцій для громадськості. Одним із таких заходів Одеської «Просвіти» був тиждень з 18 по 25 жовтня 1907 р. У якості лекторів брали участь. Х. Ящуржинський із повідомленням «Про вшанування води слов’янами», С. Шелухін – про «Івана Котляревського та значення його творчості в українській літературі», С. Клепацький – про «Історію України до монгольської доби» та інші. Київська газета «Рада» так написала про публічні лекції одеських освітян: «Є, розуміється, й гурт відомих українців. Їхніми працями вся «Просвіта» держиться. Вони найбільше по середах сходяться; тоді читаються реферати на найбільш серйозні, наукові теми, наприклад про «дух і матерію», про каналізацію, про обрядові народні пісні (такий реферат має прочитати добродій Ящуржинський, відомий український етнограф, що писав колись у «Київській Старині»)».
Зрештою можемо заперечити тезу про наукове забуття Х. Ящуржинського серед фахівців. Навіть побіжний огляд наукових студій фольклорно-етнографічного характеру та наукових розвідок з історії кримської археології засвідчив використання (хоча і обмежене кількома публікаціями) праць Хрисанфа Петровича. Він був активним дописувачем співробітником часопису «Київської старовини». Його авторство мають 22 фольклорно-етнографічні публікації.
На основі вивчення бібліографії Хрисанфа Петровича, можемо констатувати його широкі зв’язки у наукових колах. Так, наукові розвідки Х. Ящуржинського ми знайшли на сторінках часопису «Записки Наукового товариства імені Шевченка» («Причинки до пізнання культу предків на Україні»), літературно-мистецького місячника «Сяйво» («Поезія різдвяних свят», «Проводи»), журналу «Етнографічий огляд» («Про поховальні обряди») та у інших виданнях того періоду.
У «Хроніці» НТШ зафіксоване обговорення однієї із доповідей Хрисанфа Петровича до друку на сторінках «Записок» НШТ. Так, його статтю «Причинки до пізнання культу предків на Україні» представляв 12 червня 1912 р. сам М. Грушевський, оголосивши її зміст: «На підставі друкованого матеріялу і даних власних записок і спостережень народнього житя в Київщині автор подав переживання культу предків і його живучість в українськім народі».
У 1911 р. повернувшись на Уманщину, Х. Ящуржинський розпочав новий і останній період свого життя – «уманський». Турбуючись про збереження історичних пам’яток, він став одним із засновників і співробітників Уманського краєзнавчого музею. Наприкінці свого життя вчений заповів свою бібліотеку новоствореному музею. Сьогодні, ця колекція книг Х. Ящуржинського розпорошена по книгозбірням України. У 1913 р. став головою Уманського відділення Київського товариства охорони пам’яток старовини та мистецтва.
Паралельно з роботою у Товаристві, Х. Ящуржинський продовжував науково-краєзнавчі дослідження. У 1913 р. побачило світ дослідження, присвячене історії м. Умань. Паралельно планував написати «історію гайдамаччини з коротким нарисом минувшини м. Умані», робоча назва якої звучала як «Уманська різня».
Помер і похований Х. Ящуржинський ймовірно у 1923 р. у с. Молодецькому.
Наукова спадщина Хрисанфа Петровича складається з понад 60 публікацій історичного, археологічного та етнографічного змісту.
Підсумовуючи вище викладене, маємо сказати, що становлення особистості Х. Ящуржинського відбувалося в складну добу української історії, яка характеризувалася, з одного боку, посиленням політичного гноблення України російським імперським урядом, а з другого – подальшим розвитком процесу українського національного відродження. Хрисанф Петрович виявив особливий інтерес до вивчення українських краєзнавчих студій. Його наукові роботи проникнуті любов’ю до українського народу, до його матеріальної і духовної культури, звичаїв та традицій. Перебування Х. Ящуржинського у складі наукових товариств дало можливість досліднику спілкуватися як із однодумцями, так і з опонентами, брати участь у наукових форумах, зокрема, загальноросійських археологічних з’їздах, друкувати власні праці тощо. З часом ім’я Хрисанфа Петровича Ящуржинського повинно зайняти належне місце в переліку діячів національно-культурного руху кінця ХІХ – початку ХХ ст. Переконані, що вивчення документальної та історіографічної бази інших наукових організацій, а також відкриття нових архівних документів суттєво доповнить біобібліографію вченого-археолога, етнографа, краєзнавця. Актуальним є і створення повної антології робіт Х. Ящуржинського.