Проєкт «Видатні уродженці Черкащини» стартував у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького.

Він приурочений до 70-річчя Черкаської області. На Черкащині у всі історичні періоди народжувалися люди, які відігравали надзвичайно важливу роль в історії та культурі України, у формуванні світогляду українців. Є постаті всесвітньо відомі — такі, як Тарас Шевченко, Богдан Хмельницький, Іван Піддубний. Але надзвичайно багато й тих, пам’ять про кого століттями стирала російська імперія та її правонаступник, тоталітарний срср. Є також ціла когорта фахівців своєї справи, які подвижницькою працею зробили внесок у розвиток Черкащини. Усі вони є нашою історією і заслуговують на те, щоб їх знали нащадки й сучасники.

Саме з цією метою науковці ЧНУ ім. Б. Хмельницького постійно досліджують діячів історії та культури рідного краю і діляться цими дослідженнями. Їхні напрацювання зможете знайти у рубриці «Видатні уродженці Черкащини».

До вашої уваги — тези Григорія Голиша, директора наукової бібліотеки ім. Михайла Максимовича.

Кесар медицини й літератури

Найчастіше товсті розлогі романи вмирають дуже швидко..., в той час, як невеликі мініатюри живуть у віках, завойовуючи душі вдячних читачів.
Стефан Цвейг

Він втілив у своїй життєдіяльності дві соціальні ролі: лікаря й майстра слова, а відтак був зцілювачем і тіла, і душі. Батьки нарекли його Кесарем; це був офіційний титул римських імператорів, а згодом і всіх спадкових європейських правителів. Подейкують, що це ймення символізує схильність людини до безперервного руху, переміни місць проживання, що переконливо й підтвердило життя його носія. Йдеться про Кесаря Олександровича Білиловського – українського поета, публіциста, перекладача, видавця й медика-практика. Він є нашим земляком, і цьогоріч на початку весни підоспів 165-річний ювілей від дня народження цієї відомої особистості, що є дещо призабутою українським соціумом. Отож є чільна нагода розповісти вельми шановним читачам про славне життя нашого відомого краянина.

Вірний клятві Гіппократа

Кесар Білиловський з’явився на світ Божий 17 березня (5 за ст. стилем) 1859 р. у чималенькому селі Вознесенському Золотоніського повіту. Зростав у багатодітній родині місцевого фельдшера й, очевидно, здобув початкову домашню освіту. А ось гімназійне навчання проходив уже в губернському центрі – Полтаві. Батько бачив у синові наступника своєї справи й порекомендував йому вчитися на лікаря. Відтак, Кесар у 1875 р. вступив на медичний факультет Дерптського університету, де свого часу навчався сам Микола Пирогов – всесвітньо відомий хірург і фундатор воєнно-польової хірургії. Втім, уже через кілька місяців К. Білиловський опинився в німецькому Лейпцигу, де продовжив навчання в місцевому університеті. Потягнулися напружені дні занять: лекції відомих професорів, нескінченна практика в анатомічному залі... Потім було навчання у Віденському університеті, а завершив медичну освіту наш земляк уже в Єнському виші.

Непростим було студентське життя в Кесаря, позаяк його батьки вже не мали змоги допомагати йому матеріально. Тому юнак змушений був заробляти на прожиття репетиторством та дописуванням у місцеві газети. І водночас цілеспрямовано знайомився із європейською культурою, пам’ятками старовини, зібраннями Дрезденської картинної галереї. Досконале володіння німецькою мовою, захоплення поезією А. Шлегеля сформувало його проєвропейські художні смаки.

Уже в юні роки він був сповнений протестних настроїв проти політики російського царату з його послідовною українофобією. Відтак, перебуваючи у Відні, Кесар у 1881 р. вступив у соціал-революційний гурток і до українофільської Революційної партії.

Починаючи зі студентських років, він активно займався науково-дослідницькою роботою. Кесар здобув ступінь доктора медицини в хірургії й мав намір влаштуватися на роботу в губернській лікарні Полтави, та не судилося... Європейський диплом тоді в імператорській Росії не визнавався, і кар'єрна доля закинула його в 1885 р. далеко від любої України, аж до Казахстану. Тут у місті Петропавловську впродовж семи років молодий фахівець проходив свої перші вже практичні університети на скромній посаді міського лікаря. Він відразу привернув увагу загалу своїми ґрунтовними медичними знаннями та зворушливою чуйністю до хворих.
Продовжував і свої публіцистичні студії, співпрацюючи з місцевими газетами. У 1887 р. в м. Томську був виданий гостро публіцистичний, різноманітний за тематикою «Медико-статистичний і санітарний нарис міста Петропавловська, в якому Кесар Олександрович виступає проти нелюдського, злиденного життя простолюду, протестує проти тамтешньої антисанітарії. Важливе місце у науково-публіцистичному доробку казахського періоду займає медико-етнографічний нарис «Жінка інородців Сибіру». Цю тему він розвиває в нарисі, присвяченому звичаям та обрядам під час пологів на теренах Сибіру й Середньої Азії. А ще в далекому Петропавловську різнобічно талановитий К. Білиловський очолив аматорську театральну трупу, яка виступала з українськими виставами.

Наступні сім років, уже навчений практичним досвідом, молодий лікар працював у тодішній імперській столиці – Санкт-Петербурзі. При Воєнно-медичній академії у 1895 р. він захистив другу дисертацію доктора медицини на актуальну тему «До питання про антропологічний тип злочинця». У Північній Пальмірі наш земляк обіймав поважні посади в губернському управлінні та в медичному департаменті.

У російській столиці Кесар Олександрович познайомився з В. Короленком, І. Анненським, М. Михайловським; художником М. Мікешиним (приятелем Т. Шевченка) і видатним живописцем І. Рєпіним. До речі, під впливом останнього та учня І. Ю. Рєпіна Сластьона він сам зайнявся ще й малярством.

К. Білиловський став одним із фундаторів Товариства імені Шевченка в Петербурзі та співорганізатором шевченківських вечорів. Така культурницька активність нашого земляка «привернула увагу» можновладців, і його вислали зі столиці до м. Митава (нині м. Єлгава, Латвія) помічником лікаря-інспектора, а згодом направили в далекий Петрозаводськ Олонецької губернії.

А коли в 1910 р. у Криму залютувала холера, забираючи життя тисяч людей, лікар К. Білиловський, нехтуючи смертельною небезпекою, за почуттям обов’язку й покликом серця пішов на передній край боротьби із цією підступною хворобою. Вражений тамтешньою антисанітарією, як основою поширення пошестей, він організував активні протиепідемічні заходи. Лікар і науковець намагався змінити хід подій: надрукував гострий соціальний нарис «Ялта» (1912 р.) та підсумкову працю «Короткий нарис холерної епідемії в Таврійській губернії в 1910 році», де викрив бездіяльність можновладців, розмірковував над проблемою питної води в регіоні.

Та згодом на нього та його сучасників чекало вже нове випробування: Європа була втягнута у пекельний вир Першої світової війни. Як і належиться людині його покликання, Кесар Олександрович виконував високу місію милосердя, зцілюючи поранених воїнів. Упродовж кількох років він перебував на відповідальній посаді начальника військового шпиталю у Феодосії. Поряд із загальною лікувальною практикою вже відомий медик зосередився на офтальмології (лікування хвороб зору) і згодом очолив відповідне відділення.

Невгамовна пошукова енергія вченого, послідовна цілеспрямованість і відчуття нового призвели до відкриття ним цілющого джерела, яке здобуло назву «Кафа» (мінеральна вода «Нарзан Кримський»). Під керівництвом Кесаря Олександровича до 1915 р. велися роботи з обладнання каптажу й водогону.

Він активно листувався з видатним козакознавцем Дмитром Яворницьким і, очевидно, саме це спонукало його зацікавленість місцевою історією і відповідну публікативну активність у цьому сегменті. Побувавши, зокрема, в Галичині 1915 р., К. Білиловський написав книгу «Галіція, її минуле й сучасне».

У Криму наш земляк залишався до 1925 р., доки його не відрядили до м. Решт (Персія). Тут він працював лікарем-окулістом амбулаторії при радянському консульстві, вивчав тамтешні звичаї й східні мови.
Від 1932 р. упродовж кількох місяців жив у Москві, а потім у віці 73 роки повернувся до Сімферополя, де зосередився на творчій роботі. Помер на 80-му році життя, 28 травня 1938 р.

Літературний доробок

Усе життя нашого земляка супроводжувала плідна літературна діяльність. Насамперед він виявив себе талановитим публіцистом, постійно друкуючись на шпальтах багатьох тогочасних медійних видань. А ще К. Білиловський відомий як самобутній поет і талановитий перекладач. Перша проба його літературного пера припадає ще на студентські роки, коли він під впливом Шевченкового «Кобзаря» упорядкував невелику збірочку своїх поезій (її назвали «крамольною», й, звісно, шансів на публікацію не було). А літературний дебют відбувся вже в 1876 р., в одній із місцевих газет Лейпцига перекладом німецькою мовою вірша Т. Г. Шевченка «Нащо мені чорні брови» (під псевдонімом «Білило Цезар»). Водночас ранні твори молодого поета почали друкуватися в Коломиї, зокрема, мелодрама «Катерина» та переклад Ф. Шіллера (часописи «Нива» та «Весна», друкарня М. Білоуса). Визначальною для студента і перекладача-початківця стала зустріч із німецьким поетом і перекладачем українських народних пісень Ф. Боденштедтом, який підтримав прагнення молодої людини до творчості.
Та найбільш плідною в становленні поета й перекладача була його співпраця у літературно-науковому і громадсько-політичному журналі «Світ», фактичним редактором якого був 1. Франко. Останній читав і редагував вірші початківця, зокрема поезію «Сон». Можна припустити, що І. Франко побачив у юнакові «іскру таланту» – і до антології «Акорди», яку упорядковував з нагоди річниці смерті Т. Шевченка, вніс і три вірші К. Білиловського.

Серед, них – хрестоматійний «Дайте-бо жить!» (покладений на музику):

В чарах кохання моє дівування,

Хочу я вільно, як пташка прожить:

Вільне кохання і вільне обрання,

Серденьку воля, як хоче любить»

Досить популярною серед люду стала й поетова «Моя пісня».

Хоча в поезії К. Білиловського переважає інтимна лірика, все ж у багатьох творах звучать і громадянські мотиви. Зокрема, ностальгійними переживаннями сповнений його вірш «З Альпів». Заслуговує на увагу й автобіографічна поема «Спомини» та вірш «Заповіт», присвячений синові. Перу нашого земляка належать і поеми «Цар Джеган або Мармуровий слон» та «Потоптані квіти». За мотивами казахського фольклору, з яким Кесар Олександрович був добре обізнаний, ним написані поезії «Батир Умбай» і «Агат». Іранський період життя митця віддзеркалює його поетичний цикл «Персіянські мотиви». Авторський почерк поета доволі оригінальний, з багатьма неологізмами. Поряд з цим він широко користувався соковитою й напрочуд барвистою народною мовою.

За висловом Сергія Єфремова, К. Білиловський був «поетом не без іскри таланту; але вона не розгорілась ясніше...» Дійсно, нашого земляка не можна віднести до поетичних зірок першої величини, що однак, не применшує його внеску в українське письменство.

У поетовому архіві виявлено й одно актову комедію під назвою «Побрехенька». Небезуспішно спробував свої сили К. Білиловський і в сатиричному жанрі. До творів такого штибу слід віднести його вірші «Клим Ганеба», «Халепа або генерал Став-Ставиця».

За одностайними відгуками фахівців, Кесар Олександрович подарував нащадкам чи не найкращі переклади українською драм і поезій німецьких майстрів слова Ф. Шіллера, Й. Гете і Г. Гейне. Вони філігранно відображають не лише зміст, але й художні особливості оригіналів і стають у ряд кращих взірців українського перекладацького мистецтва.

К. Білиловський відомий і як видавець. Він власним коштом віщав дві книги альманаху «Складка» (Харків, 1896 р. і Петербург, 1897 р.). У них чи не вперше на теренах Росії були опубліковані твори багатьох українських письменників з різних куточків імперії, серед них І. Франко, В. Самійленко, Б. Грінченко, П. Грабовський, М. Вороний, В. Щурат; оповідання Г. Барвінок, Л. Старицької, поезії Лесі Українки, проза Д. Мордовия, І. Нечуя-Левицького, А. Кримського; спогади самого К. Білиловського та його переклади з німецької, етнографічні записки. Це був сміливий, якщо не ризикований, крок свідомого патріота-українця і громадянина. Жорстокі цензурні утиски українського слова, копітка робота з отримання дозволів на друк, пошук «високих» заступників, збирання рукописів – все це вимагало великої самопожертви й наполегливої праці. Вихід «Складок» став помітним культурним явищем, викликав резонанс у колах української та російської інтелігенції.

Наш талановитий краянин залишив свій слід і в царині літературознавства. Так, він узяв участь у підготовці розлогого розділу з української драматургії для «Історії всесвітньої літератури» А. Губернатіса. Захоплювався К. Білиловський і порівняльним мовознавством — переважно вивченням слов’янських і романських мов.

Дякувати Богу й нашій незалежності, ім’я відомого лікаря й талановитого літератора нині повертається на скрижалі української пам’яті. Переконливим свідченням цього є встановлення на фасаді адмінбудинку с. Вознесенського меморіальної дошки К. Білиловського. Її було відкрито з ініціативи місцевого педагога-словесника, заслуженого вчителя України В. М. Макаренка в січні 2015 р. Ім’я нашого славного земляка носить і одна із сільських вулиць. Проте ліміт вшанування Кесаря Білиловського в нашому краї ще далеко невичерпаний…

Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки ім. М. Максимовича, доцент, почесний краєзнавець України