Багато випускників ННІ інформаційних та освітніх технологій Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького досягли видатних успіхів у професійній сфері.

Серед них можна виокремити народного вчителя, академіка, колишнього директора, відомої не тільки в Україні, а й за її межами, Сахнівської авторської школи Олександра Захаренка. А ще — заслужені працівники освіти України Олег Богатирьов і Людмила Кляцька, заслужений учитель України Олександр Василенко, колишній ректор ЧІПБ ім. Героїв Чорнобиля Микола Кришталь, генерал-майор СБУ Володимир Отрешко, академік НАПН Тамара Яценко. Нинішній директор ІНФОТЕХу, доктор фізико-математичних наук, професор Юрій Ляшенко також є нашим випускником-фізматівцем.

У пропонованому нарисі піде мова про ще одного випускника, гідного нашої пам’яті. Це Володимир Олексієнко, який багато років у свій час очолював Золотоніську міську школу № 6. Пошановуючи світлу пам’ять педагога, спробуємо прослідкувати його життєвий та освітянський шлях.

Володимир Іванович — від діда-прадіда корінний золотонісець. Він народився на Благовіщення, 7 квітня 1936 року. Виріс у родині талановитого будівельника й  різьбяра по дереву Івана Олексієнка. Мама Марія Олександрівна гарно співала, грала на сцені самодіяльного театру разом із мистецькою зіркою Наталкою Ужвій. Володине дитинство спопелила немилосердна воєнна доба, яка до того ж зробила його напівсиротою. Рядовий Іван Олексієнко поліг смертю хоробрих на Курській дузі. Тому шестирічний Володя  із мамою удвох виживали в складний повоєнний період. Марія Олександрівна утримувала маленьку родину невеликими підробітками — шила одяг, прала на замовлення, тримала квартирантів. А щойно Володя підріс, почав допомагати мамі заробляти на життя: пас худобу, збивав ящики на птахокомбінаті, влітку возив вишні та яблука продавати в інші міста, натомість привозив мамі тканину та нитки для шиття. Та всюди, де не бував, хлопець завжди мав при собі книгу.

Почав здобувати освіту в Золотоніській школі № 4 — колишній гімназії, де навчалися відомі майстри слова Семен Скляренко та Микола Терещенко. Завершив шкільну освіту уже в міській десятирічці № 3. Володя був серед найкращих учнів, наполегливо вивчав усі предмети, але найбільше подобалися математика й фізика. Легко розв’язував складні задачі, тлумачив математичні формули й фізичні закони, багато разів ставав переможцем предметних олімпіад. У шкільні роки його кумирами були фізик Борис Роговенко та словесник Антон Перепада. Великий вплив на формування ціннісних орієнтацій хлопця мав учитель-ерудит, названий народним академіком, Михайло Пономаренко (також випускник нашої alma mater). Після закінчення школи у 1953 році Володимир за покликом душі вступив на фізико-математичний факультет Черкаського педагогічного інституту.

У провідному закладі вищої освіти Шевченкового краю Володимир Олексієнко здобував фах під керівництвом відомих професорів-фізиків Михайла Фонкіча, Григорія Бугаєнка, а також знаних математиків — професора Олександра Семеновича, доцентів Сергія Завала, Миколи Горбача. Під час навчання в інституті професійно займався спортом, у результаті здобув перший розряд із важкої атлетики. Завдяки активній громадській позиції був обраний головою студентської ради факультету. Певний час без відриву від навчання працював лаборантом кабінету фізики.

Після успішного завершення навчання у 1957 році Володимир отримав направлення до Ковтунівської десятирічки, що на Золотоніщині. Уроки фізики й математики, які проводив молодий учитель, відразу сподобалися юним вихованцям. Учням припала до душі невимушено-довірлива манера спілкування педагога, його простота й дотепність. А вже через рік завідувач райвно Володимир Клименко запропонував йому посаду вчителя фізики в Золотоніській міській школі № 6. Пропозиція виявилася доленосною, оскільки саме з цією школою була пов’язана педагогічна діяльність молодого фахівця упродовж цілих 46 років.

Володимир Іванович вкладав душу в свою роботу: створив один із найкращих у районі предметних кабінетів, завдяки його зусиллям в школі з’явилася чи не єдина в районі мініобсерваторія з телескопом, де учні спостерігали за планетами й зірками. Олексієнкові школярі постійно здобували призові місця на районних та обласних олімпіадах. А ще Володимир Іванович закохував своїх учнів у красу рідної природи та історію краю, організовуючи велопоїздки, екскурсії, походи Золотоніщиною та одночасно навчав  фотографувати. Саме він створив шкільний кінотеатр, де учні залюбки переглядали навчальні й науково-популярні фільми. Педагогічний досвід Володимира Олексієнка став предметом вивчення науковців.

У 1974 році молодого й активного учителя було призначено заступником директора з навчально-виховної роботи (старші класи). До речі, іншим заступником (молодші класи) у той час працював Іван Дробний — відомий поет і публіцист (випускник нашого ЗВО). Загалом, школа № 6, яку на той час очолював колишній фронтовик-орденоносець, справжній патріот своєї справи Антон Маренич, вирізнялася зірковим педагогічним складом: першою в краї учителькою-методисткою з історії стала Зоя Перепелиця, звання «Заслужений учитель України» отримав Микола Галат.

Найбільш плідний період організаторсько-педагогічної діяльності Володимира Олексієнка розпочався у 1984 році, після того, як він став директором школи, в якій працював. Невгамовний очільник і талановитий господарник буквально днював і ночував у школі. У стислі терміни він зумів за допомогою підприємств-шефів створити зразкову навчально-матеріальну базу. У школі запрацювала теплиця, господарським способом було споруджено зразкове овочесховище, завдяки чому учні отримували вітамінний набір у шкільній їдальні майже цілий рік. Невдовзі десятирічка була визнана базовою й тут постійно проводилися семінари для педагогів району.

Директора дуже любили учні, яких він вважав найголовнішими в школі. Залучаючи спонсорські кошти, він організовував для них цікаві екскурсії головними містами України та інших республік. А ще умів згуртувати батьківську громаду задля розв'язання багатьох проблем шкільної повсякденності. Саме за його директорства в школі було створено музейну кімнату вченого-енциклопедиста Михайла Максимовича. Неодноразово обирався й депутатом міської та районної рад.

Невисокий на зріст, надзвичайно жвавий і активний, Володимир Іванович постійно випромінював доброту й щирість. У директорській спільноті краю Володимир Іванович став визнаним авторитетом: до його порад та рекомендацій дослухалися всі. Він був і старшим освітянським товаришем-наставником автора цього матеріалу, який свого часу працював директором Чапаєвської школи (нині с. Благодатне). В. Олексієнко сміливо відстоював свою позицію перед районним та обласним керівництвом.

За плідну працю на освітянській ниві отримав відомчу нагороду «Відмінник народної освіти» та був відзначений десятком почесних грамот різних рівнів. На 47 році своєї педагогічної діяльності Володимир Іванович пішов на заслужений відпочинок, де продовжував активну просвітницьку й громадську роботу. Поряд із цим дістав нарешті змогу зайнятися своїми улюбленими справами: читанням книг, різьбою по дереву (це від батька), відвідинами музеїв, рибальством, родинними виїздами на природу.

Він був щасливим у шлюбі впродовж понад 60 років зі своєю дружиною Зінаїдою Миколаївною — вчителькою мови та літератури санаторної школи-інтернату. (Устиг з нею відзначити діамантове весілля!) Їхня  донька Тетяна стала маркетинг-директоркою фірми (м. Київ), а ще одна — Олена — працювала в міністерстві торгівлі. Пишався Володимир Іванович і своїми трьома онуками: Святослав став програмістом високого рівня, Іван успішний у царині політичних наук, а Марія працює в банківській сфері.

Отож згадаймо знаного освітянина добрим словом, адже він його заслужив своїм щедрим на добро життям!

Григорій Голиш, директор Наукової бібліотеки ім. М. Максимовича,

колишній директор Чапаєвської середньої школи