Перший день Нового 2024 року позначений 75-літнім ювілеєм відомого освітянина й лідера краєзнавчого руху Шевченкового краю Василя Миколайовича Мельниченка.

Понад 30 років найактивнішої фази свого духовнотворчого життя ювіляр присвятив самовідданій науково-педагогічній роботі в нашому університеті. Тож з приводу ювілейної дати народження професора пропонуємо цей побіжний його життєпис.

Від Мурзинців до Кокчетаву

У черкаській глибинці, на Звенигородщині, біля річки Гнилий Тікич розкинулося невеличке село з екзотичною назвою Мурзинці. Саме тут 1 січня 1949 р. й народився наш герой і зростав у дружній, інтелігентній родині Миколи Пилиповича й Катерини Михайлівни Мельниченків. Для його батька-фронтовика війна закінчилася на Сандомирському плацдармі у січні 1945 р., де він отримав важке поранення (до кінця днів своїх носив біля серця осколок ворожої міни). До рідної домівки колишній піхотинець повернувся з орденом Слави 3-го ст. та медаллю «За відвагу». Мельниченко-старший став відомим у краї журналістом, майже чверть віку очолював колектив районки (Катеринопіль) і саме від нього Василь отримав перші «майстер-класи» публіцистики.

Згодом родина перебралася до Звенигородки, де хлопець навчався в провідній місцевій школі. Старанності й наполегливості в навчанні Василеві було не позичати, відтак він став одним з найкращих учнів школи. Приділяючи належну увагу всім шкільним дисциплінам, особливо вподобав географію й постійно марив далекими континентами, мандрівками довкіллям. Ґрунтовні знання хлопця з цієї дисципліни уможливили його блискучу перемогу на першій обласній олімпіаді з географії та успішну участь у республіканському турнірі. Саме зазначене вище й спричинило професійний вибір Василя Мельниченка.

Втім, несподівано для своїх рідних, як мандрівник за життєвою філософією, він обрав для здобуття фаху географа не український заклад вищої освіти, а в далекому Казахстані, де, до речі, мешкав його дядько-першоцілинник, рядовий працівник одного із тамтешніх радгоспів. У далекому-близькому 1966 році Василь став студентом географічного факультету Петропавловського педагогічного інституту і наполегливо «гриз» тут граніт науки упродовж п’яти років. З глибокою шаною і вдячністю Василь Миколайович згадує своїх інститутських кумирів. Вкарбувався у пам’ять тодішнього студента досить яскравий факт: до Петропавловська завітав Черкаський народний хор і дав там великий концерт. А зворушений цією мистецькою подією Василь Мельниченко написав про неї й своїх земляків чималий матеріал, що був опублікований як на сторінках місцевої обласної газети, так і «Черкаської правди», і це була перша кореспонденція талановитого юнака. Студентські роки минали яскраво, він був справді невгамовним у своїх уподобаннях і заняттях. Ще з учнівських літ захопився футболом і тут, в далекому Казахстані, вдосконалював свою ігрову майстерність, став провідним форвардом інститутської збірної.

Після отримання диплома Василь розпочав свою педагогічну діяльність на посаді шкільного вчителя однієї із сільських восьмирічок Кокчетавської області. До речі, як один із двох на весь тамтешній район дипломованих викладачів географії, він уже на світанні своєї вчительської кар’єри став очільником райметодоб’єднання.

І знову в рідному краї

Як і належить, виконав свій військовий обов'язок. Служив у одному з хімічних підрозділів Приволзького військового округу, де випробовувалися бойові отруйні речовини. Ностальгійні хвилі повернули Василя Мельниченка в 1973 році на дорогу серцю Черкащину, де все своє, миле й дороге. Він приїздить до Катеринополя, куди його батька призначили редактором районної газети. Працював спочатку лаборантом, а потім вчителем географії місцевої школи № 1. Тут молодий педагог обладнав найкращий у районі географічний кабінет, демонстрував значну громадську активність. Відтак, уже через рік молодь Катеринопільщини виявила йому велику довіру, обравши своїм ватажком. Відтоді розпочався новий період життєдіяльності Василя Миколайовича, пов'язаний з організаторсько-гуманітарною роботою в органах влади як районного, так і обласного рівня.

Ці роки були сповнені новими знайомствами й вагомими справами. Зокрема, молодий організатор узяв діяльну участь у започаткуванні Всесоюзного (а згодом – міжнародного) літературно-мистецького Шевченківського свята «В сім’ї вольній, новій», а також у формуванні експозиції в новому приміщенні обласного краєзнавчого музею. У буремних і доленосних 1991–1993 роках працював у пресі та на телебаченні, згодом помічником голови Черкаською міськвиконкому.

Ні на хвилину упродовж цього періоду Василя Мельниченка не полишала мрія повернутися до викладацької діяльності. Саме тому в 1993 році із задоволенням прийняв пропозицію стати викладачем кафедри історії Черкаського педінституту (тепер національного університету імені Богдана Хмельницького) і ось понад тридцятиліття разом з колегами творив новочасну славу знаного вишу України. Усвідомлюючи відповідальність наставника майбутніх фахівців, Василь Миколайович вже в 45 річному віці вступив до аспірантури й працював над дисертаційним дослідженням, яке присвячене маловивченій темі економічних зв'язків українського Лівобережжя й Правобережжя другої половини XVII століття. У 1998 році дисертація на здобуття кандидата історичних наук була успішно захищена в Інституті історії НАН України. Не забарилося й учене звання доцента: його він отримав через три роки.

Для вченої й освіченої людини жити означає мислити.
М. Т. Цицерон

У стінах ЧНУ Василь Мельниченко пройшов мало чи не всіма щаблями кар’єрної драбини: працював асистентом, старшим викладачем, доцентом, професором, завідувачем кафедр, заступником декана. Зрештою, в 2007 році колектив історико-філософського факультету обрав Василя Миколайовича деканом, а наступного року – директором утвореного на його базі навчально-наукового інституту історії і філософії. Очолюючи інститут 6 років, він спрямовував зусилля колективу на утвердження цього університетського підрозділу як сучасного осередку освіти й науки. Разом із колегами директорові вдалося чимало зробити для вдосконалення навчально-виховного процесу, рівня наукових досліджень, налагодження зовнішніх зв’язків. За цей час поліпшився кадровий потенціал інституту, значно зміцнилася його навчально-матеріальна база, розпочалася підготовка магістрів зі спеціальностей «Архівознавство» та «Етнологія».

З огляду на значущі освітньо-наукові заслуги Василя Мельниченка у 2012 році йому було присвоєно вчене звання професора. А наступного року він залишив рутинно-копітку посаду директора й зосередився на викладацькій і науковій роботі на кафедрі археології та спеціальних галузей історичної науки.

Творчі злети вченого-краєзнавця

У колі науково-творчих зацікавлень професора – історична географія, економічна й регіональна історія, методологія та практика історичного краєзнавства. Та, якщо виокремити найголовніший дослідницький пріоритет Василя Миколайовича, то це, безперечно, історія рідного краю. В активі ювіляра гідний подиву творчий доробок, який складається з понад трьох з половиною сотень різнопланових публікацій. У їхньому числі й щонайменше півтора десятка солідних книг (переважно краєзнавчого характеру), котрі зробили б честь наймаститішому вченому. Назвемо бодай декілька: «Наймолодша в Україні», «Черкащина – земля прадавня, щедра і свята», «Шевченкіана Черкащини», «50 пісенних літ», «Мандри Україною. Золота підкова Черкащини», «Краєзнавство Черкащини: сторінки історії», «Історія преси Черкащини» та ін. Пам’ятаючи й про свою високошляхетну учительську місію, професор Василь Мельниченко підготував і низку навчальних та методичних видань для студентів вишів, з поміж яких вирізняються «Історичне краєзнавство», «Історія рідного краю від найдавніших часів до сучасності», «Історична географія України», «Зарубіжне архівознавство», «Черкащина в добу Української революції 1917–1921 рр.», «Військово-політичні проблеми у міжнародних відносинах» та ін. А нещодавно до 70-річного ювілею області побачив світ навчально-методичні посібники для вчителів та учнів «Моя Черкащина», «Черкаси: історія і сучасність», якими професор особливо пишається (автор проєкту отримав сертифікат XV міжнародної виставки «Інноватика в сучасній освіті» за перемогу в конкурсі з тематичної номінації «Упровадження сучасних технологій національно-патріотичного виховання як засобу формування патріотичної свідомості й утвердження української громадянської ідентичності»).

Ювіляр завжди в епіцентрі наукових подій: він став учасником щонайменше 100 конференцій, симпозіумів, круглих столів, у багатьох виступав як співорганізатор. Окремо слід сказати про один регіональний феномен, зініційований Василем Мельниченком: від 2003 року під його орудою здебільшого на базі ЧНУ кожні два роки проводяться велелюдні науково-краєзнавчі конференції «Черкащина в контексті історії України» (нещодавно – вже десята) з виданням відповідних матеріалів.

Уже багато років професор редагує збірник «Краєзнавство Черкащини», котрий став справжньою трибуною для краєзнавчого активу та здобув неабияку популярність у найширших читацьких колах. Василь Мельниченко був і багаторічним членом редколегій низки солідних наукових часописів та збірників.

На аванпостах громадської діяльності

Далеко не кожний освітянин може похвалитися таким насиченим громадським життям, яке має ювіляр. Диву даєшся, де ж бере час Василь Миколайович, аби встигати всюди: на засідання й інтерв’ю, зустрічі й організаційні заходи. Саме він стояв біля першоджерел обласної організації краєзнавчої спілки, ще від 1996 року став заступником її голови, а понад 20 років був очільником черкаських краєзнавців (нині перший заступник голови). Його авторитет як лідера чи не найуспішнішої регіональної організації НСКУ (досвід роботи рекомендовано до впровадження в усій Україні) став настільки беззаперечним, що В. Мельниченка одностайно обрали членом президії правління цієї найвідомішої творчої спілки нашої держави.

Упродовж багатьох років професор виступав з лекціями перед вчителями Черкащини. А ще наполегливо працює з обдарованими учнями, майже 20 років очолював секцію історичного краєзнавства обласного відділення Малої академії наук. Під його керівництвом шість учнів стали переможцями обласних і призерами Всеукраїнських конкурсів-захистів МАН України.

Розважливий розум, різнобічні знання та потужний практичний досвід стали основою для багаторічної участі ювіляра в роботі сили-силенної різних комісій, консультативно-дорадчих рад при обласних владних структурах та громадських об’єднаннях. Довгий головував у конкурсній комісії з присудження обласної краєзнавчої премії ім. М. Максимовича, був головою ради з питань культури і духовності при облдержадміністрації, брав участь у розробці Державної програми «Золота підкова Черкащини», а нині входить до складу ради з питань культури, експертної ради з проблем книговидання, оргкомітету з відзначення 70-річчя Черкаської області та ін. Член журналістської спілки від 2001 р., він є активним дописувачем до обласної періодики й завсідником тематичних радіо- і телепрограм.

Як мовиться, по трудах і честь. Визнанням унікальних заслуг професора Василя Мельниченка стало присвоєння йому почесного звання «Заслужений працівник культури України» та нагородження медаллю «25 років незалежності України», Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, знаками «Відмінник освіти України» та «За особливі заслуги перед Черкащиною», медаллю Українського фонду культури «За вірність заповітам Кобзаря» та безліччю почесних грамот. Почесний краєзнавець України, він став лауреатом краєзнавчих премій: Всеукраїнської ім. Д. Яворницького та обласної ім. М. Максимовича. Відзначено ветерана й журналістською премією «Прометей».

У своєму передювілейному році професор залишив свою роботу в університеті, що аж ніяк не передбачає будь-якої паузи в його багатогранній життєдіяльності, адже він сповнений новими творчими планами й перебуває у вирі громадських справ.

Тож з роси й води Вам, шановний ювіляре!

Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки імені Михайла Максимовича