«Коли у тебе намагаються відібрати дім — ти втрачаєш землю під ногами, втрачаєш повітря. Ти втрачаєш голос! Ти не знаєш, куди рухатись далі. Перші тижні війни ми були саме у такому стані. Нам здавалося, що ми як студенти й молодь більше нікому не потрібні. Що нас більше ніхто не почує. Наш голос не потрібен… Саме в той момент, коли ми вперше вийшли до людей, наш голос зазвучав! Ми почали дихати! Ми зрозуміли, що ми живі! Що ми потрібні тут! Ми тут! Ми студенти Черкаського національного! Ми — голос молоді України!» — такими словами розпочали благодійний творчий вечір учасники музичного колективу Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького «Voices».

Колектив уперше зібрався 14 березня 2022 року, у символічну дату — День українського добровольця. Відтоді значно зріс: і кількісно, і якісно. Отримав уже кілька дипломів і сертифікатів всеукраїнських та міжнародних фестивалів. Тепер це фабрика музичного мистецтва, в основі якої гурт «Voices», до якого з часом доєднався самобутній колектив «Brio», а з початком навчального року і наші творчі першокурсники. Так виник ще один гурт «Junior».

У репертуарі колективу за рік накопичилося багато творів різного спрямування. Учасники прагнуть розвиватися у різних стилях, не бояться експериментувати, шукають себе і не обмежуються одним жанром. Тому на концерті звучали й сучасні українські пісні, і народні, і з музичним супроводом, і акапельно. «Журавлі», «Ой на горі», «Коломийка», «Шабелина», «Маніфест», «Вишиванка», «Ми з України» та інші мелодії звучали у залі. Деякі з них уже полюбилися нашим викладачам і студентам, деякі звучали вперше і вражали емоційністю глядачів.

Перші костюми шили й перешивали собі самі. В одну з дружніх поїздок (колектив за можливості подорожує Україною і дає концерти) співали в потязі та збирали гроші на червоні штани для дівчат. Тепер чорні футболки й червоні штани — це найбільш впізнаваний костюм «Voices». Напередодні творчого вечора університет та профком допомогли колективу придбати нові сценічні костюми, за що учасники дякують ректору і голові профкому ЧНУ Ігорю Погрібному.

Олександр Черевко:

— Дякую колективу Фабрики музичного мистецтва «Voices», що обрали для свого творчого вечора знаковий для всіх українців день — День вишиванки. Я бачу у цій у залі людей, вбраних в істинно український елемент одягу — вишиванку! У ній — генетичний код нашої нації, у ній закладені сакральні слова для українців — воля, свобода, честь, любов, вірність. Нині, як і багато віків поспіль, вишиванка — це наша духовна броня! Сьогодні музичний колектив університету через мистецтво змусив ще раз пережити й перші дні війни, і перші втрати, і перші перемоги. Як ректор, укотре хочу подякувати всьому колективу за єдність, за щоденну роботу і для навчання молодих українців, і для допомоги армії. І якщо в нашому середовищі в час війни народжуються такі колективи, значить ми правильно робимо свою роботу! Вітаю колектив з першим творчим роком, відзначаю їхнє професійне зростання, бажаю перемог вокальних, а всім нам — Великої Перемоги.

Анна Прокопчук, одна з керівниць колективу, звукооператор:

— Війна закумулювала нашу енергію і народився цей колектив. Колектив, у якому домінують позитивні емоції, ненависть до ворога, любов до України і її величність МУЗИКА.

Яна Боровик, художній керівник колективу:

— У нас є величезне бажання розвиватися і вчитися новому. Бажання, підкріплене і збагачене знаннями, вміннями, навичками та досвідом. Досвідом, який ми здобуваємо щодня. У репетиційній залі, на рідній сцені чи будь-якому артмайданчику. Сьогодні ми співаємо про війну. Бо коли болить душа, не можна мовчати!

Галина Гаврилюк, проректорка з освітньо-виховної та іміджевої діяльності:

— З колективом працюю з першого дня його існування. Вони називають мене амбасадором «Voices». Захоплюсь їхніми талантами, їхньою енергією, готовністю працювати до сьомого поту і безвідмовністю: заспівати Сковороду — дайте нам три дні, Шевченка — дуже хочемо, про прапор — буде, до Дня матері — уже готуємося. Звісно, багато чого залежить від керівників. Тому величезна вдячність Анні Прокопчук і Яні Боровик — сьогоднішню Україну творять саме такі молоді люди. Сьогодні на концерті плакала. Бо не може материнське серце у 2023 році слухати, як діти зі сцени не співають — кричать: Ми хочемо жити!

Ось що говорять учасники колективу про те, як їх змінила  війна.

Ірина Фішер:

— Ми сильні, бо ми є один в одного! Бо ми допомагаємо один одному! Бо цей рік змінив усіх нас!

Анастасія Щетініна:

— Справді, для мене цей рік став роком кропіткої роботи над собою.

Назар Зінченко:

— Для мене – роком надбань і роком втрат!

Анастасія Коваленко:

— Для мене — рік змін і дорослішання!

Юлія Бойко:

— Для мене — рік переоцінки життєвих пріоритетів!

Анастасія Коротка:

— Для мене рік віри й надії! Я вірю в перемогу України! Вірю в те, що неодмінно зможу міцно обійняти свою найріднішу людину — свого тата, який зараз захищає нас і Україну в ЗСУ!

Анастасія Шостя:

— Ну, які пісні?... Там — бомби, там — горе, там — сльози… А тут пісні… І те, що ми зрозуміли за цей рік — рік великої праці всіх українців, великої роботи ЗСУ, великого єднання наших людей, що й наша робота потрібна!

Вечір вийшов емоційний, теплий, іноді сумний, зі сльозами, іноді запальний, але однозначно потрібний нам сьогодні. Бо «Voices» не лише співали, а й збирали кошти на потреби військового підрозділу, в якому служить черкасець Роман Бурлаков. Упродовж вечора у колективу вдалося зібрати 25 тисяч гривень: частину в скриньку, частину на благодійну карту університету. 

Пресслужба Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького

Фото: Анна Харченко.

Родіон Прохоров, Аріана Грищенко, студенти 1-Ж курсу ННІ української філології та соціальних комунікацій