Що відомо про водяний горіх і як він опинився у Дніпрі, а також, чи небезпечна ця рослина та як її використовують у світі — розповіла «18000» кандидатка біологічних наук, доцентка кафедри агрономії, біології та екології Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Вікторія Осипенко.
Водяний горіх їли козаки, в Індії з нього роблять священні браслети, а ще його можна побачити серед компонентів косметичних засобів. Але зараз про нього більше говорять як про загрозу Дніпру, рибі та босим ногам відпочивальників черкаських пляжів.
Цього року пляжі буквально всіяні водяними горіхами — невеликими, але колючими плодами рослини. Вони заважають містянам відпочивати, адже легко можуть стати причиною поранення. Тільки в травні цього року з пляжів вивезли 10 м³ водяного горіха. Для його прибирання залучають комунальників, які очищають прибережну зону ледь не щодня.
Нещодавно водяний горіх був у Червоній книзі України, але тепер розростається надзвичайно швидко й вже загрожує зникненню інших жителів водойм.
Колюча загроза з дна річки: історія водяного горіха
Вікторія Осипенко розповідає, що водяний горіх — це рослина родини плакунових. До неї зараховують низку вологолюбних рослин, що ростуть біля води або прямо в ній. Тож не дивно, що найчастіше в Черкасах водяний горіх помічають біля річки Дніпро — на пляжах.
Після перших морозів восени листки та стовбур рослини згнивають, а самі горішки падають на дно. Потім течією їх виносить на берег. Раніше ця рослина була занесена до Червоної книги України. Тож із нею не боролись — водяний горіх як рослина виконує кілька корисних функцій: збагачує водойми на кисень, його можуть їсти рослиноїдні риби (саме стебло та листки), слугує укриттям для безлічі дрібних жителів водойм.
Проте останні кілька років на мілководдях річок, в яких загальмована або взагалі відсутня течія та гарно прогрівається вода, спостерігають збільшення кількості водяного горіха. І подеколи це може не лише заважати відпочивальникам на черкаських пляжах, але й нести загрозу для довкілля. Розростання водяного горіха може перешкоджати просуванню човнів, закриває доступ кисню у водойму, чим викликає масову загибель риби. Восени, коли водяний горіх у великій кількості відмирає, його залишки осідають на дно і починають гнити. Через це у воді стає менше світла та кисню, що погано впливає на стан річок.
Вікторія Осипенко розповідає, що повне знищення водяному горіху ніколи не загрожувало, бо він був занесений до Червоної книги України до 2021 року. У природі у цієї рослини немає ворогів — його стебло та листки може їсти рослиноїдна риба, але це відбувається вкрай рідко, оскільки для риби він не смачний. І тепер водяний горіх поширився вже на тисячі гектарів акваторії водосховищ Дніпровського каскаду і річкових заток.
— Під водяним горіхом — мертва вода. Його зарості не дають розвиватися фітопланктону — водоростям, які насичують воду киснем. Без них — не виживе жодна риба, жоден молюск. Затягнувши «непрохідними хащами» природні нерестовища, він не дає рибі нереститися, — каже науковиця.
Раніше водяний горіх проріджували, тож шкоди було менше. Через охоронний статус на нього довго не звертали уваги — і рослина скористалася цим наповну.
— Ця давня рослина, що прийшла до нас через мільйони років, пережила динозаврів. Вона пластична, живуча, легко пристосовується до будь-яких температурних перепадів і природних явищ. Так що нас із вами і нашу річкову рибу вона переживе точно. Водяний горіх загрожує всьому Дніпровському каскаду, — міркує науковиця.
Виконувач обов’язків директора КП «Благоустрій» Андрій Сопілков розповідає, що проблема з водяними горіхами не цьогорічна, адже й раніше їх було доволі багато на берегах.
— Цей рік просто трішки більше їх, зокрема й через те, що коли піднімали воду, їх нанесло на береги. А так кожен рік ми стикаємось з цією проблемою. Раніше вона була не так помітна, бо було більше людей на підприємстві, яких ми могли залучати для прибирання. Зараз же працює багато літніх людей, а молодь — на фронті.
Їжа козаків, хліб індійців: як їсти водяний горіх
За словами Вікторії Осипенко, у штучних водоймах, створених на Дніпрі, зокрема таких як Кременчуцьке водосховище біля Черкас, і фіксують масове розростання водяного горіха.
— Коливання рівня води впродовж сезонів, а особливо навесні, під час наповнення водосховищ водою, вимиває значну кількість плодів, які могли утворитися не лише минулого року. Тому особливо навесні ми й бачимо значну кількість принесених водою сухих кістянок цієї рослини. Але ці горіхи вже не проростуть, вони не в ґрунті. Їх можна збирати та використовувати в їжу, — розповідає Вікторія Осипенко.
Усередині твердої шкаралупи — біла м’якоть, яка нагадує на смак щось середнє між каштаном і картоплею. Її можна споживати. Науковиця каже, що горіх смачний і поживний, адже містить до трьох відсотків жиру, 24 відсотки білка і 55 відсотків крохмалю. До початку ХХ століття водяний горіх був звичайним харчовим товаром на ринках по всій Європі. Особливо в Італії, де його продавали смаженим, як сьогодні солодкі каштани.
Його їдять сирим, вареним і навіть запікають на вугіллі — наче картоплю чи каштан. Крім цього, його ще розмелюють на крупу та борошно.
— Індійці, наприклад, їдять горіхи з сіллю і перцем, варять юшку і печуть з них хліб. Їх або розмелюють на борошно на ручному млині, або кладуть на ніч у воду і на ранок розминають як тісто. На смак хліб із горіха схожий на пшеничний, — розповідає Вікторія Осипенко.
А зовсім нещодавно в Україні були й ферми, на яких вирощували водяний горіх. Плоди, які багаті білком, пускали на кормові добавки для худоби. Листки, коріння використовували в медицині й парфумерній промисловості. Наприклад, в таких одеколонах, як «Саша» і «Наташа», одним з компонентів якраз і був водяний горіх.
Водяний горіх – священне намисто чи екологічна катастрофа
Водяний горіх вирощують на острові Шрі Ланка, в Японії, Китаї та на півдні Африки, до гирла річки Замбезі. У Китаї та Індії рослину вирощують на болотах.
За словами Вікторії Осипенко, в Індії, зокрема в Кашмірі, до 40 000 осіб протягом п’яти місяців на рік харчуються водяними горіхами. У неврожайні роки під час голоду горіхи врятували життя не одній тисячі індійців. Їх вживають і як ліки при дизентерії.
— Жителі Індії з особливих човників збирають горіхи, які вони називають «сингара». Люди, що не мають човників, стоять по груди у воді й кладуть горіхи в кошики, що плавають поряд. А ще — ділянки водойм з горіхом здають в оренду за особливу плату за право збирання горіхів, — розповідає Вікторія Осипенко.
У Бенаресі (місто в Індії) з водяних горіхів роблять «священні» намиста.
А от у посушливій Австралії водяний горіх став екологічною катастрофою, каже науковиця. У жаркому кліматі за повної відсутності травоїдних риб, він росте настільки швидко, що заполоняє всю водну поверхню. Йому не страшна навіть звичайна для цього континенту посуха, адже рослини водяного горіха пристосовані до таких коливань клімату.
Цікаві факти про водяний горіх:
Радіобіологічні дослідження водяного горіха показали, що він може накопичувати в собі, зокрема у плодах, деякі радіонукліди. Це покращує радіологічну ситуацію місць, де він зростає.
Козаки споживали водяний горіх в їжу. У згадках мандрівників описують спосіб заготівлі горіхів, що були на річковому дні. Закидалася у воду повстина і горіхи чіплялися до неї.
У багатьох місцях, де тепер не росте ця рослина, знаходять її плоди в шарах торфу. Адже в давнину, ще в епоху пальових будівель, водяний горіх був одним з головних джерел харчування.
У болоті біля озера Ванаявезі (Фінляндія) археологи розкопали велику кількість розколотих горіхів «чиліма» (так інколи називають водяний горіх, – ред.), змішаних з деревним вугіллям. У Латвії був знайдений шар шкаралупи горіхів і дерев’яні калатала (музичний інструмент, – ред.) з ріжками горіха, що вп’ялися в них. Археологічні дослідження в Південній Німеччині показують, що для доісторичних жителів цієї території водяний горіх був одним з головних харчових продуктів. Ці знахідки зараховують до кам’яної доби.
Водяний горіх використовували в релігійних церемоніях в Китаї часів династії Чжоу.
Водяний горіх — одна з бажаних рослин для декоративних ставків і штучних озер. Горіхи або кидають на дно, або садять в невеликі горщики з мулом. Коли температура води досягне позначки 25-27°C, горішки проростуть. Після цього їх переносять на глибину 80-150 сантиметрів.
Що робити, якщо поранилися водяним горіхом
Науковиця Вікторія Осипенко каже, що для людини водяний горіх все ж може становити незначну небезпеку. Але не тому, що він отруйний або переносить захворювання, а через те, що його плоди мають великі та колючі шипи. Саме через це, відпочиваючи на пляжах, можна поранитися. Колючки водяного горіха легко пробивають навіть підошву літнього взуття.
Фельдшерка пункту першої медичної допомоги на пляжі «Казбетський» у Черкасах Тетяна Корнієнко говорить, що поранившись водяним горіхом, варто одразу обробити рану. Це треба зробити не водою з Дніпра, а принаймні артезіанською зі свердловин, якими обладнані пляжі. Попри те, що рана може здаватися незначною, вона може спричинити зараження.
— Навіть маленька ранка може викликати правець. А це важке й навіть смертельне захворювання. Наприклад, у моїй практиці був випадок, коли маленький хлопчик поранив руку під час падіння з дерева. І в нього був правець. Тож будь-яка травма — це травма. Її потрібно відразу промити та звернутися до лікаря, навіть якщо це лише прокол, — каже лікарка.
Тетяна Корнієнко радить для маленьких дітей купити пляжне взуття, аби вони біля водойм не ходили босими ногами, а батькам — мати при собі зеленку чи хлоргексидин для промивання й оброблення ран.
У Черкасах на пляжі «Казбетський» є обладнаний пункт медичної допомоги, тож відпочивальники можуть звернутися туди за першою допомогою під час поранення водяним горіхом. Пані Тетяна каже, що в їхньому пункті є необхідні ліки для надання такої допомоги.
Які медичні засоби радять брати на пляж:
Хлоргексидин для промивання рани.
Зеленку для оброблення рани (Тетяна каже, що варто обробляти не саму рану, а місце біля неї).
Бинт або лейкопластир, щоб можна було перев’язати чи закрити рану.
— Ви можете надати собі чи своїм рідним першу медичну допомогу після поранення, але все одно краще звернутися до лікаря. Тому що саме там зможуть розібратися, чи є небезпека. У вас запитають, чи робили ви вакцинацію від правця, які хвороби маєте тощо — і вже від цього буде залежати лікування. Всі знають, що якщо наступити на іржавий гвіздок, то треба йти до лікаря. А от при інших пораненнях чогось цього не роблять, хоча це так само може бути небезпечно, — розповідає Тетяна Корнієнко.
Джерело: «18000»