Науковці Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького є його «золотим фондом». Директор наукової бібліотеки ім. М. Максимовича ЧНУ, доцент, кандидат історичних наук, член Національної спілки журналістів України Григорій Голиш підготував низку статей про тих, хто передає свої знання студентам та підвищує рейтинги своєї alma mater. Пропонуємо ознайомитися з життєписами наших професорів.
Серед відомих майстрів пензля й різця, нині сущих у Шевченковому краї, одне з найпочесніших місць належить Івану Фізеру.
Наділений Богом і батьками вражаюче різнобічним талантом митця, він створив гідний подиву творчий доробок із різних видів і жанрів образотворчості. Нещодавно з нагоди дня Соборності України за унікальні творчі заслуги Івану Фізеру присвоєно почесне звання «Народний художник України». Тож є вагомий привід запросити наших шановних читачів до бодай побіжного ознайомлення із життям і творчістю Майстра, який є ще й очільником Черкаської обласної організації Національної спілки художників України та відомим освітянином.
Шлях до мистецьких висот
Між закарпатськими Свалявою й Хустом, серед казково гарних, вкритих ніжними смерічками й солідними буками гір, начебто загубилося крихітне сільце Лопушанка зі жменькою хиж. Утім, цьому поселенню випало бути вписаним у аннали національного образотворення, адже тут знаходяться рідні пенати сучасного митця Івана Фізера. Він народжений 17 червня 1953 року і став первістком у родині, де зростало п’ятеро дітей. Особливих статків у Фізерів не було, та проте й не бідували: батько Василь Васильович, знаний лопушанський ґазда, заробляв на хліб насущний тяжкою працею лісоруба, а мати, Марія Юріївна, гнула спину на колективному полі. До речі, саме від своєї мами — вправної майстрині-вишивальниці — Іванко й отримав перші в житті уроки краси.
Закінчив місцеву початкову школу й подався до сусіднього села Дусино, аби продовжити навчання в тамтешній десятирічці. 4 роки щоденно, у спеку й хуртовину, горами й лісами, «форсуючи» річку Дусинку, долав трикілометровий шлях до школи й у зворотному напрямі. Учився охоче, демонстрував неабиякі успіхи, а всі канікули проводив у лісі, допомагаючи батькові. Бути б йому простим лісорубом, продовжувати справу батька й діда. Та, дякувати Богу, талант майбутнього Майстра заіскрився уже в шкільні роки. А виявив його перший учитель образотворчості Іван Іванович Гучкович (пізніше — заслужений майстер народної творчості), котрий залучив Івана до занять у гуртку дереворізьблення й спонукав до набуття фахової художньої освіти.
Талановитий учень пристав на цю пропозицію свого улюбленого наставника й розпочав навчання в Ужгородському училищі декоративно-прикладного мистецтва. І тут Івану Фізеру пощастило з учителями: він навчався живопису в легендарного Василя Свиди — народного художника й Шевченківського лауреата. А ще брав уроки в фундатора закарпатської художньої школи, народного художника Федора Манайла. Великі мистецькі достойники дали високу оцінку першим художнім пробам Івана і це окрилило юнака, сподвигло на вражаючу творчу самовіддачу. Він довгі години пропадав у майстерні, намагаючись виконати всі рекомендації наставників та шукаючи свій власний шлях у мистецтві. Як і належалося, виконав свій військовий обов’язок, служив у ракетних військах. Довелося йому попрацювати й на Львівському заводі ВТО «Електрон» інженером з естетики.
Та проте головним своїм пріоритетом майбутній достойник уважав саме образотворення й ні на хвилю не збавляв обертів творчих пошуків та особистого самовдосконалення. Тому й вступив до провідного мистецького вишу України — Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва. Тут він навчався у відомого скульптора Івана Якуніна, яскравого представника львівської школи Степана Коропчака, а також глибокого мистецтвознавця, професора й Шевченківського лауреата Володимира Овсійчука, брав активну участь у проведенні художніх виставок. Серед небагатьох випускників Іван Васильович отримав диплом із відзнакою. А ще неабияк захопився фехтуванням на рапірах, став переможцем багатьох змагань і виконав норму кандидата в майстри спорту з цього виду. З огляду на це та ще на його неабияку сценічну імпозантність (а він був високим і кремезним брюнетом), Івана Фізера було запрошено на відповідальну роботу дублера виконавця ролі головного героя в шалено популярному радянському фільмі «Д’Артаньян і три мушкетери».
У краї Шевченковому
Рік 1980 став знаковим не лише у творчій долі на той час молодого художника, а й у перебігу мистецьких подій у нашому краї. Іван Фізер прибув на роботу до Черкас і відтак Шевченків край отримав у його особі майбутнього лідера образотворчості. Упродовж 16 років працював майстром декоративно-прикладного мистецтва Черкаського художнього комбінату. Тут його побратимами по творчому цеху були Микола Теліженко, Віктор Крючков, Олександр Костогриз, Іван Лавріненко. Іван Васильович вражав усіх своєю невгамовністю й творчою плодючістю, він щодень відточував свою майстерність, черпаючи зі скарбниці досвіду мистецьких корифеїв і своїх кумирів: українця Олександра Архипенка, румуна Константіна Бринкуша, француза Арістида Майоля… У 1986 році закарпатець набув членство в Спілці художників, а переконливим свідченням його авторитету серед мистецького загалу стало обрання в 1996 році відповідальним секретарем обласної організації Спілки художників України.
Свою багатогранну творчу працю він успішно поєднував із викладанням на створеній у Черкаському національному університеті кафедрі образотворчого й декоративно-прикладного мистецтва. Яких тільки навчальних курсів не довелося викладати Івану Васильовичу! Серед них — «Декоративно-прикладне мистецтво», «Малюнок», «Скульптура», «Кольорознавство» та інші. Студенти мають у його особі мудрого наставника і старшого друга, котрий щедро ділиться з ними своїм даром Божим. Доцент Іван Фізер написав і кілька навчально-методичних посібників, зокрема, «Колір в інтер'єрі житлових приміщень», «Українська витинанка», «Оптичне та механічне змішування».
Феномен Івана Фізера
Та, звичайно ж, головною справою його вкрай насиченого життя залишається художня творчість. Відомий митець уже встиг залишити надзвичайно потужний слід у сучасному образотворенні. Пензлю та різцю Майстра належить понад тисяча творчих робіт: скульптур, картин, графіки; у його активі й 17 персональних виставок. Не може не вражати багатогранність творчих уподобань і доробку мистця, розповідь про це вартує окремої солідної книги. Ми ж обмежимося лише загальним оглядом його мистецьких шедеврів.
Далеко не кожному щастить мати свій власний стиль образотворчості, а Івану Фізерові все ж удалося його знайти. Коли його запитують, який край рідніший – карпатський чи наддніпрянський, Іван Васильович відповідає образно: «У птаха – два рівноцінні крила, і для мене ці два куточки землі української однаково милі». І додає: «В Карпатах я народився, а на Черкащині пригодився!» Дійсно, оригінальність творчого почерку художника полягає насамперед у тому, що закарпатські народні образи апробовані ним на наддніпрянському ґрунті, а Україна постає в його творах всеосяжною в просторі й тривимірною в часі.
Іван Фізер сказав своє вагоме слово насамперед у галузі художньої пластики. Ще з юних літ займається дереворізьбленням, у великій пошані в нього й кераміка з використанням шамотної глини і, звичайно, скульптурні композиції. Ці малі форми Фізерової образотворчості вражають своєю глибокою символікою й пластичною вишуканістю. Вже стали класикою його роботи «Господарі гір», «Хлібодари», «Двадцятий вік» (дерево), «Марія», «Вогонь Карпат» (шамот), «Портрет Данила Нарбута» (шамот, солі, дерево), «Ярило» (бронза).
Іван Фізер знаний в Україні й за її межами завдяки ще одному виду мистецтва — графіці, яка в його виконанні є такою ж самобутньою й цікавою. При цьому він послуговується не лишень традиційним для неї чорно-білим стилем, але й подає повноколірну гаму. У його графічних роботах — чи не все багатоманіття життя: тут і постать лісоруба (рідне від батька й діда), і наш національний пророк Тарас Шевченко, і дивовижної вроди дівчата, і розкішний Святвечір, і Покрова, з’єднані в один образ козак Мамай і карпатський легінь, і «окарпачена» Маруся Чурай, а ще такий близький авторові типаж Матері — справжньої української Мадонни.
Усебічно обдарований, Іван Фізер потужно заявив про себе і в малярстві. Полотна митця виділяються з-поміж інших експресивною технікою, яскравістю барв, виразним новаторством та тематичним різноманіттям. Вони сповнені ностальгійними почуттями за рідним карпатським краєм і водночас дихають синівською любов’ю до Наддніпрянщини з її казково гарними плесами, вербами, білосніжними хатинами («Осінь у Карпатах», «Хата в Медведівці», «Церква в Суботові» та інші).
Порівняно нещодавно Майстер захопився сніцарством — сакральним дереворізьбленням. Втіленням його творчого задуму й талановитих рук стали майстерно виконані іконостаси для Свято-Преобреженського собору у Білій Церкві, храму Святого апостола Івана Богослова в Броварах, церкви Святих апостолів Петра і Павла в Чигирині, Свято-Іллінської церкви у Суботові тощо. Ці унікальні роботи майстра спонукають до роздумів про вічне, формують святість почуттів.
Іван Фізер є визнаним авторитетом і в монументальному мистецтві. Він став автором численних пам’ятників, що прикрашають вулиці, бульвари, парки і сквери обласного центру. Біля Національного університету височить пам’ятник патрону цього закладу Богдану Хмельницькому, обабіч Троїцького собору — погруддя генерала Момота, у парку 700-річчя Черкас — монумент прикордонникам усіх часів, перед будівлею Технологічного університету — пам’ятник «батькові» української конституції Михайлу Сироті. Скульптором створені також пам’ятники пожежникам (біля міської пожчастини) і незабутньому Василю Симоненку (у фойє газети «Черкаський край»). А мешканці села Благодатного (Золотоніщина) завдячують Івану Васильовичу фундаментальним пам’ятником Матері. Згодом за проєктом Фізера біля обласної філармонії з’явиться пам’ятник співачці, Герою України Раїсі Кириченко. Не зайве нагадати, що мистець створив і низку меморіальних дошок, присвячених, зокрема, народним артисткам України Раїсі Кириченко й Ользі Павловській, народному художнику Данилу Нарбуту, народному учителеві Олександру Захаренку та іншим відомим людям.
Іван Васильович безмежно щасливий тим, що має мистецьких соратників у колі своєї родини. Адже саме з образотворчістю пов’язали свої життєві долі син Іван і донька Марія. Обоє набули членство у Національній спілці художників України і вже записали у свій актив персональні виставки власних самобутніх робіт. А Муза Івана Васильовича, його люба дружина Євгенія Борисівна, усе своє свідоме життя займалася проєктуванням художнього оздоблення тканин.
Народний художник перебуває в розквіті творчих сил, сповнений новими планами й задумами. Прийміть же, шановний Іване Васильовичу, щиросердні вітання з приводу присвоєння високого звання! Козацького Вам здоров’я, нехай усе вдається, що задумалося, й на радість шанувальникам Вашого унікального таланту та в ім’я України народжуються нові Фізерові твори!
Директор наукової бібліотеки ім. М. Максимовича ЧНУ Григорій Голиш