15 липня — День Української державності. Свято встановлено Указом Президента України В. Зеленського від 24 серпня 2021 року.
День є вихідним (не у період воєнного стану). Це визначає його високий статус, як одного з найбільших національних свят України. 14 липня 2023 року Верховна Рада України ухвалила закон про перенесення з 2024 року святкування Дня Української державності з 28-го липня на 15-те. Мова йде про перехід на загальноприйнятий міжнародний стандарт, що сьогодні вкрай важливо з погляду інтеграції України в демократичний світ і, найголовніше, підвищення її національної безпеки.
Принагідно нагадаємо, що в Україні перехід на Григоріанський календар почався в роки Української Народної Республіки (1918), але завершити його ні тоді, ні згодом так і не вдалося. Це спричинило тривалу практику дотримання різних стандартів, скажімо дотепер Новий рік люди відзначали по Григоріанському (новому) календарю, а Різдво Христове — по Юліанському (старому). Сьогодні таке подвоєння видається абсурдним і, з огляду на згадані вище обставини, потребує зрозумілої корекції. Рішення вищих державних органів якраз і спрямовані на узгодження існуючих невідповідностей.
Власне, свято Української державності актуалізує чимало важливих для Українського народу (нації) питань. Не останнє значення мають проблеми трактування історії, адже від правдивого тлумачення минулого безпосередньо залежить наше сьогодення й майбутнє. Серед іншого, заяви кремлівських пропагандистів про те, що Україну, мовляв, створив більшовик Лєнін, це повний нісенітниця, покликана виправдовувати кризу нинішньої російської імперської «государственності». Щодо основних періодів становлення української державності, то нагадаємо з них такі: потужна середньовічна Русь (Руська земля) зі стольним градом Києвом, Галицько-Волинське князівство (звідки пішла наша національна символіка), Велике князівство Литовське, у складі якого зберігалися державницькі традиції Русі-України, феномен козацтва з його легендарною Запорізькою Січчю, а згодом державою Військом Запорізьким (Гетьманщиною), складна, суперечлива, трагічна й водночас героїчна доба модерності, що завершилася проголошенням незалежної держави у 1991 році. Важливо наголосити, що протягом тисячолітньої історії українська держава розвивалася як частина європейського цивілізованого простору, що можна простежити від надання князям титулів королів та династичних шлюбів до нинішньої інтеграції в ЄС і НАТО. Ще одна яскрава сторінка історії — це унікальні особистості, так чи так причетні до державотворення. Сюди ми справедливо зараховуємо видатних князів, гетьманів, представників духовенства, зрештою політичних діячів та інтелектуалів останніх століть. Чимало з них були уродженцями Черкащини. Часто згадуючи геніїв, котрих знають усі: гетьмана-державника Богдана Хмельницького, національного пророка Тараса Шевченка, давайте принагідно віддамо належне й багатьом іншим, з-поміж них — отаманам Холодного Яру (Семену Гризлу та ін.), дисидентам В’ячеславу Чорновілу, Богдану Чорномазу, Віталію Вахнію, ще одному рухівцю, професору Станіславу Губару, політику Михайлу Сироті.
Війна, яку сьогодні російський агресор веде проти України, спонукає до переосмислення багатьох понять, подій, явищ. Університет як науково-освітнє середовище і є тією своєрідною інтелектуальною платформою, де ці процеси відбуваються постійно. Про що конкретно йдеться? Екстремальні умови, що виникають під час війни, створюють, як не парадоксально, додатковий шанс на прозріння, переосмислення, порозуміння. Як ніколи людина має нагоду стати кращою, адже в такій ситуації їй легше збагнути й осмислити, здавалося б, прості й звичайні речі — де справжнє добро, а де натуральне зло чи фальш, навіть якщо раніше все здавалося навпаки? Під час війни набагато зрозуміліше — хто твій друг, а хто ворог. У ширшому контексті це стосується таких речей, як віра, церква, громадянська (державницька) позиція, ідентичність, відносини в професійному колективі й навіть у власній родині. Великою помилкою може бути бажання людини жити за старими стереотипами, прагнути повернутися, так би мовити, в «колишнє минуле». Навпаки — з війни кожному з нас треба «повернутися» морально досконалішим, духовно й фізично сильнішим. Численні заходи, які проводяться в університеті зусиллями ректорату й усього колективу, спрямовані насамперед на досягнення цих стратегічних цілей. Цілком природно, що основою основ патріотичного й громадянського виховання є вшанування українських Героїв.
Черкащина — географічний, а в багатьох сенсах історичний та духовний центр України. А ще край козацький, холодноярський, де, як співається у відомій пісні, «дух вольностей віє…». Сьогодні кожний, хто мешкає на цій благодатній та багато разів политій кров’ю кращих синів і дочок України землі, має пам’ятати — від нього особисто залежить майбутнє його самого, його дітей і внуків. А тому одне з ключових завдань, можна сказати, найголовніша історична місія — захистити, зберегти, зміцнити Українську державу!
Слава вам, непереможні лицарі ЗСУ! Слава Україні!