У ЧНУ різноманітними заходами відзначили День Гідності та Свободи. Студенти навчально-наукового інституту міжнародних відносин, історії та філософії поділилися власними спогадами та міркуваннями про доленосні для України події.

Єлизавета Клочко: «Хоча я була досить маленькою, але я теж пам’ятаю про ті дні. Моя сім’я постійно була, як на голках, через сильне хвилювання за мітингарів, серед яких були і наші родичі-кияни. Ми кожного дня телефонували, щоб дізнатися, як там їхні справи і про ситуацію в місті. Згодом  у новинах почали вести прямі ефіри з Майдану. Озираючись назад, я згадую, як кожен вечір ми з мамою дивилися телевізор, щоб бути в курсі подій. Це був неначе страшний сон: крики, силовики, побиття та непокірні очі людей, які, незважаючи на травми, продовжували боротися. А потім — жертви, жертви…. Ось так, ще маленькою, я запам’ятала ті події».

Максим Попов: «Мені би хотілося багато чого сказати про Майдан та його визначну роль у нашій історії, але чи можливо вмістити у слова всю гордість за незламність українського народу та весь біль за невинними жертвами диктаторського режиму Януковича? Ні, слів для української революції 2013–2014 рр. буде замало. Майдан — більше, ніж слова, більше, ніж почуття; він став душею української нації, символом безмежності та свободолюбства. Але Майдан — це ще й історія. Історія кожного з нас. Тому мені би хотілося розповісти не просто усім відомі факти, а саме свої почуття, свої емоції, свою історію про те, як колись я (дванадцятирічний хлопчик) був свідком однієї з найвизначніших подій в Україні ХХІ ст.».

Дарина Кузюк: «Для мене Революція Гідності та Свободи — це консолідація народу, а завдяки революціям ми мали змогу це простежити найбільш яскравим чином. У тяжкі періоди люди намагаються об’єднуватися для вирішення поставлених проблем чи задач. Революції 2004 та 2014 років продемонстрували поклик багатьох громадян до об’єднання. Всіх нас єднала спільна мета, хоча ролі й були різними. Події, які відбувалися під час Революції Гідності, мають показувати всім, що хоча в нас різні погляди, родини, пращури, але ми всі браття та сестри єдиного українського народу, а це набагато більше, ніж ті всі «ролі», які в нас є».

Богдан Нетудихатка: «Однією з передумов початку масових виступів стала русифікаторська політика Уряду на чолі з Миколою Азаровим. Це простежувалося, зокрема, в збільшенні кількості російських продуктів, зокрема, в культурній та освітній сферах. Небезпека таких заходів полягала в розколі українського суспільства через загострення мовного питання. Уряд провадив жорстку податкову політику, знищивши таким чином малий та середній бізнес. Вже починаючи з 2010 року проти такої політики збиралися численні «податкові майдани».

21 листопада 2013 року Урядом Азарова було декларовано рішення щодо припинення інтеграції до європейського простору, нібито «в інтересах економічної безпеки України». Загостренню ситуації додали слова прем’єр-міністра Азарова, що Україна не отримає безвізовий режим, «якщо Росія не схвалить».

У зв’язку з цим почали збиратися перші мітинги в підтримку євроінтеграції. 30 листопада розпочалися перші протистояння, коли бійці спецпідрозділу «Беркут» розігнали мирну демонстрацію студентів».

Нагадаємо, 21 листопада — День Гідності та Свободи України. У цей день розпочалась Помаранчева революція 2004 року та Революція Гідності 2013 року. Віктор Янукович переміг на президентських виборах, згідно з попередніми результатами другого туру, оприлюдненими Центральною виборчою комісією 21 листопада. Масові фальсифікації на виборах призвели до обурення суспільства в країні. 22 листопада Майдан Незалежності у Києві заповнився тисячами прихильників опозиційного лідера Віктора Ющенка. Акції протесту пройшли і в інших українських містах. У результаті цих подій відбувся другий тур президентських виборів, внаслідок якого перемогу здобув Віктор Ющенко. У листопаді наступного року Президент Віктор Ющенко заснував державне свято — День свободи. Віктор Янукович у грудні 2011 року скасував його та об’єднав із Днем Соборності.

21 листопада 2013 року рішенням Кабміну було призупинено підготовку до підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Наслідком цього став мітинг на Майдані Незалежності в Києві. Спочатку мітинг був нечислнним, однак згодом, 24 листопада зібралося понад 100 тисяч прихильників євроінтеграції.

29 листопада у відповідь на заклики мітингарів на Євромайдані до відставки уряду та дострокових парламентських виборів, влада застосувала проти них силу. Ніч 30 листопада стала кривавою ніччю на Майдані. Відбувся силовий розгін мітингарів. Стали зрозумілими авторитарні прагнення влади держави з їх характерними особливостями: корупцією, порушеннями прав людини, перевищення сили правоохоронними органами та ін. Акції протесту змінили свій вектор з проєвропейських на антиурядові, завдяки чому стали масштабнішими.

Соколов В’ячеслав, голова студради ННІ міжнародних відносин, історії та філософії