Навряд чи хто-небудь із діячів української культури, окрім хіба що Тараса Шевченка, упродовж ХІХ – ХХІ століть привертав до себе таку пильну увагу світу, як Григорій Сковорода.
У цьому контексті у рік відзначення 300-річчя від дня його народження особливої актуальності набуває тема зародження і розвитку традицій вшанування пам’яті Григорія Сковороди в Україні.
Відомо, що однією і найбільш дієвих форм вшанування пам’яті видатних людей інтелектуальної сфери є публікація і поширення їх творів. Сповна це стосується і видатного мислителя, гуманіста і поета-просвітителя Григорія Савича Сковороди. Однак за життя його твори не друкувалися.
Тільки 1798 року у Санкт-Петербурзі виходець з України, відомий історик, бібліограф та видавець Михайло Антоновський власним коштом видав книгу «Бібліотека духовна», де вперше без посилання на автора побачив світ філософський діалог Григорія Сковороди «Наркіс. Розмова про те: пізнай себе».
Упродовж першої половини ХІХ століття окремими книжками з’являються «Харківські байки», «Боротьба архистратига Михайла із Сатаною», «Дружня розмова про душевний спокій», а також деякі листи та поезії «Саду божественних пісень», друковані на сторінках популярного в той час часопису «Телескоп», альманаху «Утренняя звезда» та інших видань того часу.
Важливим кроком у справі видання творів Сковороди стала поява 1861 року у Санкт-Петербурзі книжки «Сочинения в стихах и прозе Григория Саввича Сковороды. С его портретом и почерком его руки».
Щодо вшанування пам’яті Григорія Сковороди в Україні, то на офіційному рівні воно розпочинає свою історію з 1894 року, коли з нагоди століття від дня його смерті 29 жовтня відбулося урочисте засідання Харківського історико-філологічного товариства, яке було засноване при Харківському університеті у 1876 році з викладачів університету та місцевої інтелігенції. На засіданні з доповіддю «Григорій Сковорода. Його вчення, життя і значення» виступив відомий український історик професор Дмитро Багалій.
Тоді ж вперше в Україні вийшли друком твори філософа, була впорядкована його могила, з’явилися ювілейні публікації у журналі «Киевская старина» та інших періодичних виданнях.
У справі видання творів Григорія Сковороди в Україні справді етапною подією стало видання в 1894 році його творів, зібраних і редагованих професором Дмитром Багалієм. Ці твори, вміщені у сьомому томі «Збірника Харківського історико-філологічного товариства», були першим академічним виданням творчої спадщини Григорія Сковороди.
Упродовж ХХ століття твори Сковороди видавалися багато разів не лише в оригіналі, але й у перекладах на понад десяток мов. На сьогодні найавторитетнішою збіркою і першим у роки Незалежності академічним виданням творів великого українського поета і філософа, є повне зібрання його творів обсягом 1400 сторінок за редакцією харківського професора Леоніда Ушкалова. Воно побачило світ в Харкові у 2011 році і перевидане у 2016 році. До зібрання увійшли поезії, байки, трактати, діалоги, притчі, переклади, а також листи та філологічні виписки.
Упорядники якісно відтворили мову та правопис філософа, наново відредагували українські переклади латинських і грецьких текстів Сковороди та подали наукові коментарі.
Ім’я і творчість Григорія Сковороди в Україні завжди перебували в центрі уваги суспільного життя. На офіційному рівні у 1922 році відзначалося 200-річчя від дня його народження, у 1939 році – 145-річчя від дня смерті.
Під час Другої світової війни Президія Академії наук УРСР, незважаючи на умови воєнного часу, ухвалила рішення про відзначення 220-річниці з дня народження Г. Сковороди. На урочистих зборах, що відбулися 3 грудня 1942 року було виголошено 3 доповіді, присвячені висвітленню проблем творчості мислителя. Вони увійшли до ювілейного збірника, який було видано в Уфі, де перебувала в евакуації академічна установа.
Значний розголос мало відзначення 250-ї річниці від дня народження Сковороди в 1972 році. Тоді було створено всесоюзний та республіканський ювілейні комітети на чолі з відомими вченими, прийняті урядові постанови. А 1 грудня у Києві відбулося урочисте засідання, у якому взяли участь представники академічної науки і громадськості України та тодішніх союзних республік, а також представник ЮНЕСКО.
Крім видання творів та проведення науково-просвітницьких заходів, присвячених Григорію Сковороді, пам’ять про нього в Україні відображена у створенні музеїв, відкритті пам’ятників і меморіальних дошок, присвоєнні імені великого мислителя науковим та навчальним закладам, населеним пунктам, вулицям та іншим соціально-культурним об’єктам.
У селищі Чорнухи – районному центрі Полтавської області, де народився Григорій Сковорода, у 1972 році відкрито його музей з меморіальною садибою батьків. Тоді ж у райцентрі відкрито пам’ятник Сковороді.
Фонди літературно-меморіального музею нараховують понад 5000 експонатів. Серед них – погруддя Григорія Сковороди скульптора Івана Кавалеридзе, скульптурне зображення філософа з дерева, кобза ХVІІІ століття, картини художників із зображеннями Сковороди, копії документів і автографів Григорія Сковороди, предмети побуту й одяг козаків і селян ХVІІІ століття. Вивчається питання про створення на базі музею історико-культурного заповідника «Батьківщина Григорія Сковороди».
Кожної осені Чорнухи запрошують гостей з усіх куточків України та закордону на літературно-мистецьке свято «Благословенні ви, сліди мандрівника Сковороди».
У 1922 році до 100-річчя від дня народження Григорія Сковороди його іменем названо село Паніванівка Золочівського району на Харківщині. У ньому свої останні земні дні прожив Григорій Сковорода.
Тут знаходяться улюблені місця філософа: криниця та 700-літній дуб. В 1960 році тут було відкрито музей Григорія Сковороди на громадських засадах, а в 1972 році йому було надано бюджетне фінансування. В роки незалежності України, у 2008 році музей набув статусу національного.
Могила філософа внесена до списку пам’яток історії, що перебувають під охороною держави. Останнє звернення видатного філософа до людей викарбувано, згідно з його заповітом, на надгробному камені: «Світ ловив мене, та не спіймав».
Донедавна у Сковородинівці збереглася пам’ятка архітектури ХVІІІ століття – будинок Ковалівських, дві великі господарчі будівлі середини ХІХ ст. Будинок був оточений великим старовинним парком, що є фрагментом української паркової культури кінця ХVIII – початку ХІХ ст.
Однак в ніч проти 7 травня цього року російські агресори здійснили акт вандалізму, поціливши під час артилерійського обстрілу у меморіальний будинок-музей, зруйнували його і знищили експозицію. На щастя найцінніші експонати вдалося врятувати – їх заздалегідь було переміщено у безпечне місце.
Серед інших сковородинівських місць варто назвати Переяслав, де поряд з величним Вознесенським собором, стоїть будинок колишнього колегіуму – пам’ятка архітектури XVIII століття. Тут у 1750 – 1751 роках читав лекції з піїтики Григорій Савович Сковорода. В 1972 році, коли відзначалось 250-річчя від дня його народження, в цьому приміщенні створено меморіальний музей, експозиція якого висвітлює літературну та педагогічну діяльність Сковороди на Переяславщині.
Відтворені в первісному вигляді класні кімнати, бібліотека, келії і старовинні меблі підтримують атмосферу тих часів, а воскова фігура Сковороди підкреслює присутність великого українського філософа і поета в цьому старовинному навчальному закладі.
Вшанування пам’яті Григорія Сковороди в Україні проявилося й в інших формах. Зокрема, його іменем названі Інститут філософії Національної академії наук України, Харківський національний педагогічний інститут та державний вищий навчальний заклад «Переяславський державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди». На базі останнього у 2005 році створено Центр Сковородинознавства, який кожні два роки проводить Сковородинівські читання.
Ім’я Сковороди носять вулиці в столиці нашої держави Києві, в Харкові, Полтаві, Одесі та інших містах України. Віднедавна є вулиця Сковороди і в Черкасах.
Образ Григорія Сковороди увічнено в багатьох творах мистецтва. Широко відомі картини українських художників Сергія Васильківського – «Народ слухає пісні Сковороди», Івана Їжакевича – «Сковорода в дорозі», «Тарас Шевченко виспівує Сковороду», Тетяни Яблонської – «Портрет Сковороди», гравюри Василя Касіяна, присвячені Сковороді, серія естампів «З життя Сковороди» Валентина Литвиненка.
Цикл картин останнього часу належить одному із найпомітніших вітчизняних митців станкового живопису сьогодення Генрі Ягодкіну.
Скульптор Іван Кавалерідзе – автор пам’ятників Григорію Сковороді у Києві та Лохвиці, Володимир Луцак – автор пам’ятника в Переяславі-Хмельницькому. У 2012 році пам’ятник Сковороді відкрито в Харкові.
15 вересня 2006 року Національний банк України випустив банкноту номіналом 500 гривень, на аверсі якої зображено Григорія Сковороду.
Названо планету – астероїд.
Свої традиції вшанування пам’яті Григорія Сковороди має і Черкащина. В селі Каврай на Золотоніщині завжди пам’ятали і пам’ятають Григорія Сковороду, який майже 6 років жив і працював вчителем у цьому селі. Тут він писав свої твори, тут формувалися його філософські і педагогічні погляди. Ще у 1972 році, до 250-річчя від дня його народження вдячні жителі села заклали тут природно-історичний комплекс імені Сковороди. Було відкрито погруддя великого мислителя, в школі створено музей Сковороди, а на приміщенні встановлена меморіальна дошка.
До 290-річчя оновлено і значно розширено експозицію музею Г. Сковороди, упорядковано пам’ятні місця, пов’язані з його перебуванням у Кавраї, здійснено великий обсяг робіт з благоустрою села, приведення в належний стан школи та інших соціально-культурних об’єктів. Цим самим засвідчена глибока шана черкащан до Григорія Сковороди, частина життя якого пов’язана з нашим краєм.
А започатковані ще на початку ХІХ століття традиції вшанування його пам’яті пройшли нелегкі випробування часом і в роки незалежності України набули нового розвитку. Внеском у їх примноження є просвітницька робота і заходи, які проводяться у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького, зокрема науковий семінар «Григорій Сковорода – мислитель, письменник, педагог», який нещодавно відбувся на базі навчально-наукового інституту педагогічної освіти, соціальної роботи та мистецтва.
Василь Мельниченко, кандидат історичних наук, професор кафедри археології та спеціальних галузей історичної науки