Сучасне оперно-балетне мистецтво України неможливо уявити поза йменням Петра Яковича Чуприни. Адже саме він упродовж понад двох десятків літ виконує високу місію очільника провідної мистецької установи нашої держави —Національного академічного театру опери і балету ім. Т. Шевченка. Нарис про нього підготував для видання «Златокрай» Григорій Голиш, директор наукової бібліотекиім. М. Максимовича ЧНУ ім. Б. Хмельницького.
Його заслуги в царині музично-театрального мистецтва поціновані почесним званням народного артиста України, орденом «За заслуги» усіх трьох ступенів та Ярослава Мудрого 3-го, 4-го і 5-го ст. Мистецька знаменитість є уродженцем Шевченкового краю й цьогоріч відзначає своє 75-річчя.
Талант від Бога й батьків
Він народився 24 липня післявоєнного й післяголодного 1948 року в місті Золотоноша, став сьомою й останньою дитиною в багатодітній родині Чуприн. Це була проста робітнича сім’я, де панував культ праці й взаємоповага. Уже в дитячі роки у хлопця виявився неабиякий музичний хист: він дивував усіх напрочуд тонким слухом та не по лігах майстерною грою на різноманітних музичних інструментах. А любов до музики й української пісні зронили в душу хлопця його батьки: Яків Давидович, колишній фронтовик, був визнаним у місті гармоністом, а Єфросинія Омелянівна мала гарний голос, співала в хорі.
Талановитий підліток навчався в місцевій музичній школі й радував рідних своїми неабиякими успіхами в опануванні азів музичного мистецтва, ставав переможцем усіляких конкурсів. Та й у вивченні загальноосвітніх дисциплін у міській школі №3 він був серед кращих. Отримавши свідоцтво про 8-річну освіту, Петро вступив до знаменитого Київського музичного училища імені Р. М. Глієра (нині — Київська муніципальна академія музики ім. Р. М. Глієра), де вже навчався його старший брат Юрій. Непомітно промайнули роки навчання, й золотонісець подався до найпрестижнішого закладу музичної освіти — Київської консерваторії.
Тут юнак віддав перевагу вдосконаленню техніки гри на струнних інструментах, зокрема на контрабасі, й постійно вражав своїх студентських побратимів та наставників своєю невсипущістю та творчими успіхами. Після закінчення консерваторії цілком прогнозовано, як один із найкращих її випускників, отримав направлення на творчу роботу до уславленого колективу зі світовим іменем — Державного заслуженого академічного симфонічного оркестру України. У його складі молодий контрабасист досить швидко утвердився на позиціях лідера, а найяскравішим свідченням цього стало призначення його в 1977 році (у віці 29 років) директором оркестру.
Та його окрилена душа постійно рвалася до творчості, до багатобарвної поліфонії звуків чарівної музики. Зрештою, Петро Якович прийняв пропозицію стати керівником творчої групи, яка в порядку «культтрегерства» відбула на тривалий час до Мексики. Там, за океаном, у столичному Мехіко П. Я. Чуприна виступав у складі Президентського симфонічного оркестру, об’їздив із гастролями мало чи не всю західну півкулю, підкоривши своєю віртуозною грою американський світ.
У 1984 році, окрилений визнанням і сповнений нових сподівань, наш земляк повертається на Батьківщину. Тут його чекали нові відповідальні посади: заступника директора Державного дитячого музичного театру, потім заступника начальника головного управління культури Київського міськвиконкому, а ще – концерти, концерти... І всюди відчувався особливий, «чупрининський» стиль керівництва й напрочуд віртуозна виконавська техніка зрілого інструменталіста.
Від 1992 року наш іменитий земляк пов’язав свою творчу долю зі столичним театром опери і балету і, як виявилося, назавжди. Прийшло й визнання його заслуг: у 1994 році він став заслуженим діячем мистецтв, а 2003 — народним артистом України.
Очільник Національної опери
Чи не найбільш знаковою метаморфозою творчої долі музичного Метра стало призначення його в 1999 році Генеральним директором Національної опери й відтоді жодного іншого запису в його трудовій книжці уже більше не було. Петро Якович прийняв під свою оруду величезний і багатоликий колектив, у якому нині налічується понад 1200 осіб, а ще доволі проблемне багатофункціональне оперно-балетне господарство з приміщеннями, що потребували перманентного ремонту. Більше того, золотонісець майже 10-річчя поєднував рутинну адміністративну роботу з посадою художнього керівника Національної опери.
Зусиллями Петра Чуприни та його колег-побратимів Національна опера стала визнаним флагманом оперно-музичною та балетного мистецтва в Європі та світі. Колективу провідного театру України притаманний особливий творчий почерк, що базується на примноженні багатих традицій та врахуванні мистецьких викликів сьогодення. Завдяки організованим Генеральним директором численним гастролям наш національний театр завоював симпатії музичних шанувальників більшості країн усіх п’яти залюднених континентів.
Сам Петро Якович ніколи не обмежувався виконанням лише адміністративних обов’язків, адже за його переконанням керівник повинен бути у всьому попереду. Він постійно вдосконалював свою виконавську майстерність, а в 2005 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства. Золотонісець став керівником низки видавничих проєктів, автором багатьох досліджень та організатором проведення десятків науково-мистецьких конференцій. Яскравим свідченням визнання науково-творчих заслуг Петра Чуприни стало і його обрання академіком Національної академії мистецтв України.
Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки ім. М. Максимовича ЧНУ ім. Б. Хмельницького