Про історичний бій під Крутами у дослідженні кандидата історичних наук, доцента, члена Національної спілки журналістів України, директора наукової бібліотеки Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Григорія Михайловича Голиша.

Незабутнє

29 січня українська громадськість відзначає День пам’яті героїв Крут. Ті події 99-річної давнини стали вікопомною й водночас трагічною сторінкою нашої національної пам’яті. Крути увійшли в історію символом героїзму й жертовності молодого покоління в боротьбі за незалежність України.

Окреслимо бодай кількома штрихами цю незабутню подію початку 1918 буремного року. То був завершальний акорд українсько-російської війни. Четвертим універсалом (22 січня 1918 р.) була проголошена повна незалежність Української Народної Республіки. Російсько-більшовицькі війська, використовуючи свою чисельну і технічну перевагу, потіснили українські загони і підступили до Києва, маючи намір знищити молоду республіку. Шлях  4-тисячному підрозділу Червоної гвардії на чолі з есером Михайлом Муравйовим заступили 300 юнаків-добровольців з Києва — юнкери військової школи, студенти й гімназисти. Це були необстріляні юнаки, які не мали ніякого досвіду ведення воєнних дій, але всі сповнені рішучості дати відсіч московським зайдам.

Леонід  Перфецький  «Бій під Крутами»

Юні патріоти зайняли позиції біля станції Крути і 29 січня 1918 р. тут відбувся запеклий нерівний бій, що тривав понад 5 годин. Ранком о 9 годині більшовицькі загони розпочали наступ, але юнкери під прикриттям насипу вели влучний  вогонь з гвинтівок і зуміли відбити перші атаки. Проте з часом у оборонців набої закінчилися, почали виходити з ладу кулемети. А тим часом до більшовиків прибуло підкріплення — 1-й Петроградський загін та бронепоїзд.  Українцям довелося відступити.  В цей час командир студентської сотні сотник Омельченко підняв студентів у багнетну атаку, яка виявилася невдалою: юнакам протистояли професійні вояки. Сотня зазнала великих втрат, загинув і сам Омельченко. Відступаючи, студенти потрапили під шалений вогонь ворога, а 34 із них було взято в полон. Згодом бій завершився перемогою російсько-більшовицьких військ. Дізнавшись, що в бою загинуло щонайменше 300 російських вояків, у шаленій люті більшовицький командувач Б. Єгоров наказав розстріляти 27 полонених студентів і гімназистів (7 відправили до радянського Харкова). Перед смертю приречені співали національний гімн «Ще не вмерла Україна». Розстріл під Крутами продемонстрував жорстокість більшовиків і повне ігнорування ними правил ведення війни, зокрема в частині милосердя до полонених.

Пам’ять не згасне

Подвиг героїв Крут назавжди залишиться в серцях вдячних поколінь українців. Адже ці юні патріоти пролили свою кров за найсвятіше — в ім’я захисту рідної землі від ворогів.

Героям було віддано найвищі  державні почесті. Вже в березні 1918 р. після підписання Брестської угоди і повернення уряду УНР до Києва було вирішено урочисто перепоховати студентів на Аскольдовій могилі столиці. На траурній церемонії виступив голова Центральної ради М. Грушевський, який назвав вчинок київської молоді героїчним.

У 1918 р. український поет Павло Тичина присвятив героям Крут свого вірша «Пам'яті тридцяти»:

На Аскольдовій могилі

Поховали їх —

Тридцять мучнів-українців,

Славних молодих...

На Аскольдовій могилі

Український цвіт! —

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.     На кого посміла знятись

Зрадника рука?

Квітне сонце, — грає вітер

І Дніпро-ріка...

На кого завзявся Каїн?

Боже, покарай!

Понад все вони любили

Свій коханий край.     

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих.

На Аскольдовій Могилі

Поховали їх.

Звісно, в роки радянської влади впродовж понад 70 років на пам’ять про цю подію було накладено табу, а бій під Крутами в офіційній історіографії піддавався замовчуванням чи фальсифікаціям. Лише напередодні проголошення незалежності України, 29 січня 1991 р. у  Крутах  на  могилі героїв було встановлено невеликий березовий хрест і відбувся мітинг громадськості.

На державному рівні вшановування пам’яті героїв Крут розпочалося лише від 2004 р., відповідні розпорядження ще в  2003 р. підписав президент України Л. Д. Кучма.

Та лише за президентства В. А. Ющенка відзначення роковин бою під Крутами перетворилося в подію національного значення. Відтоді стало традицією щорічно відзначати цю подію. У 2006 р. на залізничній станції Крути відкрито величний меморіал пам’яті героїв Крут. Тут було насипано пагорб заввишки 7 м, на якому встановлено 10-ти метрову червону колону (автор меморіалу Анатолій Гайдамака). Відкрито й музей героїв Крут.

У 2008 р. цей меморіал доповнили сімома вагонами і відкритою залізничною платформою військового ешелону.

На початку 2012 року на місці дерев’яного хреста на Аскольдовій могилі коштом небайдужих громадян встановлено кам’яний козацький хрест, у центрі його висічений тризуб. На пам’ятнику символічна цитата з св. Євангелія: «Найбільша любов — життя покласти за друзів». Імена героїв Крут отримали вулиці в містах Івано-Франківську, Суми, Дрогобич, Ковель, Хмельницький, Шепетівка, Київ, Херсон, Чернівці та ін.

До 80-річчя бою під Крутами Монетний двір НБУ випустив в обіг пам'ятну монету номіналом 2 гривні.

У науковій бібліотеці ім. М. Максимовича ЧНУ ім. Б. Хмельницького підготовлено тематичну книжкову викладку, присвячену пам’яті героїв Крут.

Подвиг героїв Крут надихає нинішнє покоління українських патріотів на боротьбу з російськими агресорами та їхніми пособниками на Донбасі.

Пам’ять про героїв незнищенна!

Кандидат історичних наук, доцент, член Національної спілки журналістів України,

директор наукової бібліотеки Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького Григорій Голиш