bgb
 
 
 
 
 

Людям притаманно захоплюватися міфами, бо вони, міфи, як своєрідна форма свідомості, спроможні продукувати специфічну картину світу, що вабить своєю логікою та інтересами, водночас вибачає власну неосвіченість і необізнаність, часто елементарну. Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович вважає, що свято 9 травня – це елемент російського імперського міфу.

З ним важко не погодитися, особливо якщо зважити на запропонований аргумент: треба вшановувати всіх борців проти нацизму, усіх невинних жертв, а не вибірково, за ідеологічними поглядами та політичними уподобаннями. Щодо наукового дискурсу «переможного травня», то він має бути максимально деполітизований. Кремлівська ж політизація, добре відомо, бере початок ще у «творчості» сталінських ідеологів і пропагандистів, емоційно найпривабливішого вигляду набула в брежнєвські 1970-і рр., з певними змінами триває дотепер.

Міфи, як своєрідна альтернатива, антипод науки, теж бувають корисними, якщо, скажімо, єднають людей навколо якихось добрих справ. Зрештою, у демократичному суспільстві це право кожного мати власну пам’ять на своє (свого народу, своєї нації) минуле. Зважмо, особлива пам’ять про Другу світову війну вже сформувалася в поляків, євреїв, згаданих вище росіян, навіть у німців. А чи є вона в українців?

Пам’ятаймо тих, хто віддав своє життя за те, щоб у світі, нашій Україні (словами Т. Шевченка) «був син, і була мати, і були люди на землі». Серед героїв, які воювали на Черкащині, назву льотчика Петра Битюцького, який загинув у повітряному бою 13 серпня 1941 р., при цьому розстріляв одного «мессера», а другий протаранив, також моряків Дніпровського загону Пінської флотилії, завдяки мужності та самопожертві яких Дніпровська операція поблизу Черкас у 1941 р. не була такою катастрофічною, як оборона на інших ділянках фронту. А ще тисячі-тисячі відомих і невідомих учасників форсування Дніпра, Черкаської, Корсунь-Шевченківської та Умансько-Ботошанської операцій, що завершилися вигнанням військ Вермахту, ліквідацією на Черкащині гітлерівського режиму. Перебуваючи в лавах Совєтської армії, вони воювали проти жорстокого загарбника, жертвували свої життям і тим самим мають увійти в історію не стільки як виконавці антигуманної сталінської політичної волі, а як оборонці рідної землі, носії великої життєстверджуючої правди. Причому з часом, в оцінках нащадків це друге значення набуватиме справді ціннісного патріотичного звучання.

Величезне горе, що спіткало українців у роки Другої світової війни, масова героїка, особлива культура сприйняття воєнного лихоліття є підставами для творення українцями своєї історичної національної пам’яті. Нині вона активно формується і, легко переконатися, має багато спільного з європейським Днем пам’яті та примирення.

 Юрій Присяжнюк, професор кафедри історії України


 
Ми використовуємо cookie
Ми використовуємо файли cookie, щоб забезпечити вам найкращий досвід на нашому сайті. Файли cookie дозволяють нам аналізувати трафік та покращувати наш контент.