Напередодні Дня Незалежності, який нині є більш ніж знаковим для українців, журналісти видання «Про Все» традиційно зустрілися з ректором Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Олександром Черевком, щоб поспілкуватись на тему Незалежності і обмінятися думками щодо реальних дій, які дозволять українцям зберегти цей скарб.
— Олександре Володимировичу, ми з Вами не змінюємо традиції присвяти окремого інтерв’ю темі Незалежності. І сьогодні вона на піку актуальності. Бо нині Україна знову виборює право на самоідентичність і право бути незалежною суверенною державою. Ми переживаємо важкий, але славетний історичний період. Як сприймаєте новий поворот і виклик в історії українства Ви особисто?
— Ми йдемо до 31-річниці нашої Незалежності. І сьогодні ми захищаємо її зі зброєю в руках. Росія повномасштабно вторглася на нашу землю. Нині головне завдання для кожного громадянина України - відповісти на просте питання: що ти робиш для ЗСУ і для перемоги ? Чим ти можеш допомогти ? Чи ти на передовій, чи допомагаєш, як волонтер. Кожен на своєму місці визначається, що він може зробити сьогодні задля своєї країни. Якщо ми всі, українці, не будемо цього робити, то все інше у майбутньому просто не матиме сенсу. Нас просто знищать. Дивлячись, як наш народ піднявся і об’єднався у єдиному помислі – подолати агресора, я не маю сумнівів у тому, що перемога буде за Україною. Є й інше важливе питання: що ми робимо для безпеки наших людей, наших родин, як реагуємо на виклики воєнного часу ? І третє питання стосується суто роботи і того, як її кожен із нас виконує. Ми, зрозуміло, сьогодні маємо докладати у свою роботу в кілька разів більше наших зусиль, і таким чином робити свій внесок у перемогу.
— Коли минулого року святкували 30-річчя Дня Незалежності, ми з Вами говорили про те, що в умовах гібридної (на той момент) війни з Росією існує проблема самоідентичності українців. На Вашу думку, повномасштабна війна допомогла її вирішити?
— Знаєте, якщо війна нам не допоможе, то не знаю, що тоді допоможе взагалі. Чув такий трохи моторошний вислів: «Живі закривають очі мертвим». Але нині, хоча й важко про це говорити, – «мертві відкривають очі живим». Бо скільки можна ще доводити, що таке побудова незалежної держави?! Перше, що ми маємо остаточно навчитись - робити чіткий вибір щодо свого майбутнього. Це світоглядне визначення. Після перемоги ми маємо саме так мислити. Ми частково повернулися до Європи, прийнявши акт про Незалежність нашої держави. І нині ми добре усвідомили, що такі структури, як Європейський Союз та НАТО, є тими структурами, які будуть Україну оберігати. І відповідно до цієї аксіоми робити свій вибір. Ми навчилися змінювати владу, уряд… але от самі ми змінюватися не навчилися. На жаль. Тому якнайшвидше маємо забезпечити реалізацію демократичних цінностей, зокрема, в розумінні дотримання законів. Після цього можна буде говорити про початок реального демократичного розвитку. На умовах Свободи, Незалежності, Дотримання прав людини. Ми маємо чітко зрозуміти, що російському світу нема місця в українському світі. І «гібриду», як того прагне агресор, не вийде. Ніколи не було і зараз не буде! Якщо зазирнути в реальну історію нашої країни, а не навмисно виписану в санкт-петербурзьких школах чи в монастирях «расєйську історію», починаючи від Петра Першого, імператриці Катерини Другої, яка особисто чимало доклала зусиль для викривлення істинної історії України, ми можемо спостерігати, що московське царство весь час намагається сунутись на Захід, завойовувати нові території. А Україна, знаходячись на перетині Європи та Азії, весь час мусить боронитись від цієї московської зарази. Ми бачимо це в історії монголо-татарської навали на Київську Русь, у відносинах Великого Князівства Литовського, Речі Посполитої з московським царством, а згодом російською імперією, яка хижо та підло по шматочках розривала Річ Посполиту, допоки не захопила та не знищила. Так було і з Фінляндією та багатьма іншими територіями. Ми маємо засвоїти давні уроки історії, щоб рухатися далі.
— Дуже хочеться, щоб ми їх засвоїли, щоб більше не спостерігали політичних чвар, не були свідками нечесної боротьби за владу, щоб ми дійсно себе відчули у вільній, демократичній, країні.
— Демократична країна передбачає постійний вибір. Люди вибирають світоглядні цінності. Якщо ми щось ганебне спостерігаємо у політичному житті країни, то це ж, по суті, наш із вами вибір і наша відповідальність. Чому ми робимо такий вибір ? Бо є якась особиста зацікавленість – «на дурняк» отримати грошей, послухати гарний концерт, запастися гречкою… Навчимося вибирати, тоді відбудеться очищення політикуму. Скільки ще потрібно покласти життів кращих українців - цвіту нації, щоб все змінилося врешті кардинально?! Щоб була політика без російських постулатів і без «п’ятої колони»?
— Нині дійсно просто лякає кількість викритих нашими спецслужбами колаборантів. А скільки їх ще причаїлось ? В очікуванні, на чиєму боці буде Перемога…
— Людей з українськими цінностями ми вже навчилися відчувати внутрішньо, серцем… Найбільше зрадників з-поміж чиновників державних владних структур саме на окупованих територіях. Президент недаремно сьогодні робить ротації, звільняє, змінює керівників, шукає нові підходи, щоб максимально очистити державний апарат від людей, які не сповідують українських цінностей. І все ж, першочергово у цьому контексті постає питання до нас самих – знову повертаємося до того, що вкрай потрібно навчитися робити чесний вибір.
— Ще кілька років тому ми спостерігали за нашою молоддю, яка «сидить на даху» конструкції Незалежність і навіть не замислюється, хто століттями будував її підвалини. Бо таким слабким виявилось національно-патріотичне виховання. Нині ж молодь демонструє свій патріотизм героїчними вчинками на фронті, віддає себе повністю справі волонтерства. Мені здається, що саме ця молодь і візьметься після перемоги за справу національно-патріотичного виховання.
— У нас чудова молодь ! Я це добре бачу, працюючи в галузі освіти. Нині молодь – такий собі передовий клас. Вона патріотична, хоче мати перспективи на особистісний розвиток і на життя в своїй країні. І тут потрібно вкотре зауважити – а що ми робимо, аби ця молодь не полишала країну, щоб вона була накопичувальним потенціалом для неї. Подолавши ворога, потрібно подумати про те, щоб кожній молодій людині створити робочі місця з гідним заробітком, з доступним житлом. А для цього потрібно забезпечити стабільне економічне зростання. Після війни ми маємо відновити економіку та провести фінансову стабілізацію. Остання на даному етапі, на жаль, тільки руйнується. Бо триває війна. Але після нашої перемоги надважливо оздоровити економічне та бізнесове життя.
— І все ж, яким Вам бачиться національно-патріотичне виховання після перемоги?
— Насправді, роботи тут просто непочатий край. Найперше, з чого потрібно починати, і це справа не одного року, – написати істинну історію України. Бо вона спаплюжена, важливі історичні свідчення або знищені, або сховані в архівах держави-агресорки. Дякувати Богові, чимало свідчень зберігається в європейських архівах, на які можна розраховувати. Тому - маємо по крихітках підняти та написати нову, реальну історію України. Згадати в ній про українських героїв із точки зору побудови української держави, а не російської імперіалістичної пропаганди. Нова українська історія закладе підвалини нового національно-патріотичного виховання. Наш Уряд має ухвалити цілу програму з цього питання. Але вже сьогодні ми викорінюємо російський світ із нашого суспільного середовища. Це стосується і мови, і топонімів, якихось імен, постатей «видатних». Все потребує змін. Ми маємо щось протиставити російському шовінізму. Я не кажу, що не потрібно знати світових класиків культури, мистецтва тощо. Але ми маємо в нинішніх реаліях вибудовувати своє, на своїй історії. Здобувши історичну правду, зможемо врешті розвивати національно-патріотичне виховання на новій основі.
— Черкащина недарма вважається колискою України. Як наш сакральний край можна використати на користь українській Незалежності?
— Мені прикро вкотре повторюватись, але насправді на національну, історичну, справу у нас ніколи не вистачало грошей. Тут якраз потрібно вчитись у ворогів. Бо вся їхня економіка працює на ідеологію просування всього російського у світі. Ми згадували Черкащину. Так от, робилося у свій час багато спроб відродити національно-культурно-історичну спадщину краю. Але це не було системно. Я нещодавно побував у Чигирині, де в часи мого губернаторства мав щастя бути причетним до побудови комплексу «Резиденція Богдана Хмельницького». Побудували першу чергу об’єкта, а другу, на жаль, не встигли. Тільки звести коробки вдалося. За останні 13 років із того часу ніхто не потурбувався зробити там хоч щось. Продовжити роботи з реконструкції. Нині друга черга «Резиденції» – це напіврозвалені будівлі. Натомість пригадаймо село Пекарі, де колись побудували вертолітний майданчик, який взагалі не використовується. Для чого було закопувати 120 мільйонів гривень у цю споруду, де сьогодні комфортно розгулюють лише кози? Національні питання, питання духовних надбань не можуть бути другорядними! Вони першочергові! Ці питання є максимально дотичним до питання нашої Незалежності.
— ЧНУ системно займається популяризацією нашої культури, мови та історії. І це величезний внесок в укріплення стін Незалежності, враховуючи давні дружні зв’язки з закордонними колегами. Розкажіть про цю роботу.
— У Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького завдання номер один – міжнародна співпраця. Ми маємо дружні стосунки більше, ніж зі ста вищими навчальними закладами зарубіжжя. Польща, Чехія, Швеція, Угорщина, Іспанія, Туреччина - з ними ми маємо перспективні освітні зв’язки, активно їх розвиваємо. Маємо перспективи співпраці з партнерами з Великої Британії. Наразі налагоджуємо стосунки з одним з університетів. Безумовно, це дуже перспективний шлях і дуже цікавий для власне подальшого зростання нашого закладу вищої освіти. Він підвищує передовсім якість освіти, бо дає можливість стажування наших студентів за кордоном. Я побував у Норвегії, в одному з найстаріших університетів Осло. Видали спільно брошуру «Дорога до Міклагарда». Це робота, що розповідає про історію вікінгів і про періоди, які є спільними для наших народів. Тож рухаємось уперед і даємо нові імпульси для розвитку нашого університету як одного з рейтингових ЗВО України.
Джерело: «Про Все»