Рік великої війни, шаленого спротиву українців, боротьби, сили та мужності. Загалом Україна долає ворога вже понад 9 років. Та 24 лютого 2022 року вся країна прокинулася від вибухів, страшних новин та тривожних дзвінків.
Напередодні річниці повномасштабного вторгнення кореспонденти «Нової Доби» розпитали черкащан, яким для них було 24 лютого минулого року, що змінилося за цей час та якою бачать нашу державу після Перемоги України.
Олександр Черевко, ректор Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького:
— 24 лютого я зустрів у Києві — поїхав туди напередодні. Чув перші вибухи, було важко виїхати з міста. Звісно, це був стрес, іще й тому, що я дуже поспішав на роботу. Урешті мені вдалося приїхати в університет, і ми з командою почали формувати план дій, наші заходи, аналізуючи те, що відбувалося в країні.
За цей рік змінилося, мабуть, усе. Ми усвідомили, що таке справжні цінності. Особисто для мене не відкрилося нічого нового з точки зору розуміння, що таке Україна, що таке вільний світ, і що таке дика орда, яка називається ще росією.
Але у всіх нас з’явилося прагнення до духовної єдності, до спільної боротьби проти спільного ворога.
Ще в мирний час не раз повторював, якою є національна ідея України. Це політична незалежність, національна економіка, національна культура, материнська мова і наше прагнення до духовної єдності, у тому числі створення й розбудова єдиної помісної православної церкви.
Але нині нашу національну ідею можна сформулювати одним словом: Перемога. І в цьому контексті всі ми змінилися. Усі здорові сили, вся нація, всі люди прагнуть одного — перемоги над лютим, одвічним, клятим ворогом. І найважливіше, що ми всі віримо в цю перемогу. Україна неодмінно буде незалежною, вільною демократичною країною в сім’ї Європейського Союзу та НАТО.
Бажаю Україні, об’єднавшись разом і на фронті, і в тилу, і з усім вільним демократичним світом, подолати ворога.
Леонід Нечипоренко, директор навчально-наукового інституту фізичної культури, спорту і здоров’я ЧНУ ім. Б. Хмельницького, кандидат педагогічних наук, доцент:
— Я здогадувався, що повномасштабна війна буде. 24 лютого зранку мені потелефонувала мама одного з наших студентів, яка із Харківської області, і запитала, що будуть робити зі студентами. Саме вона повідомила, що війна почалася і їх уже обстрілювали.
Тоді студентам у гуртожитку я сказав, щоб вони роз’їжджалися по домівках. А сам пішов на роботу. От як пішов 24 лютого, то вперше прийшов додому приблизно через два тижні. Напередодні в нашому корпусі ми облаштували бомбосховище. А 24 лютого до навчального закладу звернулися місцеві волонтери, і ми за підтримки ректора організували центр допомоги армії та територіальній обороні на базі нашого інституту.
Далі організували плетіння сіток. Ми не мали досвіду, тож доводилося швидко навчатися, адже часу зволікати не було. Хочу наголосити, що ми все це робили спільно з колегами та небайдужими черкащанами. Адже допомагати плести сітки приходили не лише працівники університету, а й багато містян.
За цей період у мене змінилося ставлення до людей, зараз воно двояке. Я маю можливість спілкуватися зі студентами, які воюють. Пам’ятаю, якими вони були раніше і якими стали зараз. Нещодавно один із моїх студентів, який зараз на фронті, приїжджав в університет. Кажу — ти зайдеш до своїх одногрупників, поспілкуєшся, а він відповідає: ні, не зайду, вони не зрозуміють те, що я їм скажу.
Дуже змінилося моє ставлення до росіян, звісно ж, у негативну сторону. Щодо європейських країн чи всього світу — ставлення змінилося в позитивну сторону, бачимо величезну підтримку від керівників інших держав, від народів. І досі в мене є страх, переживання за те, що так багато наших людей гине, перебуває в небезпеці. Наші хлопці воюють у надскладних умовах. Я помічаю, що в одних людей є паніка і настрій, що все пропало, нічого хорошого не буде. Інші ж навпаки — відмежовуються, ніби війна десь далеко.
Власне, на мою думку, не варто впадати у повний відчай, все сприймати негативно.
Щодо позитивного, то за цей рік у мене народилося двоє внуків, життя триває попри все. Я поки що не знаю, що для нас означає Перемога. Але розумію, що ми маємо стати країною із сильною армією, достатньою кількістю зброї, щоб у будь-якому випадку могли захистити себе від такого сусіда, який, на жаль, нікуди не подінеться. Що стосується відбудови, на мою думку, це буде відбуватися швидко. Адже багато країн захоче нам допомогти в цьому. Хочу, щоб кожен із нас наодинці з собою подумав: «що я роблю зараз для країни, щоб не було соромно перед дітьми, внуками». Це не задля похвали, а для того, щоб розуміти, чи на правильному ми шляху, чи підтримуємо країну, наближаємо Перемогу. Адже наші дії самі говорять за нас.
Євгенія Лядецька, голова студентської ради ЧНУ ім. Б. Хмельницького:
— 24.02 — це день, який назавжди залишиться у нашій пам’яті. Того дня я повинна була поїхати на пари та забігти на роботу, але новини про воєнний стан зупинили всіх українців. Ось тоді наше життя змінилось на «до» та «після».
Уже після першого сигналу «повітряної тривоги» ми почали збирати «тривожну валізку» та шукати найближче укриття. Згадую емоції, які відчувала, але в голові лише страх за рідних, які перебували далеко від мене, та за Україну. Ми щиро вірили, що все це скоро закінчиться, але уже рік, як ми боремося за нашу свободу та незалежність.
За цей рік життя змінилось із ніг до голови. Я відчуваю єдність, зібраність та бойовий дух. Люди стали добрішими, допомагають у будь-яких обставинах, а країна змінюється на очах.
Я опановую спеціальність «Менеджмент соціокультурної діяльності», тому окремо хочу сказати про культуру. Вона піднялася на новий рівень! Неймовірно приємно підтримувати нових українських митців, акторів та артистів.
Після перемоги я бачу Україну сильною та незалежною. Вірю, що вже скоро ми переможемо та наша молодь буде відбудовувати країну. Ми зробимо все, щоб на кожному клаптику України панував мир та свобода.
Хочу побажати нашій країні витримки, сил, терпіння та перемоги. Як би там не було, ми будемо до кінця. Ми все відбудуємо і ніколи не забудемо звірства країни агресора.
З повною версією статті можна ознайомитися на сайті «Нової Доби»
Джерело: novadoba.com.ua