Справжньою окрасою експозиції «Музею університетської книги», котрий розташований в науковій бібліотеці імені Михайла Максимовича Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, є розлога добірка книжкових ілюстрацій та екслібрисів Василя Перевальського.

Автор відомий у мистецькій палітрі України та Європи, майстер пензля й різця, народний художник України й академік мистецтв. Цьогоріч у червні наш земляк із Золотоніщини відзначає своє перше 85-річчя від дня народження.

Нелегкий старт

Василь Перевальський народився 13 червня 1938 р., а його маленькою батьківщиною стало с. Бубнів, що на Золотоніщині (нині в складі с. Бубнівська Слобідка). Майбутній мистець опинився в статусі напівсироти по суті від дня свого народження, бо невдовзі його батька Євдокима Івановича, знаного в окрузі чоботаря, було заарештовано за безглуздим звинуваченням й засуджено «трійкою» до розстрілу. Додамо до цього й те, що раніше Василевого дідуся Івана було розкуркулено й він помер голодною смертю в страшному 1933. Отак із тавром «сина ворога народу» і «внука куркуля» у безпросвітних злиднях і зростав Василько.

Його мама Олена Онопріївна працювала в місцевому колгоспі за копійчані трудодні. А потім прийшла нова біда: війна, яка знівечила Василькове дитинство. Вибухом авіабомби була напівзруйнована хата Перевальських, отож довелося самотужки її відбудовувати.

Василь навчався у місцевій семирічці, куди ходив незмінно босим і в латках, із полотняною торбиною, яку йому пошила мати. У вільний від уроків час працював на колгоспному полі чи допомагав матері в домашньому господарстві. Попри нелегкі життєві обставини, був одним із найкращих учнів Бубнівської школи. Уже тоді відчув потяг до прекрасного, почав робити перші замальовки олівцем. Утім паперу не вистачало, а олівці вартували грошей, яких у маленькій родині хронічно бракувало, отож за мовчазною згодою матері полем для мистецьких проб Василька стала білосніжна піч, де він грифелем чи вуглиною зображував людські силуети та вишукані візерунки.

До мистецьких вершин

Закінчивши семирічку, хлопець несподівано для своїх односельців подався до Києва, аби здобути спеціальність у художньо-ремісничому училищі (у закладі забезпечували одягом і харчуванням), водночас відвідував заняття в художній школі. Не стало ні для кого несподіванкою, коли Василь невдовзі із першої спроби вступив до провідного мистецького вишу України – Київського художнього інституту. Студентська доля подарувала йому чудового наставника – самого Василя Касіяна, народного художника, лауреата, Героя Праці.

Серед кращих випускників вишу нашого краянина було направлено до творчих майстерень Академії мистецтв СРСР (це була своєрідна мистецька аспірантура), які тоді очолював знаменитий художник Михайло Дерегус. Тут Василь вчергове дістав цінні майстер-класи від класика образотворення й зосередився на виробленні власного творчого почерку. Упродовж 5 років працював художнім редактором видавництва «Мистецтво» та головним художником видавництва «Радянська школа» (тепер «Освіта»).

По білому чорним: поріднений з графікою

Саме під впливом своїх учителів Василя Касіяна й Михайла Дерегуса Василь Перевальський віддав перевагу графіці з її переважно чорно-білими барвами. Найбільше до снаги Майстрові – гравюра на дереві, пластику й лінолеумі.

Василь Євдокимович розпочав із творення екслібрисів – малих графічних форм, які засвідчують чиюсь книжкову власність. Ці його графічні мініатюри втілюють код уподобань, знаковість і алегоричність, вони впізнавані фольклорними образами й увиразненими лініями.

Ще зі студентської лави художник знайшов свою мистецьку нішу, пов’язану з темою народних пісень. Пісенні гравюри Василя Перевальського справді хрестоматійні, зворушливо ліричні й глибоко метафоричні, вони примхливі й водночас прості, як і сама пісня. Утім, на початку 1970-х, коли влада розгорнула шалений наступ на будь-які вияви української ідентичності, Василю Перевальському було причеплено ярлик «формаліста» і впродовж наступних півтора десятка років не побачила світ жодна із його пісенних ілюстрацій. Уже в роки незалежності вийшла ілюстрована ним збірка «Козацькі пісні».

А ще наш знаменитий краянин широко знаний і як автор численних ілюстрацій до відомих літературних творів. У творчому доробку Василя Перевальського – графічний супровід творів Івана Франка, Лесі Українки, Івана Нечуя-Левицького, Павла Грабовського. Павла Тичини, Максима Рильського, Дмитра Бедзика, Бориса Олійника та ін. Художник подає своє бачення цих надбань національної літератури, його ілюстрації густо засіяні рослинністю, заселені людьми, наповнені водою й небесними хмарами, зігріті синівською любов’ю до рідної землі. Оригінальністю відзначаються ілюстрації майстра, вміщені в книзі прози Івана Драча «Золотий цап». А торік до 300-річчя Григорія Сковороди наш земляк створив змістовну ліногравюру за мотивами поезії цього великого любомудра.

Залишив Василь Перевальський свій рельєфний слід і в пам’ятному знаку «Голодомор-геноцид. 1932 – 1933», який встановлено на столичній Михайлівській площі. Його елементи у чорно-білих кольорах передають глибокий трагізм тих лихозвісних років і поряд з цим утверджують ідею незнищенності українства. Принагідно зазначимо, що такий же знак за проєктом Василя Перевальського встановлено і в канадському Торонто.

Разом зі своїми творчими побратимами художник створив і унікальний вітраж «Шевченко і народ», що прикрашає інтер’єр Київського національного університету імені Тараса Шевченка. А ще в його мистецькому доробку чимало творів зі станкової графіки (наприклад, гравюри на дереві «Ой у полі дві тополі», «Нащо мені чорні брови»). Гарно вдаються майстру й твори олійного живопису: ним створено десятки натюрмортів та пейзажів.

Під враженням широкомасштабної агресії путінської московії проти України Василь Перевальський створив щемливі за змістом і бездоганні за художнім оформленням гравюри «Їхав козак на війноньку» й «Козаченька вбито».

Визнання

Загалом творчий спадок художника складається із понад тисячі творчих робіт, більша частина яких демонструвалася на сотнях міжнародних та всеукраїнських виставок і нині відклалася в музейних експозиціях, приватних колекціях України й зарубіжжя. Понад 50 художніх робіт Василь Євдокимович подарував рідному селу, й нині вони прикрашають експозицію сільського музею. Про його беззаперечний авторитет свідчить і те, що наш земляк обирався секретарем, а також заступником голови Національної спілки художників України. Він є членом кількох конкурсних комісій з присудження мистецьких премій.

Прийшло й загальнодержавне визнання: духовний подвиг Василя Перевальського відзначено почесними званнями «Заслужений діяч мистецтв України» та «Народний художник України», Золотою медаллю НАМУ, а в 2007 р. його нагороджено орденом «За заслуги» 3-го ст. Колишній бубнівець є й лауреатом мистецьких премій імені Тетяни Яблонської, Іллі Рєпіна, а також літературно-мистецької Івана Нечуя-Левицького.

Уже за піввікову позначку перейшов і його педагогічний стаж: мистець викладав у Київському художньо-промисловому технікумі, потім завідував кафедрою графіки в Київському політехнічному, а від 2003 р. й донині навчає студентів Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, а донедавна очолював там кафедру графічних мистецтв. Професор Василь Перевальський займає поважне місце й у мистецько-академічних колах: він є чинним академіком-секретарем відділення Національної академії мистецтв України. Перу художника-вченого належать десятки мистецтвознавчих статей, а нещодавно побачила світ його книга спогадів про незабутнього Василя Касіяна.

Василь Євдокимович є главою дружної мистецької родини. Відомим художником-графіком став його син Євдоким (нині проживає й в Іспанії, є членом НСХУ). Малярству присвятила своє життя й донька Мирослава, також членкиня Спілки. Чудові картини акриловими фарбами пише на полотні й берегиня родини – дружина Василя Перевальського Марія Ананіївна. У ювіляра є три онучки, й дві з них пов’язані з мистецтвом. Старшенька Дана здобула у Франції фах менеджера мистецтва, а Олександра вивчає дизайн в одному з університетів Німеччини.

На завершення додамо, що Майстер має намір у цей свій ювілейний рік зустрітися зі студентами й викладачами кафедри образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва Черкаського національного університету, аби поділитися окремими секретами своєї творчості та подарувати дещицю зі свого доробку. Що ж будемо з нетерпінням чекати на таку зустріч! А ювіляру побажаємо активного творчого довголіття й здійснення усіх його задумів!

Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки ім. М. Максимовича, доцент.