Напередодні четвертої річниці широкомасштабного вторгнення загарбницької армії рф в Україну книгозбірня Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького приймала у своїх стінах людину, службова й особиста доля якої віддзеркалила драматичні перипетії немилосердної воєнної доби.

Це Світлана Моісеєва — за соціальним статусом ВПО (внутрішньо переміщена особа), а за посадою — чинна директорка Луганської обласної універсальної наукової бібліотеки. На зустрічі зі співробітниками нашої бібліотеки вона розповіла про особисту та корпоративну, наскрізь крутозламну «одіссею» за маршрутом Луганськ — Старобільськ — Черкаси, що проходила у вирі російсько-української війни: спочатку гібридної, а потім і відкритої. Її надзвичайно емоційна оповідь начебто оживила сторінки дебютного роману Горіха Зерні (Тамари Дуди) «Доця», присвяченого подіям, що розігралися на українському Донбасі від 2014 року (книга відзначена Шевченківською премією). Російські танки й бронетранспортери на вулицях Луганська, «зелені чоловічки» без шевронів, із характерною, явно не місцевою зовнішністю й тамтешні банди так званих «патріотов Донбасса», абсолютна бездіяльність владних і правоохоронних структур й нахабне захоплення ключових об’єктів міста — таким розмаїтим у спогадах Світлани Моісеєвої постав калейдоскоп луганських подій навесні та влітку 2014 року. А з москви звучало фарисейсько-брехливе: «Нас там нєт!»; «Боєвую тєхніку шахтьори досталі із тайніков».

Та бурхлива весна породила в міському середовищі розкол на українських патріотів і затятих прихильників «руського міра». А хто противився останнім, той ставав об’єктом нападів з боку «восставшіх за права руськіх». Неймовірний тиск від них відчула на собі й проукраїнська частина колективу обласної бібліотеки, який тоді очолювала мама Світлани Анатоліївни – Інна Риб’янцева. Тому відразу було прийнято рішення перебиратися з фондами в підконтрольний Україні Старобільськ. Звісно, цю ідею підтримали лише половина колективу, а вивезти вдалося лише частину книг…

На новому місці довелося все розбудовувати мало чи не з нуля. Принагідно зазначимо, що наша бібліотека також підставила своє дружнє плече, надіславши в Старобільськ кілька десятків книг. У 2017 році Світлана Моісеєва прийняла естафету від мами, здоров’я якої в тих стресових ситуаціях дуже похитнулося, й стала директоркою бібліотеки. Її організаторськими зусиллями вдалося перетворити книгозбірню в кращий інформаційно-просвітницький осередок українського Сходу. Одначе, як виявилося, ще важчі випробування були попереду.

Березень 2022… Старобільськ окуповано рашистськими військами. Неважко було здогадатися, яка доля чекала осередок українства в Старобільську, яким була Луганська обласна бібліотека. А тому директорка та кілька її співробітниць змушені були спішно виїхати з міста, й цього разу без бібліотечних фондів, подібно до висадженого на сушу капітана й команди. Вибір упав на Черкаси, де раніше оселився син директорки Дмитро (нині захищає Україну в лавах ЗСУ). На новому місці довелося вдовольнятися орендованим житлом, а невдовзі Олена Анатоліївна пережила й велику втрату: від болісних випробувань воєнної доби померла її мама.

А як же бібліотека? Вона зберегла свій статус як комунальний заклад Луганської обласної ради (нині рада засідає в м. Дніпро). Черкаська обласна адміністрація надала приміщення для Луганської книгозбірні в обласній бібліотеці для дітей. У колективі гостьової бібліотеки нині 12 співробітників, частина з них працює дистанційно. В обслуговуванні користувачів також превалюють онлайнові методи.

На зустрічі вирішено було укласти договір про співпрацю нашої книгозбірні з Луганською бібліотекою. Готується наш чималий книжковий дарунок для поповнення бібліотечних фондів луганців.

Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки ім. М. Максимовича