Викладач Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Федір Гонца вже більш як десять років створює мапи. В основному він зображує територію України — від місць падінь метеоритів до маршруту подорожі художника Олександра Богомазова, — але робить і більш незвичні, як мапа всесвіту з «Гри престолів».
Федір розповів «Bird in Flight», які тренди є в картографії, хто створює круті мапи в Україні та чому краще пошукати альтернативу Google Maps.
Ідея перенести об’ємний світ на площину звучить зухвало, але картографи займаються цим уже багато століть. І те, що зараз видається очевидним, насправді часто є результатом тривалих пошуків. Наприклад, північ почали постійно розміщувати згори, а південь знизу тільки на рубежі XII—XIII століть. Сьогодні, коли, здається, вже майже все оцифрували, картографи продовжують працювати над мапами за новими правилами. Що змінилося у картографії за останні роки та як це вплинуло на наш комфорт, пояснює Федір Гонца.
Не так давно картографи з навичками програмування та 3D-моделювання вважалися крутими, а зараз це вже банальщина.
На моєму робочому столі ноутбук і графічний планшет, більше нічого. Усе як у всіх — картографів, письменників, художників тощо.
Не так давно картографи з навичками програмування та 3D-моделювання вважалися крутими, а зараз це вже банальщина. Тепер вони використовують багато тривимірної графіки й анімації, великі дані. Тобто картографія виходить за межі паперу і стає інтерактивною, такою, що розповідає історії.
У картографії багато правил, але одне з найважливіших — генералізація. Це коли є підпорядкованість об’єктів: спочатку великі міста, потім районні центри, потім села, маленькі хутори. Тобто не можна одразу розмістити всі об’єкти в одному шарі. Я колись у твіттері так показав на мапі всі населені пункти України, бо люди обурювалися, що не бачать маленьких селищ. Мапа стала просто чорною.
Я був учасником челенджу 30DayMapChallenge у твіттері три роки поспіль, його придумав географ із Гельсінкі Топі Тюканов. Суть у тому, що за день потрібно створити нову тематичну карту з нуля, а це дуже важко навіть емоційно. Першого року челендж закінчило лише тринадцять людей, потім двадцять, в останній рік — сорок. За весь час у мене вийшло 90 мап про Україну. Було важко, бо у нас дуже мало відкритих даних. Часто перед тим, як ці дані відображати, доводилося ще й створювати їх.
Один французький картограф зробив мапу з моркви. Цим і відрізняється нова картографія від традиційної: вона експериментує.
Один французький картограф на челенджі зробив мапу з моркви — використав її як стовпчики діаграм, щоб показати якусь інформацію по Франції. Цим і відрізняється нова картографія від традиційної: вона експериментує.
Експериментувати можна з чим завгодно, наприклад візуалізувати рельєф дна водойм навіть більше, ніж землю, або змінити звичні кольори. Картографія — це завжди синтез мистецтва і технологій, хоча в останні років сто вона стала більш технічною та стриманою. Усе чисто, вивірено й відповідає нормам. Але завжди є способи зробити її цікавішою візуально. Так, можна розгорнути мапу догори дриґом, як це зробив з Україною Гійом Левассер де Боплан ще у XVII столітті.
Зазвичай у картографів мапи замовляють для громад, а також видання, яким потрібно розповісти якусь історію. Ще технологічні компанії, видавництва або просто окремі люди на подарунок. Коштує така робота по-різному, але йтися може і про тисячі доларів. Держава ж замовляє мапи на мільйони доларів.
Я, наприклад, робив на замовлення мапи з маршрутами подорожей Лесі Українки та Олександра Богомазова. Літературна критикиня Віра Агеєва склала перелік із 20 міст, у яких побувала письменниця, а я це проілюстрував. З Богомазовим було важче: він подорожував тими місцями, де я ніколи не був, наприклад півднем Фінляндії. Мені було незрозуміло, який там рельєф та яка історія місцини. Я перебрав багато варіантів перед тим, як вдалося розповісти цю історію.
Щоб відрізнити гарну мапу від поганої, треба просто вийти з нею на вулицю.
Фантастичні мапи, такі як зі світу «Гри престолів», не прив’язані до реальності, і завдяки цьому можна бути вільнішим у плані техніки подачі. Саме з таких експериментів з’являються ідеї для майбутніх серйозних проєктів.
Щоб відрізнити гарну мапу від поганої, треба просто вийти з нею на вулицю. Якщо мапа відповідає вашим потребам та подобається естетично, вона хороша.
Останній класний проєкт в Україні — ковідна карта РНБО, вона технічно дуже якісно зроблена. Тут вдається відображати складні дані щодо захворювання по кожній області швидко та зрозуміло. Хороші мапи роблять Texty.org.ua, що чи не єдині у нас, хто використовує їх у журналістиці даних на постійній основі. За кордоном багато редакцій мають свої картографічні відділення, як, наприклад, The Washington Post чи The New York Times.
Я вважаю, що Google Maps — класний маркетинговий інструмент, але навігаційно він неідеальний. По-перше, ви не маєте права редагувати карту, а по-друге, вона є комерційним продуктом. У інших проєктах ви можете бути автором та пропонувати внести зміни швидше, ніж це зробить компанія. Так вчиняють користувачі OpenStreetMap — це відкритий картографічний проєкт, якому вже 17 років. Є країни, в яких Google Maps майже не працюють, як Німеччина, де немає Google Street View. Там більше розвинений саме OpenStreetMap, де позначені навіть смітники і дерева на вулицях.
Крім того, з Google Maps часто трапляються випадки вандалізму, наслідки яких дуже довго виправляють. Як в історії зі школою імені стриптизера Рікардо Міласа — у Вітебську хтось зламав мапу та перейменував деякі географічні об’єкти на честь стримерів або персонажів аніме.
