Перша Конституція незалежної України. 28 червня 1996 року увійшло в новітню історію нашої держави як День великої загальносуспільної згоди, перемоги політичного компромісу і верховенства національних інтересів.
Того дняна ранковому засіданні Верховна Рада України прийняла новий Основний закон – першу Конституцію незалежної української держави. Це сталося на п’ятий рік після проголошення незалежності.
Ухвалення цього політико-правового документа – результат напруженої і тривалої в часі роботи, гострих дискусій та обговорень. Депутати працювали усю ніч з 27 на 28 червня – безперервно 23 години. Під час голосування «ЗА» проголосували 315 народних обранців. У розробці Конституції України активну участь брав черкащанин — народний депутат Михайло Сирота.
Він очолював комісію Верховної Ради, яка працювала над проектом документа. А в «конституційну ніч» упродовж 14 годин стояв на трибуні Верховної Ради, зачитуючи всі статті майбутнього Основного закону держави, який приймався постатейно.
Україна була останньою з колишніх радянських республік, яка прийняла нову Конституцію. Відтоді 28 червня відзначається як День Конституції України і є єдиним державним святом, закріпленим у самій Конституції (стаття 161).
Нова Конституція України сприяла примиренню та консолідації політичних сил, подоланню економічної кризи, причиною якої в багатьох випадках була недосконалість та колізійний характер існуючого законодавства, вирішенню на конституційному рівні соціальних проблем та гармонізації міжнаціональних і міжконфесійних взаємовідносин в Україні, розвитку гуманітарної сфери.
Конституція 1996 року закріпила правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність і стала найважливішим кроком у забезпеченні прав, свобод людини та громадянина, сприяла подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені.
Напередодні свята слід зазначити, що чинна Конституція України пройшла складний шлях свого становлення та удосконалення в контексті розвитку конституційної думки і вітчизняного конституційного права. Вона стала вершиною і найбільш значущим здобутком української теорії та практики конституціоналізму. Конституція України 1996 року стала першою визнаною у всьому світі конституцією незалежної Української держави, що визначила основи суспільного і державного ладу, права і свободи людини, громадянина, порядок організації і функціонування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також правовий захист самої Конституції.
Історія конституційної думки в Україні. Прийняттю Конституції незалежної Української держави передував тривалий в історичному вимірі процес державотворення і формування конституційних засад нашого суспільства. Ще за часів Київської Русі було укладено найвизначніший збірник давньоруського права «Руська правда» (1000 р.) за авторства Ярослава Мудрого. «Руська правда» стала першим літописним кодексом судових норм на українських землях, який об’єднував цивільне та кримінальне право і всі процеси судочинства того історичного періоду, що охоплював усе ХІ століття.
У наступні часи найвідомішими кодексами феодального права був Литовський статут у трьох редакціях — 1529 року («Старий»), 1566 року («Волинський»), 1588 року («Новий»). Статут проголошував рівність громадян незалежно від соціального стану й походження, віротерпимість, відповідальність суддів перед законом, заборону перетворювати вільних людей на рабів та інше. Водночас запроваджувалися привілеї князів, магнатів та шляхти, у тому числі право на закріпачення селян. Литовський статут був основним збірником права в Україні з XVI до середини XIX століття.
Розвитку конституційної думки в Україні сприяло те, що з ХVІ століття на засадах демократії функціонував автономний осередок українського державного життя — Запорозька Січ, демократичний ідеал якої був покладений в основу державотворчих процесів в Українській козацькій державі. І хоча в добу Богдана Хмельницького такого важливого нормативно-правового акта, як конституція, не було прийнято, гетьман заклав низку засадничих конституційних норм, ухвалених у вигляді міжнародних договорів, важливих актів державотворчого характеру. Особливу увагу Богдан Хмельницький та його соратники приділяли такій важливій конституційній засаді, як визначення території, кордонів самостійної держави.
Унікальною пам’яткою української конституційної думки є «Пакти й Конституція прав та вольностей Війська Запорозького» (відомі в історіографії як «Конституція Пилипа Орлика»), що з’явилися на світ у Бендерах серед тієї частини українського козацтва, яка пішла за Мазепою і в результаті опинилася у вимушеній еміграції. Цей акт відрізняло від традиційних гетьманських статей і робило його подібним до пізніших європейських конституцій те, що він укладався між гетьманом і козацтвом, яке виступало від імені українського народу.
Конституція Пилипа Орлика встановлювала повноваження й порядок діяльності вищих органів козацької влади, її головних посадових осіб, визначала кордони козацької держави, повноваження судових органів тощо. За оцінкою українських істориків, є однією з перших європейських конституцій нового часу. Чинності не набула, оскільки була написана в умовах вигнання.
Конституційні ідеї українських демократів ХІХ століття знайшли відображення в документах Кирило-Мефодіївського товариства, зокрема в «Книзі буття українського народу». Підготовлений Михайлом Драгомановим «Проект основ статуту українського товариства «Вільна спілка» припускав перетворення Російської імперії в децентралізовану державу, побудовану на федеративних основах із широким самоврядуванням громад.
Реалізація на практиці конституційних ідей під час Української революції 1917–1921 років була пов’язана з Центральною Радою, УНР і ЗУНР. Першим актом законодавчого характеру став І Універсал Центральної Ради від 10 червня 1917 року, який проголосив необхідність розробки власних законів і самостійного управління на власних землях як автономної частини нової Російської держави. ІІ Універсал від 3 липня 1917 року визнавав Всеросійські Установчі збори, які мали затвердити автономію України. Створення УНР і демократичні права та свободи проголосив ІІІ Універсал від 7 листопада 1917 року, а ІV Універсал Центральної ради 11 січня 1818 року проголосив повну самостійність і незалежність України.
Центральна Рада 29 квітня 1918 року на своєму останньому засіданні прийняла проект Конституції України «Статут про державний устрій, права та вольності УНР», але він не набув чинності.
Із приходом до влади Павла Скоропадського головним конституційним документом став «Закон про тимчасовий державний устрій України», за яким гетьман зосереджував у своїх руках усю повноту влади. Конституційні документи Директорії були прийняті за кілька днів до падіння самої Директорії, тому їх спіткала доля Конституції УНР. Головним документом Західноукраїнської Народної Республіки був «Тимчасовий Основний Закон ЗУНР», що визначав структуру влади в ЗУНР, головні принципи державного устрою.
У роки радянської влади в Україні було прийнято чотири Конституції (1919, 1929, 1937, 1978), які формально проголошуючи Україну суверенною державою, залишалися більш ідеологічними документими, ніж правовими. І лише зі здобуттям Україною незалежності розпочався затяжний і складний, але демократичний процес творення Конституції незалежної Української держави.
Прийнятий у 1996 році Основний Закон ознаменував фундаментальне закріплення державної незалежності України, навіки закарбував волю українського народу жити у власній суверенній, соборній державі. Конституція України 1996 року дала поштовх для розвитку всіх галузей національного законодавства та сфер суспільного життя.
Підготував Василь Мельниченко, канд. істор. наук, професор Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького