Людмила Довгаль — випускниця Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, вчителька біології Черкаської спеціалізованої школи № 3 та співавторка підручників для Нової української школи. Вона вважає, що головне в роботі — це інтеракція і практичний підхід.

За цим принципом розробляла програми для сьомих, восьмих і дев'ятих класів.

Як педагогиня стала співавторкою підручників, чим вони відрізняються від аналогічних десятирічної давнини і чи обов’язково учням носити паперові книги до школи — інтерв'ю із вчителькою Людмилою Довгаль на «Суспільному».

— Ви лауреатка премії Верховної Ради України, обласної премії імені Захаренка, переможниця конкурсу «Вчитель року» та тренерка Олімпіади геніїв. Розкажіть, як стати однією з тих, чиє прізвище написано на обкладинці підручника з біології?

— Це, можна сказати, справа випадку. Я вчитель майже з 35-річним стажем роботи і пишаюся тим, що жодного дня не працювала не за фахом, я працювала тільки в освіті. У нашій рідній Третій школі я працюю вже понад 20 років. Були в мене знайомства з деякими авторами. Ви знаєте, що реформа «Нова українська школа» спочатку була в початковій школі, а тепер вона піднялася вже до основної школи. І незабаром, у 2027 році, ми переступимо рубіж, коли перейдемо в профільну школу.

І зрозуміло, що якщо нові підходи, нові якісь парадигми є в освіті, відповідно до цього формуються і нові освітні, навчальні програми. Тепер вони називаються «Модельні навчальні програми».

Один мій дуже добрий знайомий Андрій Самойлов, вчитель ліцею №47 міста Харкова, попри війну, попри все, зі своїми колегами вирішив, що мають написати модельну навчальну програму для сьомого-дев'ятого класу Нової української школи з біології. Вони це зробили. Програму рецензувало Міністерство, вони отримали гриф МОН. Постала наступна проблема. Для програми треба писати нові підручники. У нас у команді три автори з міста Харкова, двоє вчителів, ми працюємо у «Новій українській школі» і просто в школі профільній. Тому, думаю, що в нас найкраща команда, Dream Team, практично.

— Що треба знати й вміти для того, щоб написати підручник, який потрібно мати досвід?

— Якщо ти вибрав модульну навчальну програму і відчуваєш в собі потенціал написати підручник, ти можеш це спробувати зробити. Для цього треба поєднувати, на мою думку, такі дві обов'язкові частини. Все робити через практичний підхід, не якісь відірвані від звичайного життя речі. От, наприклад, відомо, що давно використовують такий метод діагностики коронавірусу як ПЛР-тест. Це для багатьох людей, скажімо, покоління 30+, в школі нічого б не значило абсолютно, а ми ці технології вже вивчаємо в школі, наука пішла набагато вперед і, відповідно, оновився і зміст освіти, дуже оновилися підходи, прийоми, методи.

— Підручник з біології «Нової української школи» відрізняється від того, яким був десять років тому?

— Кардинально відрізняється. Не тільки цей, а всі підручники, які зараз використовують діти в освітньому процесі. Змінилися повністю зміст, очікувані результати. Ми маємо розуміти, що дуже змінилося покоління. Якщо були «зумери», це була одна справа, з ними було нелегко. А зараз прийшли «альфа», мені здається, це найбільший розрив, між поколіннями, і вони для нас реально незрозумілі, вони для нас інопланетяни. Але ж ми маємо пристосуватися до них, а не вони до нас. У них кліпове мислення, вони не можуть працювати з великими текстами, їх не можна змусити щось робити, їх треба переконати, надихати. Іноді в питаннях освіти ці речі важливіші, ніж сухий зміст. Навіть якщо ти гарно знаєш зміст предмета, не факт, що в тебе вийде співпрацювати і саме використовувати таку педагогіку партнерства з цими дітьми.

— Як нові освітні підходи впливають на якість знань?

— Поки що ми не можемо говорити про якісь незалежні оцінювання. Зараз, на жаль, про якість освіти судити дуже складно, оскільки ми перебуваємо в період воєнного стану, і це накладає відбиток на освітні втрати, на те, що часто перериваються уроки повітряною тривогою. Є ж частина шкіл, які взагалі навчаються на онлайн-форматі, є які навчаються на змішаному. От коли настане мирний час, думаю, що можна буде провести якийсь такий зріз знань, і тоді ми переконаємося, чи вдалося нам щось зрушити, чи спрацювала «Нова українська школа».

— Коли підручник укладали, чи ви збирали думки вчителів, дітей про те, що б вони хотіли бачити?

— Для цього є такі процедури, як апробація та пілотування. Зараз жодний підручник не буде виданий за державний кошт, якщо він не пройде серйозну систему апробації. Це передбачає таке, автори пишуть модельну навчальну програму, міністерство дає гриф або не дає, а потім на виконання цієї програми пишуться відповідні підручники, робочі зошити і все інше. І кожна частина підручника, от, наприклад, підручник для дев'ятого класу зараз перебуває в роботі. На першу частину, перший «пілот», ми отримали гриф МОН, і наш підручник «пілотують» зараз дев'ятикласники 15 чи 17 регіонів України. Це дуже серйозна робота, її робить Міністерство освіти, її здійснює Інститут якості розвитку освіти.

— Підручників вистачило всім для користування безоплатно? Батькам не потрібно купувати?

— Державне фінансування отримує тільки ті підручники, які пройшли конкурс. 57 тисяч підручників держава надрукувала своїм коштом, і учні державних шкіл, і комунальних шкіл, які вибрали цей підручник, користуються ним абсолютно безплатно. На сайті він коштує 600 гривень.

— Ви сказали, що є онлайн-версія підручника. Якщо є електронна версія, чому діти користуються паперовими книгами і чому вони мають носити їх до школи?

— Вони не мають їх носити до школи, вони мають право носити з собою планшети і користуватися електронними версіями. Але уявіть собі, якщо для дитини в родині обставини склалися так, що дитина працює тільки із комп'ютером. Чи позначиться це на гостроті зору? Я думаю, що відповідь очевидна.

— Згідно з вимогами Нової української школи, скільки часу учень має працювати в школі і яка частина завдань залишається на самостійне опрацювання?

— Принцип початкової школи: не можна навчити, можна навчитися. Він працює і зараз. Реально, що це можливо тільки під час взаємодії. Тобто це має бути взаємодія, в якій частина подається вчителям. Є такі речі, які реально треба пояснити та шкільною лекцією, і іншими інтерактивними способами. А є такі речі, які дійсно заховані в систему завдань. Учні мають розвивати критичне мислення, і креативність, і роботу в команді. Вчителі нової української школи знають такий принцип, що якщо є можливість робити через практику, треба робити через практику.

— Ви в освіті понад 30 років. Які освітні підходи та новації у своїй викладацькій практиці застосовуєте?

— У школу №3 я прийшла у 2004 році. І тоді дуже масово в нашій школі розвивалися інтерактивні методи. Зараз вони вважаються практично класичними. От нічого кращого для роботи, взаємодії з дітьми мені здається немає. Тобто це зараз вважається класикою. Раніше це вважалося інноваціями. Це не тільки щось інноваційне, а це іще і новий погляд на те, що вже було, і вміння використати те, що вже існувало з іншими підходами, з іншими принципами. Якщо ви думаєте, що ті, хто мають 30 років стажу, ті можуть говорити про те, що їм на 100% все вдається — ні. Зараз бувають молоді вчителі, які володіють компетентностями й більшою здатністю змінюватися, модифікуватися й адаптуватися, які можуть дати фору навіть вчителям з 30-річним стажем.

— На Вашу думку, якими якостями має володіти вчитель «Нової української школи»?

— Мені здається, що це має бути людина, яка швидко адаптується, людина, яка вміє побачити щось нове і людина, яка діє. Якщо ви пройшли навчання, отримали новий досвід, моя порада всім: у вас є два тижні для того, щоб це спробувати в себе в класі. Якщо не вийшло з першого разу, треба практикуватися, тому що інтеракція потребує певної звички, і певної звички не тільки у вчителя, а й у дітей. Навіть якщо не виходить з першого разу і не так, як ти собі планував, треба це відрефлексувати та знову пробувати наступний раз і йти в це невідоме й адаптуватися.

Пропонуємо також переглянути розмову з Людмилою Довгаль на «Суспільному»: