Студентка 3 курсу Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Дарина Коробченко вже 14 років займається карате. Вона навчається в ННІ фізичної культури, спорту та здоров’я, поєднує навчання з тренуваннями, здобуває перемоги на змаганнях і мріє передати свою любов до карате майбутнім учням.

Дарина — багаторазова чемпіонка області та України, а кожен її титул — це результат наполегливої праці, витримки й самовідданості. Про шлях у спорті, силу волі та значення карате в житті — в інтерв’ю з Дариною.

— Дарино, ви вже 14 років у карате — з чого все почалося та що привело вас у цей вид спорту?

— Ще у першому класі я почала шукати себе — батьки водили мене на різні гуртки, але жоден не захоплював мене надовго: зазвичай я полишала їх за місяць. І ось одного дня тато запропонував спробувати себе в карате. Я погодилась — і мені справді сподобалося. Так і почався мій шлях у цьому виді спорту.

— Не побоюся сказати, у вас життя — це спорт. Як вдається поєднувати активні тренування, змагання та навчання в університеті?

— Усе це поєднувати мені вдається завдяки хорошій організації часу та розумінню з боку викладачів. Вони йдуть назустріч, коли потрібно, і я їм дуже вдячна за це. Звичайно, іноді буває непросто, але коли робиш те, що любиш, знаходиш сили на все.
— Спорт — це не лише перемоги, медалі та визнання. За кожним успіхом стоять непрості моменти, внутрішні виклики і боротьба, яку не видно з трибуни. Бували ситуації, коли здавалося, що сил більше немає?

— Так, у моєму житті був дуже складний момент, коли хотілося все кинути — це була смерть мого тата. Ми були дуже близькі, я була «татова донька». Саме він відвів на карате, завжди вірив у мене та не пропустив жодних моїх змагань. Його підтримка жива в моїй пам’яті й досі. Саме це й дає мені сили продовжувати. Я тренуюсь і виступаю з думкою про нього, бо знаю, що він би хотів бачити мене сильною та наполегливою.

— Карате — це не лише фізична сила, а й філософія. Що цей спорт дав вам в особистому житті?

— Карате стало для мене не просто спортом, а способом життя. Воно навчило мене дисципліни, витримки та сили йти вперед, незважаючи ні на що. Також я отримала внутрішнє відчуття впевненості й захищеності, яке супроводжує мене не лише на татамі, а й у щоденному житті.
— Як ви готуєтеся до змагань — чи є особливі ритуали або поради для концентрації?

— У моїй підготовці немає особливих ритуалів — усе зводиться до регулярних тренувань і психологічного налаштування. Але вже під час самих змагань, виходячи на татамі, я максимально зосереджуюсь: уявляю, що навколо немає нікого, окрім суддів і мого суперника. Це допомагає мені сконцентруватися на поєдинку та показати найкращий результат.

— Які у вас плани на майбутнє: продовжувати спортивну кар’єру, тренувати інших чи щось інше?

— У мене вже є перший дорослий спортивний розряд і другий суддівський. Я планую продовжувати свій шлях у спорті, вдосконалюватися як спортсменка й суддя, а також мрію тренувати власних учнів — передавати їм знання, досвід і любов до карате.

Фото — з архіву героїні публікації

Джерело: «Нова Доба»