У Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького триває проєкт «ЧНУ — 300 днів війни».
Рівно 300 днів тому росія почала повномасштабне вторгнення в Україну і змінила життя кожного українця.
За ці дні ми переоцінили багато речей та дізналися чимало нового. Українська нація — міцніша, ніж здавалося. Ворог не такий вже й страшний, якщо ти справді любиш свою землю.
Ми запропонували нашим викладачам, аспірантам, студентам, працівникам дати відповідь на чотири питання, які сьогодні хвилюють усіх українців.
Героїня нашого проєкту, як ніхто налаштована на боротьбу і перемогу! Своїми думками ділиться краща спортсменка листопада на Черкащині-2022, майстер спорту України міжнародного класу, віцечемпіонка світу з боксу серед жінок у ваговій категорії 60 кг, багаторазова переможниця міжнародних турнірів, чемпіонка Європи, студентка 2 курсу ННІ фізичної культури, спорту і здоров‘я Тетяна Довгаль.
— України чи за кордон і чому?
— Однозначно — Україна. 24 лютого відбувався чемпіонат України з боксу. У той день я знаходилась в Луцьку. Зранку я мала вставати зважуватися перед поєдинком, але нам зателефонували й сказали, що почалась війна. Спочатку ми не повірили, але коли почули вибухи, зрозуміли, що це все серйозно.
— Як війна змінила Ваше життя?
— Я стала психологічно сильнішою, зрозуміла, що все, що я роблю, всі мої перемоги — не лише для себе та родини, а насамперед для нашої країни.
— Що мотивує?
— Спорт і сім’я. Мої рідні закордоном, але я постійно відчуваю їхню підтримку. У спорт ще в дитинстві мене привели мої батьки. Мотивували мене займатися цим. Спочатку я не думала, що це буде настільки серйозно, але згодом зрозуміла, що це те, без чого я не можу жити. Спочатку це були танці, але потім перейшла у бокс, тому що вирішила, що треба стати сильнішою в руках. Багато тренуюся, можна сказати, живу в залі, тому легко тримати себе у формі без різних дієт. Для спортсмена надважливо знайти «свого» тренера, щоб ви були на одній хвилі, скажімо так. Щоб могли знайти спільну мову. І мені з цим пощастило. Пам’ятаю своє перше тренування. Прийшла до тренера, який якраз тільки завершив навчання в ННІ фізичної культури, спорту і здоров’я. Я зрозуміла, що у нас все вийде разом, і ось зараз маємо численні досягнення. Спочатку було дуже тяжко, оскільки були моменти, коли в мене і в мого тренера ніхто не вірив. Нас навіть іноді не брали в збірну, просто відмовляли, тому що і в спорті є багато неоднозначних ситуацій. Але попри все ми зуміли довести, що ми найкращі й вибороти своє місце у спорті.
— Яку мрію хочете здійснити після нашої перемоги?
— Мені подобається тренувати людей, раніше я вже тренувала дітей з карате. Коли перейшла в бокс, зрозуміла, що хочу тренувати інших людей, навчати їх самозахисту. У цьому році ми завоювали срібло чемпіонату світу з боксу, але для нас воно дорожче, ніж золото. Далі — більше!
Пресслужба Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького