Вечір пам’яті бійця полку «Азов» Олександра Коцуконя, який навчався в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького, провели в alma mater.

Хлопець загинув 22 березня 2022 року, захищаючи український Маріуполь. Друг Арс, син, брат, учень, студент, побратим — вірний і вільний хлопець, якому назавжди залишилося 22 роки. Прийшли вшанувати пам’ять рідні, друзі, однокурсники, викладачі та студенти університету і просто містяни.

— Цей захід запропонувала провести мама Олександра Коцуконя, з якою ми підтримуємо добрі стосунки, разом проводимо акції на підтримку ЗСУ. Пані Оксана нам сказала: «Хочу згадати Сашу в університеті, в якому він навчався, але не зі сльозами, а як молодого, успішного і харизматичного хлопця». І ми взяли на себе зобовʼязання організувати такий пам'ятний вечір. Долучилися всі: ректорат, «Фабрика музичного мистецтва "Войсес"», інститут української філології та соціальних комунікацій, де навчався Олександр, наша студентська рада. Хочемо показати Олександра таким, яким його пам'ятають в університеті, яким його знає його мама та близькі люди. Сподіваємося, що це додасть сил батькам, а університетській спільноті — віри у наші Збройні Сили та перемогу, — сказала проректорка з освітньо-виховної та іміджевої діяльності Галина Гаврилюк. 

Саша народився в маленькому селищі Телепине на Черкащині. З дитинства любив футбол, спорт і автомобілі.

Своє життя вирішив поєднати з журналістикою і вступив до Черкаського національного. Як справжній чоловік, Олександр не боявся випробувань долі. Тому і до великої війни готував себе завчасно. Спочатку була строкова служба у частині Національної гвардії у Черкасах, потім він підписав контракт на роботу в пресслужбі частини.

А потім був «Азов». Олександр відразу захопився братерськими стосунками, патріотизмом, високим рівнем військової підготовки, які панують у підрозділі. Потрапити до «Азову» стало його мрією. У жовтні 2020 року став «азовцем». Службу розпочав у пресслужбі окремого загону спеціального призначення Нацгвардії «Азов» у Маріуполі. А останні пів року служив водієм в автомобільній роті.

Мама героя Оксана Коцуконь передала університету синову форму та звернулася до присутніх:

— Я не говорю про сина у минулому часі, бо поки я дихаю — він живе. Він був великий життєлюб, попри всі негаразди. Завжди мене оберігав. Поруч із ним я почувалася захищеною. І навіть зараз, коли його фізично тут немає — я відчуваю його підтримку. У моєму житті після його загибелі з’явилися люди, які мені допомагають. Це наші хлопці-ветерани, мої колеги, побратими сина, колектив Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, з яким я весь час підтримую зв’язок. Кажуть, «герої не вмирають». Вони не вмирають тільки в тому випадку, коли про них пам’ятають.

Тому я вдячна кожному і всім, хто береже пам’ять про мого сина, про всіх полеглих, бо ми не маємо права про них забувати. Ми  дуже дорогу ціну платимо за нашу волю і незалежність. 

Кураторка Олександрової групи, доцентка кафедри журналістики, реклами й PR-технологій Ольга Федоренко поділилася спогадами.

— Сьогодні я говоритиму про Сашу, як про людину, здатну мріяти та втілювати в життя задумане. Одним із його бажань було здобути фах журналіста саме в Черкаському національному.  Знаю про ще одну його мрію — особисто познайомитися з професійним репортером Андрієм Цаплієнком і, так само як і він, вести репортаж із зони бойових дій. І цю мрію Арс також здійснив. І ще одна неймовірно важлива й сильна мрія — це побачити нашу Перемогу. У своїх останніх листах мамі він писав: «Україна переможе! Я б хотів це побачити!» Дай Боже, щоб Воїн побачив Перемогу України з небес.

Веселий, активний — саме таким його пам’ятають одногрупники. Про студентські роки Олександра розповіли Інга Голик і Олексій Мойсієнко.

— Я завжди по-доброму заздрила людям, які знають, ким хочуть бути, і йдуть до своєї мети. Сашко був одним із таких, адже я багато чула про те, які потрібно пройти випробування, щоб потрапити в «Азов». Але Сашко туди потрапив. Бо вочевидь він цього дійсно хотів, — сказала Інга. 

Олексій та Інга  переповіли спогади своїх одногрупників.

— Саша поряд із нами. Він живе в наших серцях, в наших думках, — підсумував Олексій Мойсієнко. — Для мене було честю знати його. Для нас усіх і для мене особисто є обов’язком пронести пам’ять про Сашу та захисників Маріуполя крізь усе життя. Розповідати про героїчний спротив майбутнім поколінням. Слава усім захисникам України! Слава Україні! 

Теплі слова на адресу героя сказали й люди, які особисто з ним не були знайомі, але шанують його подвиг.

Заступниця міського голови Черкас Марина Гаркава, яка прийшла підтримати Сашину маму, представники «Азову», черкаська волонтерка, переселенець із Маріуполя та студентка ЧНУ говорили про нього, слухали спогади і його улюблені пісні у виконанні «Фабрики музичного мистецтва "Войсес"».  

— Наш університет — не просто освітній заклад, це ще й осередок національно-патріотичного виховання. Ще з 2014 року наші студенти пішли воювати. Такі імена, як Микита Надточій, Петро Горбатенко, Дмитро Кухарчук, знають усі. Зараз воює 15 працівників університету та близько 300 батьків наших студентів. 29 наших студентів і випускників віддали своє життя в російсько-українській війні. 

Тому, навчаючись, ми маємо не забувати про них, допомагати Збройним Силам і готуватися до війни, — сказав перший проректор ЧНУ Василь Мойсієнко.

Про це також — у матеріалах черкаських ЗМІ.

Сайт «Про все»

Пресслужба Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького

Надія Лихолай, студентка 1 курсу спеціальності «Журналістика» ННІ української філології та соціальних комунікацій

Фото: Дар’я Заєць, студентка 1 курсу спеціальності «Журналістика» ННІ української філології та соціальних комунікацій