Ровесники Незалежності — це люди, які народилися у 1991 році, й у 2026 році їм, як і незалежній Україні, виповнюється 35. Вони виросли разом із державою, здобули освіту і будують професійну кар’єру в Україні.
Покоління тих, хто народився в дев’яносто першому, виросло з відчуттям внутрішньої свободи і має загострене почуття справедливості. Ці молоді люди брали участь у Революції Гідності, захищають країну на фронті, займаються волонтерством, будують нову економіку, створюють сучасний український продукт, формують нові сенси.
Вони — носії української ідентичності, водночас відчувають себе частиною європейської спільноти. Вони мають нульову толерантність до корупції, бюрократії та авторитаризму, і це підтверджує їхня участь у двох українських революціях. Саме вони складають кістяк сучасного покоління військових, які захищають суверенітет України.
У Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького своє 35-річчя відзначають 8 однолітків Незалежності України. Попри кризові періоди, пандемію та повномасштабну війну, усі вони демонструють високий рівень оптимізму щодо нашої перемоги і вірять у майбутнє України. Водночас усі вони — звичайні молоді люди зі своїми думками, переживаннями, вподобаннями і смаками. Напередодні Дня Незалежності попросили їх дати відповіді на кілька запитань для проєкту «Народжені вільними».
Анна Прокопчук, начальник відділу виховної роботи
1. Що для Вас особисто означає фраза «ровесник Незалежності» — це гордість, відповідальність чи просто красивий збіг обставин?
Як на мене, усі три варіанти є слушними. Адже ми не обираємо, коли нам зʼявитися на світ, і тут ми завдячуємо нашим батькам, які в певний момент вирішили, що навіть у складні і темні часи діти мають народжуватись. А в подальшому, коли ти ростеш, стаєш свідомим — приходить відчуття величезної відповідальності і гордості за те, що ти є українцем і живеш, вчишся, працюєш у своїй країні.
Про «ровесників Незалежності» думаю не вперше, адже інколи проводила паралель із життям людини, яка є одного віку з країною… Країна, як і людина, розвивається зі своєю періодизацією та віковими кризами, які кожен із нас проживає протягом свого життя. Мене так само, як і країну, періодично штормить. І коли ти виходиш із цього шторму живим, трохи помученим — відчуваєш велику гордість за те, що встояв і піднявся. Звісно, розуміння відповідальності присутнє, адже кожен наш крок і дія мають бути з розумінням наслідків у дуже вузькому і розширеному значенні.
Я не знаю, що буде у майбутньому, але можу сказати, що нашій країні можу побажати того ж, що й собі: сили, віри, готовності до змін, не відступаючи від своїх переконань і не стаючи на коліна перед своїм «ворогом», розуміння того, що ми маємо будувати своє майбутнє, а не чиєсь інше.
2. Ваше дитинство припало на бідні 90-ті, юність – на Помаранчеву революцію, зрілість – на Революцію Гідності та війну. Яка з цих історичних подій найбільше вплинула на Ваш професійний вибір?
Я можу сказати, що на мій професійний вибір вплинули люди, які ще з садочка прищеплювали ідею людиноцентризму, спілкування, передачі знань і навичок. У садочку і школі садовила ляльок і на дошці крейдою писала приклади, які разом із «ляльковим класом» вирішувала. Звісно, період юності був уже більш свідомим: ти живеш серед вихору революційних подій, і знову поруч із тобою люди, які допомагають розібратися з усіма подіями і приносять у твоє життя розуміння того, що професійний вибір має бути повʼязаний із тим, від чого горять очі і бʼється живе серце.
З підліткового віку поруч із людьми, які мене оточували, була музика, молоді українські виконавці, які співали про те, що неймовірно відгукувалось у мені, у майданах, у серцях цілої нації. Один із прикладів:
«А насправді так просто змінити життя!
Просто вийти на вулицю, просто прибрати сміття,
Полюбити свою землю, свою рідну природу,
Відчути себе часткою єдиного народу.
Бо ми не безрідні, бо ми – українці!»
Тож досить плювати в дідівські криниці,
Досить боятися вірити в краще,
А своє на чуже не міняти нізащо!
Спільнота розумних, міцних, незалежних,
Без «правобережних», без «лівобережних»,
Добрих, привітних і незрадливих,
В усьому єдиних, в усьому щасливих»
(О. Положинський, гурт «Тартак»)
Вдячна долі, що поруч були і є люди, які надихають, допомагають і вірять у те, що професійний шлях був обраний правильно, хоч інколи й приходить час зневіри та песимізму.
3. Чи була у Вашому житті мить, коли Ви думали про еміграцію? Що Вас зупинило?
Про еміграцію думок не було ніколи. З дитинства чула думку: якщо всі поїдуть, то хто буде жити і працювати у своїй країні? Для чого проливалася кров і виборювалася Свобода — щоб поїхати в іншу країну і бути там «невільником», платити податки і розвивати чужу економіку та країну?
Звісно, хочеться бачити світ у ролі туриста: відкривати для себе історичні памʼятки, шедеври культури, мальовничу природу, яку спочатку сприймала через книги, а пізніше за допомогою інтернету — це те, що мене надихає і мотивує. А для проживання кращого місця, ніж Україна, я не бачу, так само як і дуже люблю своє рідне місто — Черкаси.
4. Якою Ви бачите Україну через 35 років, коли святкуватимете свій 70-річний ювілей?
Певно, що як і себе: живою, з певною кількістю шрамів, які залишаться досвідом і нагадуватимуть про події, людей і ціну власного вибору. Ну і, звісно ж, із посмішкою серед дитячого сміху під мирним небом. Серед людей, які обговорюватимуть ідеї на майбутнє, і з розумінням того, що майбутнє Є!
5. Що Ви скажете студентам на першій лекції у день нашої Перемоги?
У день, коли я дізнаюся про Перемогу, я зберу студентів, як мінімум тих, із ким працювали від початку великої війни, і організую величезний форум-концерт, який через призму наших спільних емоцій покаже, що у найтемніші часи треба єднатися і робити свою роботу. І, звісно, будемо говорити, що ми не повинні розслаблятися, а маємо зміцнювати: себе, дух, знання, вміння, армію і Україну. За наші можливості вчитися, жити і творити пролилося багато крові, і ми не маємо права це змарнувати. І, мабуть, процитую деякі слова з Декалогу українського націоналіста, які вперше почула, будучи студенткою першого курсу Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького, відвідавши вишкіл для молоді під проводом ВО «Тризуб» імені Степана Бандери:
— Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за Неї.
— Не дозволиш нікому плямити слави ні честі Твоєї Нації.
— Пам'ятай про великі дні наших визвольних змагань.
— Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового Тризуба.
Адже саме з такими настановами наша країна, нація вкотре вистояла, і ми вистояли й перемогли!
Бліц-опитування:
Богдан Хмельницький чи Іван Мазепа? Іван Мазепа
Іван Франко чи Леся Українка? Іван Франко
Василь Стус чи Ліна Костенко? Василь Стус, Василь Симоненко
Львів чи Одеса? Львів
Канів чи Чигирин? Канів (через тишу і велич Дніпра) і Чигирин (через дух свободи, революції)
«Динамо» чи «Шахтар»? Не футбольний фанат, але «Динамо»
«Океан Ельзи» чи «Без обмежень»? «Океан Ельзи»
Артем Пивоваров чи Jerry Heil? Зараз Артем Пивоваров
Офлайн чи онлайн? Офлайн
Україна — це люди і їхні долі, історія і її значення, ми і наші вчинки, вільне майбутнє у наших наступниках.
Пресслужба Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького