Сучасна молодь живе у світі швидкої інформації, де соціальні мережі, відеоконтент і цифрові технології дедалі більше витісняють традиційне читання. У цьому контексті постає важливе питання: чи залишається книга актуальним способом проведення дозвілля серед студентів?
«Коли читаєш книги, безпечно для себе отримуєш новий життєвий досвід»
Людмила Солодка
Щоб краще зрозуміти, яке місце займає читання в житті сучасного студента, ми поспілкувалися з доценткою кафедри журналістики, реклами та PR-технологій Людмилою Солодкою. Вона поділилася своїми спостереженнями щодо читацьких інтересів студентської молоді.
— Чи змінилося ставлення студентів до читання за останні роки? Якщо так, то як саме?
— Я спостерігаю, як змінювався інтерес до читання студентів в різні роки, оскільки реалізовую різні книжкові проєкти з 2010 року. За цей час інтерес до книг в молоді зріс. Можливо, довоєнний карантин через COVID-19 додатково посприяв цьому. Адже багато хто, опинившись у замкненому просторі почав шукати розраду саме в книгах. Це, а пізніше й воєнний стан, сприяли зростанню потреби серед молоді в живому спілкуванні. І приємно констатувати, що часто приводом до спілкування є обговорення книг. Молодь почала об’єднуватися в книжкові клуби, у цьому суттєво допомагають соцмережі: booktok, booktube, bookstagram роблять свою справу, популяризуючи книги та любов до читання. До речі, і на телебаченні почав з’являтися контент під рубриками, приміром, «Раджу книгу», де медійні особистості діляться досвідом прочитання тих, чи інших книг.
— Читання — це більше про обов’язок чи про задоволення?
— Однозначно, книги — це про задоволення і я рада, що зараз це подають як спосіб дозвілля. Для мене особисто читання книжки, це для того, щоб балансувати у непростому сучасному світі, це про турботу про своє ментальне здоров’я.
— Чому, на Вашу думку, студентам часто складно знайти час для читання?
— Світ кардинально змінився, інформаційний простір перенасичений. Сьогодні студенти працюють, навчаються, займаються саморозвитком, сьогодні більш стрімко проходить життя — книжці просто може не вистачати місця.
Три поради від Людмили Солодкої для сучасних студентів:
1) дійте за принципом «малих кроків», пообіцяйте собі прочитати лише одну сторінку або навіть одну фразу перед сном чи в черзі за кавою;
2) замість безцільного гортання стрічки соцмереж під час поїздки в транспорті, відкрийте книгу;
3) зробіть книгу частиною свого простору, тримайте одну на робочому столі, іншу — біля ліжка, а аудіокнигу — у навушниках для прогулянок.
— Чи є книга, яка Вам запам’яталася зі студентських років?
— Мені тоді дуже сподобався «Ярмарок марнославства» Вільяма Теккерея, «Собор Паризької Богоматері» Віктора Гюго, «Завіяні вітром» Маргарет Мітчелл, «Консуело» Жорж Санд, напевне, це щось схоже на популярних сьогодні «Бріджертонів» Джулії Куїнн чи «Гордість і упередження» Джейн Остін. Зачитувалася історичними романами Семена Скляренка «Святослав», «Володимир», «Первоміст». Довго була під враженням після того, як прочитала «Євпраксію» Павла Загребельного. Усі ці книги є в сімейній бібліотеці.
— Чи були у вас періоди, коли вам не хотілося читати? Як ви з цим справлялися?
— Так, я і зараз із цього, так званого «нечитуна» поступово виходжу. Напевне, це така своєрідна втома від інформації. Як я виходжу з цього стану? Мене книги часто знаходять самі. У один із таких періодів одна з книг дуже наполегливо «стукала» до мене. У той час була піарником в команді організаторів зустрічі з авторкою цієї книги, потім кілька разів цю книгу приносили на інтерактивну поличку Буккросинг-клубу «Freebook», студенти підходили запитували цю книгу. І коли під час участі в «посткросингу» я відкриваю посилку і бачу там «Щоденник Мавки» Дари Корній, я розумію, що настав час цю книгу прочитати. З того часу, до речі, я палка прихильниця, Дари Корній.
— Ви купуєте щось особливе на пам'ять про поїздки? Можливо, маєте якусь традицію?
— Так, я люблю, коли з книгою пов’язана якась історія. Маю традицію, з кожної поїздки до Києва привозити книгу. В Австрії був цікавий випадок. У мандрівку я взяла книгу Террі Пратчетта «Справжнісінький кіт», вона компактна, й легка. Яке ж було моє здивування, коли прогулюючись вуличками Гальштадту, я натрапила на точнісінько такого котика, як на обкладинці. Звісно, на пам’ять про це є світлина.
— Чи читаєте Ви сучасну літературу? Що можете порадити молоді?
Так, звісно, в сучасній літературі є багато цікавих авторів. Коллін Гувер «Покинь, якщо кохаєш», наприклад, я довго не наважувалася прочитати. А потім студенти моєї групи «журналістів» запропонували сходити на екранізацію. Після перегляду я прочитала книгу, а потім ми ще й зі студентами провели обговорення цієї книги разом з психологинею Юлією Сіденко в ННЦ ментального здоров’я. Раджу цю книгу перечитати всім дівчатам, щоб не потрапити на гачок до аб’юзерів. Як і захопливу феміністичну драму «Уроки хімії» Бонні Ґармус. Кому подобається інтелектуальне фентезі, читайте Террі Пратчетта.
Але особливо я б радила почитати «Хемінгуей нічого не знав» Артура Дроня. Це чесний маніфест сучасної молоді, яка змушена була занадто швидко подорослішати. Попри складну тему, автор не повчає, а передає лише живі почуття.
— У чому, на Вашу думку, цінність класичних творів для молоді?
— Для молоді класика — це тренажер критичного мислення: ми можемо погоджуватися з авторами або переосмислювати їх крізь призму сучасних цінностей (як-от у збірці Артура Дроня, де він переосмислює Хемінгуея). У світі швидкого контенту вона вчить молодь фокусуватися, співпереживати складним героям і бачити за текстом контекст. Читати класиків важливо не скільки для того, щоб «знати, що було колись», а більше тому, щоб мати інструменти для аналізу того, що відбувається зараз. Це фундамент, який дозволяє відрізнити тимчасовий хайп від справжньої глибини. З «Історії журналістики», яку я викладаю, ми розглядаємо зі студентами період початку XX століття. Перечитуємо «Самостійну Україну» Миколи Міхновського і бачимо наскільки цінна й актуальна і сьогодні кожна його думка для розуміння сучасних подій.
— Яку треба читати літературу, щоб збагачувати словниковий запас?
— Словниковий запас неможливо розширити лише списками слів — потрібне «живе» середовище якісних текстів. Це як у дитинстві: ми вчимося говорити, слухаючи дорослих. Так само й у дорослому віці: щоб вибудовувати чіткі логічні ланцюжки та бути зрозумілим і переконливим, варто обирати літературу, яка кидає нам інтелектуальний виклик. Якісна книга «виговорює» свого читача, перетворюючи його пасивний запас на активний інструмент комунікації.
— Яку літературу Ви вважаєте якісною?
— Для мене якісна література — це не лише класика, а передусім тексти, які спонукають до внутрішнього діалогу. Є книги для інтелектуального «перетравлення», як-от історичний нонфікшн (періодично певертаюся до «Фактору Черчилля» Бориса Джонсона), а є література для емоційного перезавантаження, як-от таке очікуване продовження циклу «Емпіреї» від Ребекки Яррос. Якісним є будь-який текст, що розширює горизонти або тренує мовлення. Зрештою, наш словниковий запас — це дзеркало нашого читацького середовища, і чим воно різноманітніше, тим пластичнішим стає наше мислення.
Автор: Вікторія Коваль, студентка 4-PR курсу ННІ української філології та соціальних комунікацій, блогерка книжкового ТГ-каналу «Vi•books»