Щорічно в четверту суботу листопада в Україні відзначають День пам’яті жертв голодоморів. Студенти кафедри журналістики, реклами та PR-технологій Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Андрій Литвинов (текст), Діана Подупейко, Анна Серьоженкова (фото) підготували цикл інтерв’ю з професорами та докторантом ЧНУ ім. Б. Хмельницького, які досліджували причини та наслідки Голодоморів в Україні.

Винищення голодом українців кардинально змінило їхній світогляд і психологію. Голодомор 1932-33 років сприяв формуванню тоталітарного суспільства. По це розповідає дослідник Голодомору на Черкащині, професор кафедри історії України ННІ історії і філософії Юрій Присяжнюк.
— На вашу думку, якими мотивами керувалася Москва запроваджуючи плани хлібозаготівель та закони, пов’язані з ними?
— Ці мотиви лежать не лише в економічній площині, до прикладу, це не просто економічний зиск. Важливими є й ідеологічні мотиви. Згадаймо, як ідеологи марксизму-ленінізму, сталінізму ставилися до села, як сприймала радянська влада дрібних власників та буржуа. Згідно з Марксом, ставлення було вкрай негативне. Селянин як власник дратував радянську владу. Людина, що має приватну власність, не вписувалася в модель комунізму. Комунізм асоціювався з робітничим класом, з диктатурою пролетаріату. Щодо селян, то ще в роки революції Ленін довго не міг визначитися остаточно, як бути з селянином. Звичайно, існував, більший серйозний мотив — національний. Українське село не лише було носієм самобутньої етнічної культури, а й постійно генерувало опозиційність до більшовицького режиму. Як зазначав російський філософ українського походження Микола Бердяєв, «більшовизм — це передусім російська політична культура, а вже потім — марксизм». Тобто Сталін — більшою мірою Іван Грозний із його політикою, ніж Карл Маркс із його вченням. Серед комплексу всіх цих мотивів чітко простежується генеральна лінія, чи то пак політична потреба. Сконцентрувавши владу, Сталін вирішив відразу розв’язати кілька проблем: економічну — отримати гроші для індустріалізації, соціальну — сформувати нову соціальну структуру соціалістичного суспільства, вирішити національне питання й посилити свою владу. Таким чином Голодомор став передумовою формування тоталітарного суспільства.

— Як Ви вважаєте, чи був український народ покірною жертвою?
— Українці як носії певної етнокультури чинили опір. У той час було зафіксовано близько п’яти тисяч повстань. Однак, цей опір у порівнянні з НКВС, Червоною армією був слабкий і відзначався недостатньою концентрацією національних сил. Національну єдність було зруйновано в роки революції.
— Теза російських вчених про те, що «ніякого штучного голоду в Україні не було, а був загальний неврожай на теренах СРСР» є провокативною?
— Саме так. По-перше, наявна широка документальна база, є численні свідчення очевидців, щоб стверджувати що це був саме штучний Голодомор. По-друге, чи була це лише українська трагедія? Якщо, мовляв, «помирали голодною смертю не тільки українці», то чому ж ці інші народи не вшановують пам'ять своїх масових жертв? Загибель від голоду українців була всеосяжною. Крім того, ніде на теренах Союзу не було так званих «чорних дощок», коли «штрафним» селам здійснювали повну продовольчу блокаду й забороняли ввозити будь-які харчі. Свідоме прирікання людей на смерть було лише в Україні. Певна річ, усі ці жахливі злочини годі сховати за широкі плечі вождя. Були також стукачі, зрадники, комсомольці-буксирники тут — на місцях.
— Чи набули генетичного страху перед владою діти, які пережили Голодомор?
Жахи Голодомору — це той рівень буття, коли людина зазнала стресу не лише на рівні психології, політики, ідеології, але й на рівні біології. Я принагідно запитував думку людей, які пережили Голодомор і II Світову війну. Вони всі в один голос казали, що війна — це велике горе, але Голодомор — це набагато страшніше. Тому що Голодомор — це коли ти спиш, а тобі болить, це абсолютна безвихідь, від якої не врятуєшся… Люди, які пережили Голодомор, відчуватимуть цей страх, і їхні діти вочевидь, також, бо це передається на рівні психології, світогляду. Ці люди через десятиліття, дивлячись на розкішно накритий стіл із їжею, підсвідомо оцінюють, чи вистачить до наступного застілля, вечері, врожаю або неврожаю. Це на все життя. Недарма в нас у селах люди, коли копають картоплю, не говорять про ринок чи прибуток. Вони говорять, чи вистачить до наступного врожаю.
— Як Ви вважаєте, чи має рацію Джеймс Мейс, коли називає українців постгеноцидним суспільством?
— Так, звичайно. Була якась еволюція. Кожне нове покоління трішечки інше — це природній еволюційний процес. Однак на загал молоде покоління доби незалежності України є в певній мірі штучним. Стару ідеологію доби відкинули, а нової не прищепили. Отримали типове вуличне виховання. Після Помаранчевого майдану, Революції Гідності, війни на сході бачимо позитивні зрушення в суспільній свідомості. Сучасна молодь внутрішньо в рази вільніша, ніж їхні батьки, діди, прадіди. Цінуймо те, за, що пролито кров! Щоб позбутися реліктів комуно-тоталітаризму, треба виховати народ на національній основі.
Інтерв’ю записав Андрій Литвинов, магістрант ННІ УФСК
Фото: Діана Подупейко