Історія

Черкаському національному університету імені Богдана Хмельницького цього року виповнюється 95 років, дата яка наближає його до 100-літнього ювілею. За цей час навчальний заклад пройшов непростий шлях становлення і розвитку від започаткованого в 1921 році інституту народної освіти до класичного університету, удостоєного почесного статусу національного.

• Гуртожиток Черкаського педінституту (вул. Піонерська) Гуртожиток Черкаського педінституту (вул. Піонерська)
• Фасад навчального приміщення педінституту по вул. Карла Маркса, 22 Фасад навчального приміщення педінституту по вул. Карла Маркса, 22
• Випуск мовно-літературного відділу Черкаського педінституту (1933 р.) Випуск мовно-літературного відділу Черкаського педінституту (1933 р.)
•  

Започатковуючи серію тематичних матеріалів про віхи становлення університету, ми звернулися до кандидата історичних наук, професора університету Василя МЕЛЬНИЧЕНКА, голову облорганізації Національної спілки краєзнавців України.

— Чим було зумовлено відкриття саме в Черкасах вищого навчального закладу?

— На початку 1920-х років, коли розгортався масовий рух за ліквідацію неписьменності, особливо гостро відчувалася потреба в учителях. Тому в Черкасах – повітовому центрі  тодішньої Кременчуцької губернії, було вирішено відкрити інститут народної освіти. До того ж місто вже мало певні традиції підготовки учительських кадрів — з 1912 року тут діяла учительська семінарія. Принагідно зазначу, що в той час інститути народної освіти були основною ланкою вищої освіти. Навіть Київський університет мав такий статус.

Заняття в інституті розпочалися 6 лютого 1921 року. У його складі діяв один факультет — соціального виховання, який, в свою чергу, мав три відділення — історико-філологічне, природниче і фізико-математичне. А працювало в інституті в той час лише 3 професори і приват-доценти та 9 викладачів. Для викладання окремих курсів запрошувалися науковці з Києва, Першим керівником інституту став І. М. Звінський — добре знаний в Черкасах учитель.

— Напевне, в той час та ще й в невеликому провінційному місті було нелегко організовувати роботу вищого навчального закладу?

— Звичайно, час був непростим — край, як і вся Україна, лежав у руїнах. Після революцій і війн розпочиналася відбудова господарства і сповнені вірою в краще життя люди потяглися до знань. Першими студентами інституту стала сільська молодь, в тому числі й учителі сільських шкіл, серед яких було чимало тих, що закінчили учительську семінарію, яка продовжувала функціонувати вже як педагогічна школа.

Перший набір склав 214 особи, однак згодом із-за скрутних матеріальних умов їх кількість помітно зменшилася. Зменшення контингенту студентів стало однією з причин наступної реорганізації навчального закладу. У жовтні 1922 року на базі інституту і педагогічної школи організовуються трьохрічні вищі педагогічні курси, які у тодішній системі вищої освіти, як і технікуми, належали до вищих навчальних закладів. Очолив реорганізований навчальний заклад А. О. Вадимов. У 1924–1925 навчальному році відбувся перший випуск фахівців з вищою освітою — 27 педагогів.

— Відомо, що в 1920-х і наступних роках продовжувався пошук найбільш оптимальних форм підготовки педагогічних кадрів з вищою освітою…

— Дійсно, цей період був позначений постійним реформуванням різних сфер суспільного життя, включаючи й освіту. В 1925 році Черкаси стають центром Черкаської (з 1927 року – Шевченківської) округи і однойменного району. Зміни торкнулися й педагогічних курсів, які у липні 1925 року набувають статусу педагогічного технікуму. Викладачі технікуму брали активну участь у русі, спрямованому на ліквідацію неписьменності. Утворене в Черкасах в 1920-х роках товариство «Геть неписьменність» очолював директор педтехнікуму А. Т. Шафет.

У травні 1930 року педагогічний технікум реорганізовується в інститут соціального виховання з трьохрічним терміном навчання. У його складі діяло три відділення — агробіологічне, техніко-математичне та історичне. Важливе значення для поліпшення умов навчання студентів мала передача інституту наприкінці 1930 року нового трьохповерхового приміщення у центрі міста, яке на довгі роки стало головним навчальним корпусом.

У 1933 році інститут соціального виховання знову реорганізується, тепер вже у Черкаський державний педагогічний інститут, у статусі якого він пройшов тривалий в часі шлях, аж до середини 1990-х років. Тоді він мав три факультети – природничий, фізико-математичний та мовно-літературний з денною та заочною формами навчання.

Таким був період становлення першого на Черкащині вищого навчального закладу.

— Як нинішнє покоління викладачів та студентів університету знає і продовжує історію свого навчального закладу?

— Як людина, безпосередньо причетна до опанування історичними знаннями студентами, хочу сказати, що нинішнє покоління викладачів і студентів не тільки знає, а й шанує історію своєї alma mater.

Сьогодні, відзначаючи 95-річчя, ми з вдячністю згадуємо тих своїх попередників, які в далекі 1920-ті і наступні роки докладали зусиль до становлення і розвитку першого на Черкащині вищого навчального закладу. Без їх подвижницької праці, як і праці нинішнього покоління викладачів і студентів, були б неможливими ті здобутки і напрацювання, завдяки яким заклад пройшов шлях від периферійного інституту до національного  університету, який носить ім’я Богдана Хмельницького.

Більш детальну інформацію про історію і сучасність нашого університету містять історико-документальні нариси моїх колег.

ЯК ВСЕ ПОЧИНАЛОСЯ

(1921–1941 рр.)

Традиції педагогічної освіти існували в Черкасах ще з дорадянських часів. У вересні 1912 р. в місті відкрилася чоловіча вчительська семінарія. Вона давала своїм випускникам середню педагогічну освіту. У ній вчилися і викладали кілька відомих людей. Зокрема, навчався Сильвестр Глушко (уродженець с. Москаленки Канівського повіту) — відомий історик, учень М. Грушевського. Від початку першої світової війни і особливо в період революційних подій 1917–1920 рр. семінарія діяла у важких умовах. Організацію навчання ускладнювали матеріальна скрута, непрогнозована воєнно-політична ситуація, зміна освітньої політики. У грудні 1920 р. заклад реорганізовано в педагогічну школу

Поява вищої школи в Черкасах безпосередньо пов’язана з національним відродженням та становленням модерної української нації. Важливо, що ідея заснування вищого навчального педагогічного закладу зародилася в середовищі черкаської інтелігенції в буремні роки Української національної революції 1917–1920 рр. та визвольних змагань. Мотивація такого кроку була більш ніж переконливою: на просторі від Києва до Катеринослава не було жодного вищого навчального закладу. На задум тодішнім фундаторам, це мав бути заклад саме педагогічного профілю, оскільки молода українська держава потребувала високоосвічених учителів.

Уже від вересня 1920 р. в Черкасах діє рада майбутнього інституту, яка відразу розпочала підготовчу організаційну роботу. Ініціативну групу очолював викладач логіки, латини та психології, знаний у місті громадський діяч Іван Михайлович Звінський. Як тільки дозволили обставини, передусім відкотилася від міста воєнна хвиля та вдалося відшукати приміщення і дещицю коштів, 6 лютого 1921 р. в Черкаському інституті народної освіти розпочалися заняття.

Спочатку у складі Черкаського ЧІНО був один факультет соціального виховання, що мав три відділення — історико-філологічне, природниче та фізико-математичне. У перспективі планували відкрити робітничий факультет і відділ дошкільного виховання.

Перший викладацький колектив складався із самої ініціативної групи зі створення інституту – 3 професорів та приват-доцентів і 9 викладачів. Для викладання окремих курсів до Черкас приїжджали відомі київські науковці та викладачі – літературознавець М. Зеров, історик О. Гермайзе та інші. Знаними місцевими освітяними були, вже згаданий І. Звінський, а також П. Хоменко, А. Вадимов, О. Архипович та інші. Оплату праці викладачів, як згадують їхні сучасники, нерідко здійснювали «натурою» — борошном.

Після відкриття інституту до нього охоче пішла молодь Черкас та округи. Перший зимовий набір 1921 р. становив 214 осіб. Однак невдовзі контингент студентів різко скоротився. Далися взнаки матеріальна скрута та голод. На 1 вересня другого навчального року в стінах інституту лишилося лише 96 студентів. Із них 51 особа здобувала вищу освіту на природничому, 34 — на історико-філологічному, 11 — на фізико-математичному факультетах.

Навчальні плани були складені за зразком Київського та Чернігівського ІНО. Переважав лекційний метод викладання, хоча також практикували семінарські заняття та підготовку рефератів.

Головний навчальний корпус інституту був розміщений у будинку колишньої гімназії (вул. Смілянська 33, нині – Палац молоді та юнацтва), а гуртожиток із їдальнею неподалік — по вул. Бульварній 52 (нині – вул. Благовісна). Місцева влада допомагала в забезпеченні паливом та пайками для студентів. Окрім обов’язкових занять, студентство відвідувало наукові гуртки, зокрема особливий інтерес викликав театральний гурток, який очолював відомий артист А. Бучма з Київського театру ім. І. Франка.

Черкаському ІНО доводилося працювати в надзвичайно складних фінансово-матеріальних умовах, оскільки інститут спочатку не фінансували центральні органи. Лише в серпні 1921 р. його було затверджено Кременчуцькою губпрофосвітою (у той час Черкаси адміністративно належали до Кременчуцької губернії). Це дозволило отримати невелику допомогу за рахунок місцевого бюджету. Для подальшого розвитку навчального закладу його конче необхідно було включити в систему централізованого фінансування. Колектив інституту не раз порушував це питання перед Наркоматом освіти УСРР. У 1922 р. Черкаський ІНО було затверджено Наркоматом освіти й умовно включено в оперативний план, що дещо покращило його матеріальне положення.

15 травня 1922 р. республіканське освітнє відомство приймає рішення про реорганізацію закладу. У жовтні на основі Черкаського ІНО та педагогічної школи (колишньої учительської семінарії) організовано 3-річні вищі педагогічні курси. У той час у системі української педагогічної освіти такі курси і технікуми вважали вищими навчальними закладами, що готували вчителів для початкової школи. Завідувачем курсів був призначений викладач А. О. Вадимов. Кількість студентів у цей період коливалась від 259 до 45 осіб. Тільки з 1924–1925 навчального року контингент стабілізувався на кількості 110 студентів і лишався таким до початку 1930-х років. У 1923 р. розпочався процес українізації навчального закладу. Якщо з часу його організації майже всі заняття проводили російською мовою, то вже в березні 1924 р. половина викладачів і всі студенти володіли українською.

У 1924–1925 навчальному році відбувся перший випуск 27 педагогів із вищою освітою, які поповнили вчительські лави шкіл Черкаського повіту. У подальшому випуск щорічно становив 35–36 осіб.

У липні 1925 р. відбулася чергова реорганізація — Черкаський ВНЗ було перейменовано в педагогічний технікум. Очолив його А. Шафет. Поступово зростає матеріальна база технікуму, були відкриті два гуртожитки. Викладачі технікуму брали активну участь у русі, спрямованому на ліквідацію неписьменності.

У 1930 р. відбулися значні зміни в українській системі педагогічної освіти. Утвердження тоталітарного режиму, обмеження прав союзних республік привели до уніфікації сфери освіти. Згідно з постановою ЦВК і РНК СРСР від 23 липня 1930 р. «Про реорганізацію вищих шкіл, технікумів і робітфаків» була створена єдина сітка педагогічних закладів, у зв’язку з чим Черкаський педтехнікум було реформовано в інститут соціального виховання. Профіль ВНЗ і термін навчання лишилися незмінними: підготовку вчителів для семирічки здійснювали упродовж 3 років.

Важливе значення для поліпшення умов навчання студентів мало отримання інститутом наприкінці 1930 р. нового трьохповерхового приміщення в центрі міста, де повинні були розміщуватися установи виконкому щойно ліквідованої Шевченківської округи. У 1932 р. після добудови і переобладнання це приміщення на довгі роки стало головним навчальним корпусом. На той же час припадає і закладання ботанічного саду площею 10 гектарів, який перетворився у важливий навчально-дослідницький підрозділ інституту.

У 1933 р. назва закладу змінена на Черкаський державний педагогічний інститут. У його складі були історичний, мовно-літературний, фізико-математичний і природничий факультети. Термін навчання зріс до 4-х років. Після ліквідації в 1935 р. педінституту в Кам’янці-Подільському до Черкас розпорядженням наркома освіти УРСР була переведена частина його студентів. Із 1938 р. при ЧДПІ почав функціонувати дворічний учительський інститут з одним мовно-літературним факультетом, який готував учителів російської мови і літератури та української мови і літератури.

Не оминули інститут і репресії. Зокрема, жертвами сталінського терору стали: викладачка німецької мови В. Й. Міхалічко (відбувала покарання в Сибтаборі), доцент кафедри російської мови і літератури К. В. Басенко (10 років таборів), старший бухгалтер М. С. Дібров (вища міра покарання — розстріл), бухгалтер розрахункового відділу Й. Ю. Жеймис (розстріляний).

На довоєнний період припадає становлення науково-дослідницької роботи: в інституті публікують «Наукові записки», викладачі захищають кандидатські дисертації, друкують монографії та навчальні посібники. У 1940–1941 навчальному році на 9 кафедрах працювало майже 100 викладачів, із них 2 професори та 10 кандидатів наук. Цей поступальний розвиток вищого навчального закладу був перерваний війною.

Віталій МАСНЕНКО,

доктор історичних наук, професор