Налаштування доступності

bgb
 
 
 
 

Проєкт «Видатні уродженці Черкащини» триває у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького.

Він приурочений до 70-річчя Черкаської області. На Черкащині у всі історичні періоди народжувалися люди, які відігравали надзвичайно важливу роль в історії та культурі України, у формуванні світогляду українців. Є постаті всесвітньо відомі — такі, як Тарас Шевченко, Богдан Хмельницький, Іван Піддубний. Але надзвичайно багато й тих, пам’ять про кого століттями стирала російська імперія та її правонаступник, тоталітарний срср. Є також ціла когорта фахівців своєї справи, які подвижницькою працею зробили внесок у розвиток Черкащини. Усі вони є нашою історією і заслуговують на те, щоб їх знали нащадки й сучасники.

Саме з цією метою науковці ЧНУ ім. Б. Хмельницького постійно досліджують діячів історії та культури рідного краю і діляться цими дослідженнями. Їхні напрацювання зможете знайти у рубриці «Видатні уродженці Черкащини».

До вашої уваги — нарис Григорія Голиша, директора наукової бібліотеки ім. Михайла Максимовича.

Розкраяна душа Наталії Лівицької-Холодної

Слово, що йде від серця, проникає в серце.

Нізамі

З-поміж наших краян-митців, кого примхлива доля закинула в заокеанські далі, заслуговує на увагу непересічна постать Наталії Андріївни Лівицької-Холодної. Відома поетеса й перекладачка, вона вписала яскраву й самобутню сторінку в історію української емігрантської літератури. Цими днями минуло 20 років від закінчення її земного життя, отож пропоную шановним читачам окремі штрихи її життєвої «одіссеї» та творчих перипетій.

Донька українського президента в екзилі

Наталія Лівицька народилася на початку минулого століття – 15 червня 1902 року, а рідними пенатами літературної знаменитості став Писаренків Хутір Золотоніського повіту (нині с. Гельмязів на Золотоніщині). Майбутня поетеса зростала у дворянській родині, що мала глибоке козацьке коріння. Її батько Андрій Миколайович Лівицький — присяжний повірений, а згодом і мировий суддя Золотоніського повітового суду, був відомий своїми радикальними проукраїнськими поглядами. Принагідно підкреслимо, що в роки Української революції 1917 — 1921 років він входив до складу уряду Української Народної Республіки, а вже пізніше впродовж 28 років був Президентом України в екзилі (еміграції). Андрій Миколайович товаришував із самим Володимиром Винниченком, який частенько гостював у родині Лівицьких, балуючи Наталочку різними смаколиками та дарунками.

Здобувши початкову домашню освіту, дівчинка в 1912 році вступила до Золотоніської гімназії. Втім гімназійне навчання їй довелося продовжувати в інших містах — Полтаві, Києві, Жмеринці, Переяславі, адже родині доводилося досить часто змінювати місце проживання через опозиційність та проблеми з поліцією її глави. Зрештою, в 1920 році Наталія опинилася у Варшаві, куди емігрували батьки. Середню освіту вона завершила вже в місцевій гімназії міста Подєбради (Чехословаччина), і від 1923 року студіювала романістику в Карловому університеті Праги та згодом у Варшавському університеті. Відтак, вона опанувала кілька європейських мов, що пізніше дуже стало в пригоді для її перекладацьких студій. Паралельно з цим глибоко й зацікавлено вивчала європейську й світову літературну класику.

У ті доленосні часи власного становлення відбулася й знакова подія особистого життя нашої іменитої землячки: вона зустріла свого єдиного й неповторного. Обранцем Наталії став тоді ще зовсім юний маляр, а пізніше один з найвідоміших українських художників-емігрантів Петро Холодний (звідси й подвійне прізвище нашої героїні — Лівицька-Холодна). Побралися молодята в 1924 році, а вже через рік у них з’явилася первісточка – Леоніда.

Вочевидь, саме на празький період життя й припадають перші проби пера поетеси, це була головно інтимна лірика. Наталія досить швидко зближується з іншими поетами «Празької школи», зокрема з Юрієм Дараганом та Євгеном Маланюком. До речі, останній був до нестями закоханий у Наталію Лівицьку й присвятив їй кілька своїх віршів. А у Варшаві молода поетеса стала однією з організаторів літературної групи «Танк», друкувалась в альманасі «Сонцецвіт».

Крутозлами долі й творчі перипетії

Щонайменше десятиріччя знадобилося Наталії, аби вона зрештою наважилася винести на суд європейських шанувальників творчого слова свою першу віршовану збірку з промовистою назвою «Вогонь і попіл» (1934). Попри певні зауваги, вона отримала загалом схвальні відгуки критиків, котрі одностайно засвідчили з’яву на літературному Парнасі нової яскравої зорі. Друга збірка Наталії Лівицької-Холодної «Сім літер» також побачила світ у Варшаві вже через три роки після першої. Опісля настала тимчасова творча перерва через випробування досить нелегкого періоду, коли Європу залихоманило і зрештою втягнуло в страшний воєнний вир.

Крутозлами Другої світової закинули родину поетеси до Західної Німеччини, де вона мешкала в містах ОффербахМайнцкастель та Етлінген. Зрештою, Лівицькі-Холодні в 1950 році переїздять до США, а місцем їхнього проживання було обрано містечко Йонкерс поблизу Нью-Йорка. Тут Наталія Андріївна звернулася до прози, написавши низку високопатріотичних оповідань для молоді та біографічну повість «Шлях велетня», присвячену Тарасу Шевченку. Отже, письменниця залишила свій помітний слід і в літературній шевченкіані.

Своєрідним підсумком поетичної творчості нашої землячки стала видана в Нью-Йорку 1986 року її віршована збірка «Поезії старі і нові». Сюди увійшли практично всі поетичні твори, написані Наталією Андріївною від 1923 до 1985 року.

Інтимна лірика Лівицької-Холодної відзначається сильними тематичними впливами французького символізму з домішками пізнішого декадансу. Пристрасть в інтимній ліриці Наталії Андріївни таємнича, приваблива аж до самозгуби. Кохання майже завжди заборонене, приховане; дуже часто жорстоке й буремне. Лірична героїня зваблює сильних чоловіків гіпнотичною силою «фам фатаорганізаціїль». Разом з тим, поетеса часом говорить про спокій, серйозність і вірність у коханні. У техніці Лівицької-Холодної панує багатобарвна гармонія, стрункість і легкість, а музика її поезії справді неповторна й вишукана. Літературні критики титулують майстриню слова як поетесу камерного амплуа в найкращому розумінні цього слова.

Як справжня лінгвістична поліглотка, письменниця постійно виявляла неабиякий інтерес і до «слова мовленого інакше», займаючися перекладами з французької. Вона відома і як громадська діячка, зокрема довгі роки була членом управи Союзу українок Америки.

Свої останні роки наша іменита землячка провела вже в Канаді, там вона мешкала разом з донькою та зятем — Михайлом Хариною, священником Українського Католицького Собору Покрови Пресвятої Богородиці в Торонто. Вона постійно й надривно ностальгувала за Україною й це переконливо засвідчує не один її твір. «І розкраяно душу надвоє: / половина по цей, а друга по той бік», — писала вона в 1970 році. Земне життя великої літературної достойниці скінчилося 28 квітня 2005 року (Торонто). Доля відміряла їй на рік більше, аніж англійській королеві-матері: аж 103 роки (!).
Вже два десятиліття минуло, як відлинула в захмарні світи окрилена душа відомої літераторки. Та її освячене небесами й приречене на вічність слово продовжує пробуджувати в нині сущих високі почуття:

Було і є, і вічно буде
Це свято соняшних утіх.
Твоїх палких обіймів чудо
І ніжність пестощів твоїх.

Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки ім. М. Максимовича, голова Золотоніської районної організації


 
Ми використовуємо cookie
Ми використовуємо файли cookie, щоб забезпечити вам найкращий досвід на нашому сайті. Файли cookie дозволяють нам аналізувати трафік та покращувати наш контент.