17 квітня 2022 року виповнилося 140 років з дня народження українського політичного діяча, історика, соціолога, публіциста В’ячеслава Казимировича Липинського, а 14 червня минув 91 рік від його передчасної смерті.

Його особа тільки в умовах незалежної України стала більш-менш відома українському загалу, оскільки за радянського часу діяльність цього видатного українського діяча замовчували, намагалися показувати як контрреволюційну, викреслити з української історії. Липинський за роки незалежності «повертається» до України недаремно. Чому? Бо насправді він дуже парадоксальна постать в українському національно-визвольному русі, в українській політичній думці, в українській історіографії. У чому полягає його оригінальність? У тому, що свого часу, а це від початку XX століття — до початку 1930-х років, він запропонував абсолютну новаційну модель розуміння України як такої.

До В’ячеслава Липинського Україну сприймали в межах так званого народницького погляду. Україна в такій опції — передовсім українські пісні, шаровари, галушки. А самих українців називали малоросами в межах Російської імперії, або русинами — в Австро-Угорській імперії. Крім того, вважали, що цей народ неспроможний до державотворення, оскільки постійно піддається впливу зовнішніх сил. Липинський побачив абсолютно іншу Україну. Він стверджував, що Україна — нормальна державотворча система, а українці мають славну державу історію та є спільнотою, яка може стати сучасною політичною нацією. У цьому суть абсолютно нових поглядів на Україну й на українську історію. Такі висновки було зроблено на підставі дуже серйозної наукової праці, яка ґрунтувалася на найкращих засадах європейської політичної та історичної думки. Тим самим Липинський відродив ідею українською державності, започаткував цілий напрямок в українській історичній науці, який отримав назву «державницького напрямку». Він досліджував ті періоди української історії коли справді існувала українська державність у передових формах, навіть переважаючи певним чином те, що мали на той час у Європі. Найбільш продуктивним прикладом української державності він вважав Українську козацьку державу, яка була створена за часів Богдана Хмельницького.

Липинський ще до Першої світової війни обґрунтував ідею про те, що необхідно боротися за Українську незалежну самостійну державу. Він показав, що це не є ілюзія, що є реальні підстави для такої боротьби. Пізніше вже в умовах Першої світової війни й Української революції ці ідеї Липинського стали набутком широко політичного кола. Майже всі українські політики перейшли від ідеї автономії до ідеї української самостійної державності. Але перший крок був зроблений саме ним.

В’ячеслав Липинський був оригінальним політичним мислителем який сформулював нову систему політичних координат для України. Він представляв консервативний напрямок політичної думки. А це було достатньо несподівано для українського руху, оскільки там переважали соціал-демократи або ліберали, а от консерваторів там тривалий час бракувало. Ті ідеї, які сформував Липинський, виявилися відкриттям для багатьох українців і вони (ідеї) стали не тільки політичною програмою, а й були реалізовані, хоча й не на тривалий час, під час Української революції. Йдеться про формування Української держави на чолі з гетьманом Петром Скоропадським. Саме Липинський виступив основним ідеологом такої державності у формі монархії-гетьманату.

Думки В’ячеслава Липинського про подолання «первородних гріхів» українства — бездержавності та зрадництва — лишаються актуальним й донині в умовах протистояння агресії російської федерації проти України.

Детальніше про життя та діяльність В’ячеслава Липинського можна переглянути у відео. Розповідає доктор історичних наук, професор Віталій Масненко.

Кафедра історії України