Нині Україна відстоює свою незалежність та бореться за Соборність своїх земель з тим самим агресором, що і в 1919 році. І лише разом, об’єднавши зусилля усіх громадян України по обидва боки Дніпра, ми зможемо зберегти нашу країну і повернути окуповані Росією у 2014 році території Криму та Донбасу.
Наша сила у єдності і в пам'яті, тож варто згадати, як відзначався День Соборності України, починаючи з 1919 року і до сьогодні.
1919
«На дворі стояла зимова погода та кріпкий сивий мороз. Снігом вкриту Софійську Площу залили маси народу», –
так описує день проголошення Акта Злуки у 1919 році в спогадах «Від легенд до правди” Лонгин Цегельський – політик, дипломат, на той час був секретарем іноземних справ ЗУНР. –
Лонгин Цегельський (1875-1950). Фото: zbruc.eu
По боках площі військо, наші Січові Стрільці, що у французьких шоломах виглядали ще рослішими, утворили чотирикутник, призначений для духовенства і представників держави… Українські прапори лопотіли у вітрі на високих щоглах. Ось так виглядала Софійська Площа, коли о 12-й вполудне ми, західноукраїнська делегація в силі 65 голов, Директорія та придніпрянський уряд і штаб, заїхали на неї військовими самоходами.
Проголошення Акта Злуки українських земель на Софійській площі в Києві. 22 січня 1919 р. Фото роблено з дзвіниці Софійського собору, на горизонті видно ще не зруйнований більшовиками Михайлівський Золотоверхий. Фото: www.memory.gov.ua.
Ми стояли двома групами – представники двох українських земель… По галицькому боці переважно селяни в своїх місцевих ношах, по боці Придніпрянців самі інтелігенти. По галицькому боці старші люди, деякі сивоволосі, по боці Придніпрянців відносно молоді люди. Між галичанами я був один із наймолодших; між Придніпрянцями Чехівський, Винниченко, Петлюра і Мартос – хоч дещо молодші від мене – були найстаршими…
Та ось пролунала команда почесного куреня: «Позір!» і прапор його схилився до половини. Десь на Печерську залунав перший гарматний стріл… Рівночасно з першим стрілом загули дзвони на Мазепинській Дзвіниці Софійського Собору. З великої брами Собору вийшла церковна процесія: золототкані корогви, блискучі патериці, духовенство в святочних ризах…
Молебень на Софійвській площі у Києві з нагоди проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР. В центрі – Симон Петлюра та Володимир Винниченко. 22 січня 1919 року.
Після молебню заграв марш і почали рухатися військові колони. Лави за лавами…понад 10 000. Першою появилася кіннота – Придніпрянці. Коні чудові, козаки один в одного! Їхали свобідно, по-козацьки вигукуючи «Слава!». Публіка вітала їх одушевлено. За кіннотою полки піхоти. Салютували шаблями. Аж ось публіка, нагло загуділа, закричала: «Слава! Слава! Слава!». В залізних шоломах, рослі, стрункі наближалися Січові Стрільці. Наче могутня, думкою керована машина, ішли їх лави – самопевні, здисципліновані.
Увесь час, як вони проходили живою рікою гриміло «Слава!»
За полками Київських Січових Стрільців чути тяжкий гуркіт. Це артилерія. Польові гармати, батареї за батареєю. А далі мортири, гавбиці. По чотири пари коней тягне їх. Залізо бряжчить якось грізно. Накінець кілька панцирних авт. За панцирниками кіннота і кінець дефіляди».
Так 22 січня 1919 року відбувалося офіційне урочисте проголошення злуки Наддніпрянської та Західноукраїнської Народної республіки.
Підготувала Наталя Слобожаніна
За матеріалами Центрального державного архіву зарубіжної україніки, Ярослава Файзуліна
Український інститут національної пам'яті