Директор ННІ економіки і права Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, доктор економічних наук, професор Євген Кирилюк розповів кореспондентам видання «Нова Доба», що може врятувати енергосистему України.

Однією з головних проблем, з якою зіштовхнулася наша країна під час повномасштабної війни, стала вразливість енергосистеми. Ворог прицільно атакує критично важливі об’єкти енергетики і цим не лише призводить до тяжких наслідків для економіки всієї країни, а й провокує загрозливі для життя звичайних українців ситуації. Цього всього можна було б уникнути, якби енергосистема України була децентралізована. Досягнути такого можливо при застосуванні відновлювальних енергоносіїв та активному використанні біоенергетичних генераторів. Про те, чому цього не було зроблено раніше і як виправити ситуацію, в нашому інтерв’ю з доктором економічних наук, професором, директором ННІ економіки і права Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Євгеном Миколайовичем Кирилюком.

— На початку розмови про біоенергетику, давайте визначимо, що таке біопаливо?

— Біопаливо, це паливо, отримане шляхом переробки відновлювальної сировини або, іншими словами, біомаси. Розрізняють три основних види біопалива. Це газоподібне, тобто біогаз, рідке, тобто біодизель, і біоетенол, а також тверде, тобто отримане з відходів сільськогосподарського виробництва, спресованих в палети, дрова, тріски, тирсу тощо.

— Який відбувається процес виготовлення біопалива?

— Залежить від того, яке воно. Якщо тверде і йдеться про відходи виробництва, то їх треба зібрати, спресувати. Якщо спеціально вирощена рослина, наприклад, біоенергетична верба, то її треба подрібнити, висушити і теж спресувати. Якщо це дрова, зрозуміло, що їх треба порубати. Щодо газоподібного, то це продукт збродження біомаси. Рідке — біодизель та біоетанол. Перше виготовляється з ріпаку, олійних культур, або з жирів тваринного походження. В біоетанолі також присутні процеси збродження, аналогічно до виробництва сприту на спиртових заводах.

— Розкажіть детальніше про ці речовини: біогаз, біометан, біоетеанол.

— Біогаз — це газ отриманий з біомаси шляхом її зброджування. Можливі джерела біогазу — це відходи тваринницьких ферм, стічні води чи органіка на сміттєвих полігонах. Біогаз є сумішшю метану та вуглекислого газу та інших газів. Біогаз можна використовувати для отримання електроенергії та задоволення потреб в опаленні чи приготуванні їжі.

— А чим тоді від нього відрізняється біометан?

— Власне кількістю метану. Це той же біогаз, але який містить майже 100 відсотків метану. Отримують його або шляхом збагачення біогазу, або через газифікацію твердої біомаси. Збагачений біометан не відрізняється від природного газу, тому його можна транспортувати та використовувати таким же чином, як і інші гази. Більше того, біометан має переваги над природним газом, залишаючись при цьому вуглецево нейтральним.

— А біоетанол відрізняється від наведених агрегатним станом?

— Так, біодизель та біоетанол — це не гази, а рідини, які можна заливати в бак автомобіля. Але відмінність не лише в цьому. Біодизель виготовляють із рослинних олій, отриманих із ріпаку, соняшнику, сої або тваринних жирів. Це фактично суміш жирних кислот, яку використовують для заміни нафтового дизельного пального. Біоетанол – це паливо, яке виготовляють із крохмалевмісної біомаси, тобто отриманої з цукрового буряку, цукрової тростини, кукурудзи, картоплі.

—  Що являє собою біомаса? Чи потрібно під неї виділяти окремі земельні площі?

— У більшості випадків потрібно лише навчитися використовувати те, що ми зазвичай викидаємо. Це солома, відходи кукурудзи тощо.

— У більшості випадків?..

— Так, існують культури, які здатні продукувати велику кількість біомаси за короткі терміни. Наприклад енергетична верба. Нею можна засаджувати ділянки, які не використовуються в сільському господарстві: ерозійні землі, ділянки біля річок тощо. Якщо ж говорити про олійні та крохмальні культури, які вирощують для отримання біодизелю та біоетанолу, то має бути чіткий державний контроль за дотриманням сівозміни. Загалом Україна має всі необхідні умови для виробництва біопалив як за земельними ресурсами, так і рослинним потенціалом.

— Чи може Україна повністю замінити природний газ та вугілля біологічним пальним?

— Біомаси в Україні достатньо, щоб замінити весь імпорт газу та вугілля. І цей процес успішно відбувається. У нас уже впроваджено значну кількість успішних проєктів з переробки біопалива. До 2030 року Україна здатна повністю замінити імпортований природний газ в обсязі 10 млрд куб м і стати енергонезалежною за рахунок розвитку своєї біоенергетики. Крім того ми здатні замінити 22 млн тон імпортованого вугілля і 1 млн тон бензину. Враховуючи ту ситуацію, яка склалася зараз, такий потужний потенціал є надзвичайно важливим.

— А який сенс в такій заміні?

— В першу чергу економічний. Заміщення імпортних енергоносіїв покращує торговельний баланс держави, ми не лише не втрачаємо валюту, а навпаки можемо бути потужними експортерами біопального. Крім того, використання біоенергетики скорочує викиди парникових газів, а отже вирішує екологічні проблеми. Ну, і що найактуальніше, саме зараз, біоенергетика дозволить децентралізувати енергосистему і стабілізувати її. – Давайте детальніше зупинимось на останньому пункті. Як саме біоенергетика зможе стабілізувати енергосистему України?

— Через теплові електростанції. Нині в Україні основним генератором електроенергії є атомні станції. Їхня особливість полягає в тому, що вони цілодобово видають фіксовану кількість енергії. Якщо її буде менше або більше, це призведе до негативних наслідків для самих станцій. Але українці в різний час доби використовують різну кількість енергії. Існують підприємства, які працюють лише в певні періоди року і тому подібне. Тому систему потрібно балансувати. Цьому допомагають сонячні, вітрові та гідроелектростанції. Але вони залежні від погоди і сезону. Саме тут на допомогу приходять ТЕС. Їхня продуктивність пропорційна кількості спаленого енергоносія і може бути зміненою в будь-який момент. Якщо ми матимемо власний, а не імпортований енергоносій, то не будемо обмежені економічно у його використанні. І зможемо працювати над тим, щоб перейти на енергоносій майбутнього.

— Тобто? Хіба біогаз — це вже не майбутнє?

— Для розвинутих країн світу — це сучасність. А майбутнє вони бачать у водневій енергетиці, яка зробить непотрібними не лише газ і вугілля, а й нафту. Цивілізований світ вже активно шукає можливості використання водню. Це універсальний і екологічно чистий енергоносій. Продукт згорання водню — вода. Сам водень — це найпоширеніший елемент у світі. Отримувати його можна з повітря без будь-якої шкоди для екології. Зріджений водень зберігається в балонах і передається через газопроводи як метан, але при цьому він значно безпечніший. Сьогодні вже є успішні спроби використовувати його для отримання теплової та електричної енергії. Наприклад, в Японії вже випускають автомобілі, двигуни яких спалюють водень, замість бензину чи газу. Але потрібні новітні технології і велика кількість надлишкової електроенергії, яку на початковому етапі може дати біоенергетика.

— Повернемося до сучасності. І зокрема української. Наскільки актуальним є питання виготовлення біоенергоносіїв під час війни?

— Надзвичайно. Зараз як ніколи ми маємо бути енергонезалежні. Як на рівні держави, так і на рівні кожного споживача. На відміну від кількох великих станцій, які забезпечують всю країну, біоенергетика дає можливість створити цілу мережу генераторів по всій країні. Якщо кожен мешканець приватного будинку встановить собі на даху кілька сонячних панелей, а фермер обладнає біогазовий комплекс, то стане незалежним від центральної мережі. Є ще один момент. Економічний аспект. Війна підштовхнула ціни на енергоносії вгору і призвела до зміни логістики. Європейці шукають альтернативу російському газу. Тому зараз біоенергетика стає особливо актуальною. Подібна ситуація і з нафтопродуктами. В попередні роки, коли була пандемія, ціни на енергоносії опустились через різке зменшення попиту. Люди менше пересувалися, Впали ціни на нафту, бензин, газ. Нікому альтернативна енергетика не була цікава. Зараз ситуація кардинально змінилася.

— Якщо подивитися трішки в майбутнє. Які шанси в України зайняти гідне місце серед виробників біоенергії в світі?

— Досить значні. Ще до війни в нас високому рівні була розвинена гідроенергетика. В Україні багато потужних річок і багато ГЕС. Вітрова енергетика теж споконвічна для нашого народу. Протягом останніх років велику увагу приділяли отриманню і перетворенню сонячної енергії. Це все елементи зеленої енергетики. Навіть теплові станції, котельні мали обладнання, яке дозволяло спалювати не лише вугілля чи газ, а пресовану і обезводнену біомасу: тирсу, солому, палети тощо. Дещо кульгала в цьому плані ситуація з біогазом. Та вже виникли чинники, що мають вплинути на її швидкий розвиток. – А в чому полягала проблема, що стримувала розвиток біогазової енергетики. В складності побудови самих станцій?

— Ні. Для складнішої будови потрібно просто більше інвестицій. Проблема була традиційно в державному регулюванні цього питання. По-перше, пільгова ціна на газ в секторі ЖКГ. Якщо газ недорогий, який сенс розвивати альтернативне газовидобування? Потім, недосконале тарифоутворення на теплову енергію з використанням біомаси. Воно давало виробникам не більше 6 відсотків прибутку, а якщо врахувати складність вироблення біогазу і витрати на збирання біомаси з поля, то прибутку там практично не було. Фермеру простіше було подрібнити рослинні залишки і розкидати по полю, ніж збирати їх, скиртувати і звозити до реактора. Самого ж ринку біомаси просто не існувало. Для того, щоб отриманий газ доправити до котельні, теж потрібне обладнання. Словом, проблем було багато і всі вони лягали на плечі самого виробника. Але сьогодні з причин, про які говорили вище, ситуація змінилася і держава всерйоз взялася за розробку необхідної законодавчої бази. Тож Україна має величезні перспективи не лише забезпечити себе цим енергоносієм, а й вийти на зовнішній ринок.

— Наскільки далекою є перспектива продажу українського біогазу на світові ринки?

— Не надто. За статистикою, середньорічний темп приросту біоенергетики в Україні — 11 відсотків. В 2020 році ми вже заміщали біомасою 5 мільярдів метрів кубічних газу. До 2030 року ми зможемо замістити 10 мільярдів. Стратегією розвитку зеленої енергетики в Україні передбачено, що в 2050 році взагалі ми зможемо замістити 20 мільярдів кубометрів. Ми стільки не використовуємо, бо маємо власний видобуток, тож вже зможемо продавати.

— Що потрібно аграріям зараз, щоб розвиватися в цьому напрямку?

— Однозначно стимули. Цінові. Тому що зараз аграрію простіше найняти комбайн і розсіяти все по полю. Немає стимулу, відповідно немає і попиту на цю продукцію. Якщо буде попит, будуть стимули, цей процес почнеться.

— А що дасть розвиток біоенергетики звичайному споживачеві?

— Насамперед безперебійне постачання електроенергії, без відключень. Згадайте, що ми говорили про децентралізацію енергетики. Крім того, можливість отримувати виплати від держави за зеленим тарифом. Біогазові станції — це вже йдеться про місцевий розвиток. Наповнення місцевих бюджетів. Робочі руки для сільських мешканців. Зміцнення інфраструктури. І суттєвий вклад в енергетичну незалежність та екологічну відповідальність.

— І на завершення, давайте згадаємо нашу рідну Черкащину. Що у нас по цьому питанню?

— Зараз, на жаль, не той час, щоб називати конкретні цифри і локації, але деякі загальновідомі факти пригадати можна. Через область протікає найбільша річка України. Її живлять багато менших. Тому гідроенергетика в нас представлена на високому рівні. Рішенням Черкаської обласної влади було прийнято регіональну програму розвитку малої гідроенергетики області до 2020 року. Її успішно втілили. В області є комплексні інженерні споруди з системою збору біогазу.  Крім того, в Черкаській області є успішні приклади енергетичного застосування відходів біомаси. Один з перших котлів, в межах проєкту ефективного використання енергоресурсів, що фінансується Європейським банком реконструкції і розвитку, встановили в обласному центрі. Він має потужність 2,5 мегавата і використовує стрижні та обмолочені качани кукурудзи. За цим проєктом було багато інших.

— Черкащина — аграрна область, тож, напевно, ми можемо стати одним з регіонів, де вироблятимуть біоенергію не лише для власних потреб.

— Так. Щодо можливостей оцінки ресурсів, то Черкащина має великі, бо це аграрний регіон. Відповідно потрібні тільки інвестори й довіра інвесторів до нас. Це теж не проблема. Треба реалізовувати малі та середні проєкти передусім. Черкащина має і великий потенціал культивування біоенергетичних культур. Маємо багато земельних ділянок, які потенційно можуть бути використані для їхнього вирощення В долинах річок, на територіях кар’єрів, на рекультивованих територіях звалищ твердих побутових відходів тощо. Важливо зазначити, що з розвитком біоенергетики паралельно потрібно впроваджувати енергозберігаючі технології і зменшувати споживання енергії. Тоді розвиток біоенергетики на Черкащині дасть змогу вирішити всі нагальні проблеми. 

Джерело: «Нова Доба»