Зі студентами і викладачами Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького зустрівся випускник 2016 року, а нині — командир реактивної артилерійської батареї 22-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України Ярослав Іванченко.

Нині він виконує бойові завдання на Бахмутському напрямку, але постійно підтримує зв’язок із рідним ННІ міжнародних відносин, історії та філософії.

Учасники зустрічі були раді нагоді поспілкуватися з військовим та подякувати йому.

Учителю історії за фахом, Ярославу так і не вдалося попрацювати на освітній ниві. Натомість отримані знання та особисті якості, притаманні історикові, допомогли некадровому військовослужбовцеві, що закінчив військову кафедру рідного університету й захоплювався гирьовим спортом, стати справжнім лідером і командиром. Тепер у його підпорядкуванні 100 бійців. Головне, за словами Ярослава, — це вміння приймати рішення й готовність нести відповідальність. Командир не має права на слабкість і помилку. Основною турботою на полі бою є не лише виконання поставлених завдань та отриманих наказів, а й потреба вберегти своїх людей. Ярослав із теплом відгукується про генералів Олександра Сирського й Валерія Залужного, котрі з увагою ставляться до проблем солдатів і намагаються викорінити совєтські пережитки в армії.

Військовий досвід наш випускник набував безпосередньо на практиці, в зоні бойових дій. Повномасштабне вторгнення застало його на Харківщині. Розповів, як подолав перший страх, як набув упевненості й несподівано для себе отримав призначення командиром гаубиці М777, а згодом — реактивної системи залпового вогню «Град». Ярослав розкрив особливості роботи артилеристів, важливість максимальної точності й чіткості.

 «Ми працюємо гучно, але після нас залишається тиша», — так влучно він характеризує свою роботу.

Оскільки університет постійно допомагає своїм випускникам і студентам, які захищають Україну, артилериста розпитали про потреби військовослужбовців. Він  відповів, що завжди є запит на джипи та дрони, що є розхідним матеріалом на війні. Потрібні й маскувальні сітки, що швидко зношуються. Попри труднощі, в перемозі України Ярослав упевнений. Каже, що головне для цього — віра. Згадує настанову власного командира: наші солдати мають бути готовими не помирати, а саме боротися за свою державу. Натомість ворогами зараз рухає страх і ненависть. Українці ж повинні залишатися об’єднаним кулаком, аби завдати поразки російському агресорові. Нам необхідно рухатися тільки вперед. Історія твориться на наших очах, і ми —  її творці. На питання, що очікує на Україну після перемоги, воїн впевнено відповідає: «Розквіт!»

Уже незабаром Ярослав Іванченко повернеться до своїх бійців і продовжить роботу зі знищення окупантів на Бахмутському напрямку. Історик, котрий став військовим та обороняє свою Вітчизну — такі герої серед нас. Хоча Ярослав каже, ще не очікує й не потребує визнання, а просто виконує обов’язок. І не прощається, а говорить «до зустрічі».    

Спілкування з Ярославом Іванченком — у відео:

Також про Ярослава читайте в публікації видання «Настоящее время»

Василь Лук’яниця, студент 4 курсу ННІ міжнародних відносин, історії та філософії

Відео, фото — пресслужба Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького