27 листопада – День пам'яті жертв голодоморів. Серед найбільш трагічних сторінок історії українського народу, особливе місце займає Голодомор 1932-1933 років. Унаслідок зумисних дій комуністичної влади Україна втратила щонайменше 7 мільйонів життів.

З огляду на масштаби, жорстокість і цинізм здійснення Голодомору (геноциду), історія сучасної Європи не має аналогів подібних злочинів. У мирний час і за сприятливих природно-кліматичних умов від голоду загинули мільйони людей.

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького вшанував пам'ять жертв голодоморів. В університеті відбулися лекції, кураторські години, організовано тематичні інсталяції. Викладачі ЧНУ постійно проводять роботу, аби нинішня молодь мала достатню кількість інформації для розуміння справжньої української історії і звичайно — пам'ятала про трагічні події минувшини. 

Цього року виповнюється сто років від початку масового голоду на Поволжі, Північному Кавказі та на Півдні України. В Україні це був перший масовий голод, що став наслідком поразки Української революції 1917-1921 років.

У 1921 році крім природних факторів – небаченої посухи, що охопила значні території – до катастрофічного становища селян спричинилася грабіжницька політика більшовицької Росії, яка розглядала селянство як «підозрілий елемент», який постійно перебуває під впливом «класових ворогів». А Україну – як сировинний придаток, що мав забезпечувати «диктатуру пролетаріату» всім необхідним, у першу чергу – продовольством.

«Урожай на півдні чудовий, тому питання життя і смерті для нас – зібрати з України 200-300 мільйонів пудів хліба», – писав у травні 1921 року Володимир Ленін.

Викачування продовольства в період запровадження продрозверстки та політики «червоного терору», виснажило запаси українців.  Для кращої «мотивації», збирати хліб в Україну Ленін пропонує відправити півмільйона новобранців з охопленого голодом Поволжя. Під маркою допомоги голодуючим, більшовики грабують церковні цінності, накручують в пресі істерію проти «куркулів, які не хочуть ділитися хлібом». При чому куркулями оголошуються всі, хто не згоден віддавати за так чесно зароблене добро.

Голод 1921-1923 років був чи не єдиним, який більшовики не приховували від міжнародної спільноти. Утім, переважна більшість міжнародної гуманітарної допомоги скеровувалася саме на Поволжя, тоді як з охопленої голодом степової зони України продовжували везти в Росію продовольчі запаси. Лише в серпні 1922 року продовольчі пайки з гуманітарних місій почали отримувати й українці.

Міжнародна допомога стабілізувала ситуацію в Україні, чим одразу скористалися більшовики, розпочавши світовий експорт зерна – 13,5 млн пудів зерна нового врожаю з України було відправлено за кордон. Так само хліб продовжували вивозити в Росію. Через це в південних регіонах України голод тривав до літа 1923 року.

Масштаби голоду на півдні України більшовики всіляко приховували, розповідаючи лише про «продовольчі труднощі». Нині Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України оцінює втрати українців від надсмертності в 1921-23 роках на рівні 935,8 тисяч осіб. 40% із них становили діти до 14 років.

Масовий голод пригасив і селянський повстанський рух, що ширився Україною. Більшовики це врахували. Уже за десять років вони застосують практику «впокорення голодом», організувавши в Україні штучний Голодомор-геноцид, щоб закріпити свою політику на окупованих землях.

Про цю трагічну сторінку нашої історії, яка довгий час лишалася поза достатньою увагою суспільства, нагадує новий просвітницький ролик Українського інституту національної пам’яті, створений спільно зі студією «Диваки-продакшн». У ролику використані історичні фото та відеоматеріали із фондів Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г. С. Пшеничного.

Завантажити ролик у професійній якості можна тут

За матеріалами сайту українського національного інституту пам’яті