Завершальним акордом цьогорічного благодійного проєкту «Творимо музей разом!», ініційованого «Музеєм українського рушника» Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, став дарунок викладачів кафедри менеджменту та державної служби ННІ економіки та права, які обрали та обрамили дві вишиті картини з фондів музею.

Картини, що належать до другої половини XX ст., виявилися знаковими. Перша — качки біля води, вишиті в надзвичайно соковитих кольорах. Чому українці до кінця XX ст. так натхненно вимальовують голкою лебедів-зміїв, гусей, качок та інших птахів на обрядових і декоративних рушниках та картинах? Образи птахів в українському фольклорі займають настільки вагоме місце, що виникає очевидна необхідність поговорити про них. За ведичними віруваннями птахи символізують душі предків, вони є вістунами весни, зв’язковими між світом живих і світом Ірію. Дорогу в інший

світ праіндоєвропейці уявляли як течію ріки, тому й обожнювали водоплавну птицю, яка може вільно переміщуватися всіма ярусами світобудови — літати, ходити по землі, плавати й пірнати під воду. За легендами, чорноголова качка — то найбільше божество, вона причетна до створення світу, бо пірнула на дно моря й винесла звідти піску, з якого постала земля. Отже, ця прекрасна картина, підготовлена для демонстрації колегами кафедри менеджменту та державної служби, є відгомоном прадавнього дохристиянського світобачення та світорозуміння.

Друга картина — символ уже охрещеної України. Храм Божий із зеленими банями та чотирма золотими хрестами тут доповнений двома парами Дерев Життя та парою гіперболізованих Райських птахів над ними. Цей сюжет типовий і для рушникового шитва. Центричний орнамент включає образи грецьких християнських символів і святинь та названих уже українських «божеств» — життєрадісних птахів, які щовесни повертаються з Раю, а також квітучих рослин матінки-землі, яким наші прапредки поклонялися у священних гаях. У такому симбіозі прадавньої української та впровадженої греками християнської культур полягає краса українського національного світогляду, який ще звуть «двовірство». У єдності релігії Дажбога, що дає розуміння сили й краси рідної землі, рятує від байдужості й кличе на подвиги ради її захисту, та релігії Христа як світла вселенської любові й всепрощення — наша надія на відродження українства.

Щиро дякуємо кафедрі менеджменту та державної служби Інституту економіки і права, а також іншим структурним підрозділам університету, які долучилися до примноження й збереження народних пам’яток української культури!

Наталія Ярмоленко, директорка «Музею українського рушника», професорка.