Проєкт «Видатні уродженці Черкащини» стартував у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького. Він приурочений до 70-річчя Черкаської області.

На Черкащині у всі історичні періоди народжувалися люди, які відігравали надзвичайно важливу роль в історії та культурі України, у формуванні світогляду українців. Є постаті всесвітньо відомі — такі, як Тарас Шевченко, Богдан Хмельницький, Іван Піддубний. Але надзвичайно багато й тих, пам’ять про кого століттями стирала російська імперія та її правонаступник, тоталітарний срср. Є також ціла когорта фахівців своєї справи, які подвижницькою працею зробили внесок у розвиток Черкащини. Усі вони є нашою історією і заслуговують на те, щоб їх знали нащадки й сучасники.

Саме з цією метою науковці ЧНУ ім. Б. Хмельницького постійно досліджують діячів історії та культури рідного краю і діляться цими дослідженнями. Їхні напрацювання зможете знайти у рубриці «Видатні уродженці Черкащини».

До вашої уваги — тези кандидата фізико-математичних наук, доцента кафедри автоматизації та комп’ютерно-інтегрованих технологій Володимира Атамася та кандидата фізико-математичних наук, старшого викладача кафедри автоматизації та комп’ютерно-інтегрованих технологій Сергія Бабенка:

Видатні математики Черкаського краю

Математично обдаровані люди — досить рідкісне явище, але зустрічаються відносно рівномірно. Черкаська земля теж багата на математичні таланти, можливо не рівня Богдана Хмельницького чи Тараса Шевченка, та все ж. З деякими відомими математиками, уродженцями Черкаського краю, познайомимось нижче. Звернемо увагу на ці особистості у контексті їхніх взаємовідносин з Російською імперією, Радянським Союзом, росією. Стаття побудована на матеріалах Вікіпедії та автобіографічних працях.

Перший відомий математик з черкаської землі – Себржинський Василь Іванович. Народився 1785 року в селі Босівка Звенигородського повіту Київського воєводства. Помер 30 червня 1832 року в Санкт-Петербурзі. Український математик, співак та педагог, секретар Санкт-Петербурзької духовної академії. Навчався у Києво-Могилянській академії. У 1814 році блискуче закінчив Санкт-Петербурзьку академію зі ступенем магістра богослов’я. Того ж року Василя Себржинського призначено бакалавром по класу математичних наук й дійсним членом академічної конференції. Він є автором посібника «Основания алгебры в пользу юношества, обучающегося в духовных училищах».

Більш знаний математик – Ващенко-Захарчнко Михайло Єгорович [3]. Народився 31 жовтня 1825 року в селі Маліївка Полтавської губернії, нині Золотоніського району на Черкащині. Помер 14 серпня 1912 року, похований на Байковому кладовищі у Києві.

Математичну освіту здобув в Київському університеті, та в Сорбонні й Колежі де Франс у Франції, де слухав лекції класиків математики Оґюстена-Луї Коші та Жозефа Ліувілля. Працював у Київському університеті, член Московського математичного товариства. Історик геометрії та дослідник геометрії Лобачевського.

Вихідці з Черкащини працювали у тодішніх вищих навчальних закладах на території України. Це перш за все – Імператорський університет Святого Володимира в Києві та Імператорський Новоросійський університет в Одесі. В останньому працював інший уродженець нашого краю – Іван Владиславович Слешинський [4]. Народився 23 липня 1854 року в Лисянці Звенигородського повіту Київської губерні. Помер 9 березня 1931 року в Кракові, Польща. Польський математик, професор Імператорського Новоросійського університету в Одесі. Викладав у Краківському університеті. Член Польської академії знань. Основні праці стосуються теорії чисел, теорії ймовірностей та математичної логіки.

Одесі працював ще один наш математик – Микола Васильович Акимович [5]. Народився 15 січня 1862 року в селі Лубенці Чигиринського повіту Київської губернії. Помер у 1942 році в Одесі. Український математик, педагог. Працював у гімназіях Одеси, Єлисаветграда. Мав цивільний чин надвірного радника. Викладав математику в Одеському народному університеті, Одеському вищому художньому училищі. Професор Одеського інституту народної освіти, професор кафедри математики Одеського інституту соціального виховання, професор кафедри точних наук Одеського інституту професійної освіти.

Погребиський Йосип Бенедиктович [6]. Народився 23 лютого 1906 року в Умані. Помер 20 травня 1971 року в Ленінграді. Радянський математик, історик науки. Шахіст, чемпіон Києва, чемпіон Української РСР з шахів. Майстер спорту СРСР. Доктор фізико-математичних наук, член-кореспондент Міжнародної академії історії науки. Навчався в Київському інституті народної освіти. Науковим керівником був професор Д. О. Граве. Працював у київських вищих навчальних закладах, з 1935 року – в Інституті математики АН УРСР.

Ще один представник родом із Умані – Гіхман Йосип Ілліч [7]. Народився 26 травня 1918 року в Умані Київської губернії, тепер Черкащина. Помер 30 липня 1985 року в Києві. Український радянський математик. Доктор фізико-математичних наук, професор. Член-кореспондент Академії наук Української РСР. Основні дослідження стосуються теорії ймовірностей, математичної статистики та теорії диференціальних рівнянь. Працював у Київському автодорожньому інституті, Київському університеті, з 1970 року – в Донецькому університеті та Інституті прикладної математики і механіки АН УРСР.

Непересічною була доля родини Рвачових із Чигирина, найяскравішою особистістю якої була Катерина Логвінівна Ющенко (Рвачова) [8]. Народилась 8 грудня 1919 року в Чигирині. Померла 15 серпня 2001 року в Києві. Українська науковиця в галузі кібернетики, програмістка, винахідниця. Доктор фізико-математичних наук, член-кореспондент АН УРСР, заслужена діячка науки, лауреат премії Ради Міністрів СРСР та двічі – Державної премії України, премії НАН України імені Глушкова, дійсний член Міжнародної академії комп'ютерних наук. Працювала в Інституті математики та Інституті кібернетики АН УРСР. Розробила концепцію формальної мови адресного програмування. Нагороджена орденом княгині Ольги.

Ось, що написано в життєописі Катерини Ющенко у Вікіпедії. Батько, вчитель історії та географії Логвин Федорович Рвачов, мав необережність провести дітям екскурсію місцями козацької бойової слави. За цю екскурсію у 1937 році його визнали українським націоналістом і заарештували. У цей час Катерина вчилася на першому курсі фізико-математичного факультету Київського університету. Як дочку «ворога народу» її 17-річною виключили з університету. Мати намагалася довести невинність батька і принесла чекістам документи про його участь у революційному русі. Додому вона не повернулася: її разом із чоловіком засудили до 10 років тюремного ув'язнення. Принесені документи спалили на її очах. Тільки в 1954 році після смерті Сталіна батьки Катерини Ющенко були реабілітовані посмертно за відсутністю складу злочину. Звісно, у російській Википедии про цей епізод із біографії немає ні слова.

Інший видатний математик із родини Рвачових – Рвачов Володимир Логвинович [9]. Народився 21 жовтня 1926 року в Чигирині. Помер 26 квітня 2005 року в Харкові. Український радянський математик і механік. Академік АН УРСР, професор, доктор фізико-математичних наук. Ректор Харківського інституту радіоелектроніки, завідувач кафедри теоретичної та математичної фізики Харківського політехнічного інституту, завідувач відділу прикладної математики та обчислювальних методів Інституту проблем машинобудування.

Ще одна представниця родом із Черкащини – Олійник Ольга Арсенівна [10]. Народилась 2 липня 1925 року в селі Матусів на Шполянщині. Померла 13 жовтня 2001 року в москві. Радянська математикиня українського походження, дійсна членкиня РАН, завідувачка кафедри МДУ, професор. Членкиня Саксонської академії наук, Національної академії деї Лінчеї, Королівського товариства Единбурга. Училася і працювала в московському державному університеті. У російській Википедии про неї записано: «советский и российский математик и механик».

Більшої уваги заслуговує діяльність і нелегка доля Ніни Опанасівни Вірченко [11]. Народилась 5 травня 1930 року в селі Завадівка Корсунь-Шевченківського району на Черкащині. Українська науковиця, математик, доктор фізико-математичних наук, професор, академік АН ВШ України. Член Австралійського, Американського, Бельгійського, Едінбурзького, Лондонського математичних товариств, Соросівський професор. Автор понад 500 наукових і науково-методичних праць, зокрема 20 книг. У російській Википедии взагалі відсутня стаття про цю непересічну особистість.

Батько Ніни був старшиною армії УНР, через що змушений був часто змінювати місце проживання, щоб уникнути репресій з боку влади. Працював агрономом. Мати – фельдшер-акушер, була в повазі в односельців. Під час навчання в Київському державному університеті у 1948 році за доносом подруги Ніну Вірченко звинуватили у політичній змові, заарештували та засудили на 10 років спецтаборів. Відбувала засуд в Тайшеті Іркутської області. Звільнилась у 1954 році. Ніна Вірченко багато сил доклала для повернення в науковий світ імені видатного математика Михайла Кравчука – учителя майбутніх академіків Сергія Корольова та Архипа Люльки. У 1938 році Кравчук був репресований і загинув у таборі на Колимі. Ніна Опанасівна зібрала і видала його вцілілі праці, домоглася відкриття йому пам’ятника та найменування вулиці в Києві, упорядкувала та видала три його книги. «Мій громадський та науковий обов'язок – досліджувати, вивчати, пропагувати наукові ідеї вченого, продовжувати та розвивати всі напрямки його наукової, громадської діяльності, скрізь і завжди бути гідною його імені!» – заявляла вона [12].

Валентин Іванович Діскант [13] хоч і народився 13 жовтня 1934 року в місті Кадіївка Донецької області, проте його батьки переїхали туди з села Медведівка, що на Чигиринщині, тікаючи від голодомору. Помер 21 січня 2014 року в Черкасах. Український радянський математик, спеціаліст в області геометрії «в цілому», опуклої геометрії. Професор, доктор фізико-математичних наук. Лауреат премії НАН України імені О. В. Погорєлова. Працював у Черкаському державному технологічному університеті. Навчався в росії, проте повернувся працювати на рідну Черкащину. Один із засновників і натхненників та безпосередній організатор унікальної серії з восьми міжнародних наукових конференції з геометрії, що проводились з 1995 по 2013 рік в Черкаському інженерно-технологічному інституті.

Видатний математик і механік Мартинюк Анатолій Андрійович [14, 15] народився 6 березня 1941 року у сім’ї залізничника у селі Ганжалівка (нині Лисянська територіальна громада Звенигородського району Черкаської області). У рідному селі закінчив початкову школу, у селі Смільчинці – семирічну, і у селищі Лисянка – середню. Анатолій Андрійович відмічав, що всі вчителі були справжніми професіоналами своєї справи. Вільний від навчання час любив приділяти столярній справі: у свої 15 років умів користуватися столярним інструментом і міг зробити стіл, стільці і віконні рами для хати. Батько Анатолія Андрійовича, залізничник за фахом, всіляко заохочував прагнення сина навчитися робити щось корисне для сім’ї і людей. У середній школі серйозно зацікавився математикою, тому із захопленням розв’язував конкурсні задачі зі збірника задач, який мама привезла з Києва.

1957 року вступив до фізико-математичного факультету Черкаського педагогічного університету, а 1964 – до аспірантури Інституту механіки АН УССР (тепер – Інститут механіки імені С. П. Тимошенка НАН України). Під керівництвом професора А. Н. Голубенцева почав займатися теорією стійкості руху і захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата фізико-математичних наук, а згодом – доктора фізико-математичних наук (науковий керівник – академік Ю. О. Митропольський). З 1978 року очолює відділ стійкості процесів Інституту механіки імені. С. П. Тимошенка НАН України. Мартинюк А. А. є автором класичних результатів в теорії стійкості руху, що опубліковані у 35 наукових монографіях, 170 наукових статтях та співавторстві понад 280 статей, виданих у міжнародних журналах та збірниках доповідей конференцій. Під керівництвом А. А. Мартинюка було захищено 27 дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата фізико-математичних наук та 3 дисертації на здобуття доктора фізико-математичних наук.

Поряд з плідною науковою діяльністю А. А. Мартинюк веде дуже інтенсивну науково-організаційну та видавничу діяльність. У 1982 році організував видання книги «Лекції з теоретичної механіки» А. М. Ляпунова. Він також виконав значну роботу як редактор Міжнародної серії наукових монографій «Стійкість та керування: теорія, методи та застосування», авторські права на які належать видавництву Gordon and Breach Science Publishers (Великобританія). З 1992 по 2002 рік опубліковано 22 томи серії, яка здобула всесвітнє визнання. Анатолій Андрійович є засновником і головним редактором міжнародного академічного журналу «Нелінійна динаміка та теорія систем» та міжнародної серії наукових монографій, підручників і курсів лекцій під назвою «Стійкість, коливання та оптимізація систем» у Cambridge Scientific Publishers (з 2006-го року вийшло 8 томів серії). А. А. Мартинюк є членом редколегії трьох україномовних журналів: «Applied Mechanics», «Nonlinear Oscillations» і «Electronic Modeling» та двох англомовних журналів: «Journal of Applied Mathematics and Stochastic Analysis» (США) і «Differential Equations and Dynamical Systems» (Індія).

Це далеко не повний перелік видатних математиків нашого краю. Усі вони були (і деякі залишаються) талановитими вченими, які змогли тяжкою працею, часто під тиском тоталітарного радянського режиму, знайти своє місце під сонцем. Як писав Мартинюк А. А. в автобіографічній книзі: «Моє розуміння боротьби за місце під сонцем привело мене до висновку про те, що найбільш продуктивним підходом тут є вміння робити те, що не можуть, з різних причин, робити інші. Нові ідеї в поєднанні з умінням їх реалізувати є найкращою відповіддю на будь-які виклики, які з’являються [ст. 93, 15]». Напевне, і нам, нащадкам, слід дослухатися до цієї поради і досвіду видатних математиків, особливо у цей складний час.

Використані джерела

1. Математики України. URL: https://w.wiki/92mu (дата звернення: 31.01.2024).

2. Себржинський Василь Іванович. URL: https://w.wiki/92mv (дата звернення: 31.01.2024).

3. Ващенко-Захарченко Михайло Єгорович. URL: https://w.wiki/92mw (дата звернення: 31.01.2024).

4. Слешинський Іван Владиславович. URL: https://w.wiki/92mz (дата звернення: 31.01.2024).

5. Акимович Микола Васильович. URL: https://w.wiki/92m$ (дата звернення: 31.01.2024).

6. Погребиський Йосип Бенедиктович. URL: https://w.wiki/92n2 (дата звернення: 31.01.2024).

7. Гіхман Йосип Ілліч. URL: https://w.wiki/92n5 (дата звернення: 31.01.2024).

8. Ющенко Катерина Логвинівна. URL: https://w.wiki/4XHR (дата звернення: 31.01.2024).

9. Рвачов Володимир Логвинович. URL: https://w.wiki/92n7 (дата звернення: 31.01.2024).

10. Олійник Ольга Арсенівна. URL: https://w.wiki/92nA (дата звернення: 31.01.2024).

11. Вірченко Ніна Опанасівна. URL: https://w.wiki/92nC (дата звернення: 31.01.2024).

12. Інститут національної пам’яті. URL: https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/traven/5/1930-narodylasya-nina-virchenko-profesorka-matematyky-dysydentka (дата звернення: 31.01.2024).

13. Діскант Валентин Іванович. URL: https://w.wiki/92nD (дата звернення: 31.01.2024).

14. Мартинюк Анатолій Андрійович. URL: https://w.wiki/92nF (дата звернення: 31.01.2024).

15. Мартинюк А.А. Огляньмося без гніву та без байдужості. – К:. Фенікс, 2014.