Вересень у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького щедрий на цікаві наукові заходи. Серед них — усеукраїнська конференція, присвячена письменникам, чия життєва і творча доля пов’язана з Черкащиною — Олександру Пушкіну та Костянтину Паустовському.

Олександр Пушкін бував у місті Кам’янці, що належала його друзям Давидовим-Раєвським; у Києві, куди на запрошення Давидових їздив на контрактові ярмарки наприкінці січня 1821 року. Тут поет зацікавився пам’ятками старовини древнього міста над Дніпром. Особливий інтерес викликала могила Іскри і Кочубея. Відвідини цієї могили й послужили згодом поштовхом до написання поеми «Полтава».

А Костянтин Паустовський (нащадок гетьмана Сагайдачного, онук солдата-москаля, що супроводжував Тараса Шевченка на заслання), чий талант сформувався в Україні, а дитинство проходило в Черкасах, у бабусі й тіточок, якось писав: «Мне в общем-то повезло. Я вырос на Украине. Её лиризму я благодарен многими сторонами своей прозы. Образ Украины я носил в своем сердце на протяжении многих лет <….> Украина всегда была прекрасной почвой для творчества, овеянная поэзией труда и свободы, — страна, про которую можно писать бесконечно... Поездки в Черкассы и Городище были в моем детстве праздниками».

Гостей із різних регіонів України і Черкащини в університетській науковій бібліотеці ім. М. Максимовича гостинно вітали директор навчально-наукового інституту іноземних мов Людмила Швидка, працівники книгозбірні на чолі з директором Григорієм Голишем.

Найактивнішими учасниками наукового дійства стали члени Клубу Костянтина Паустовського (його незмінний очільник — Інна Тарасинська). Уже понад чверть століття паустовцезнавці, серед яких відомі на Черкащині вчителі, директори шкіл, вивчають творчість письменника-гуманіста, що стала взірцем для нинішніх митців. Сучасний майстер української прози Мирослав Дочинець зізнається: «Читання Паустовського дає мені майже фізичну насолоду. Він найближче підійшов до таїни «зрячого» слова. Його цілком заслужено називали доктором Паустом прози. Проза Паустовського пахуча, соковита, прозора і зерниста, як винна ягода. Його слово ніколи не буває одного кольору. Його я перманентно перечитую вздовж і впоперек, всі вісім томів», бо такі, як він, — «майстри червоного дерева в літературі». 

Учасники Клубу мандрують стежинами улюбленого письменника по всьому світу: Біла Церква, Одеса, Таруса, Батумі, Поті (Грузія), Вільнюс (Литва), Созополь (Болгарія), Ченстохова (Польща).

Особливістю нинішньої конференції є участь у ній закордонних учасників із Голландії і польської Ченстохови, до якої черкаська бабця-полька возила восьмирічного внука Костика на прощу. Свій перший паломницький досвід Паустовський пізніше опише в автобіографічній «Повісті про життя». Знаково, що між нашим навчальним закладом і Гуманістично-природничим університетом імені Яна Длугоша в Ченстохові підписана угода про співпрацю. Тож кілька місяців тому мені пощастило стажуватися в ньому і прочитати польськомовний курс лекцій «Українсько-польські літературні контакти», з якого польські філологи довідалися про українських письменників, чия життєва і творча доля пов’язана з Польщею, а також про польських митців, у творчості яких важливу роль відіграла Україна, зокрема Черкащина.

Продовження всеукраїнського форуму з міжнародною участю відбулося у місті Кам’янці, де гостей радо зустрічала директор Кам’янського державного   історико-культурного заповідника Галина Таран із колегами.

Науковці мали можливість не лише взяти участь у палких наукових дискусіях, але й ознайомитися з історико-культурними пам’ятками Кам’янщини. Приємно, що серед поціновувачів творчості видатних письменників були зовсім юні дослідники з Київського музею Костянтина Паустовського, який нещодавно відзначив свій перший ювілей. І це вселяє надію: інтерес до рідної культури не згасне — він у надійних руках.

Людмила Ромащенко, доктор філологічних наук, професор кафедри української літератури та компаративістики