Науковці ЧНУ вшанували пам’ять побратима Тараса Шевченка

З нагоди 200-річчя від дня народження відомого поета й перекладача, соратника Тараса Шевченка, нашого земляка із Золотоніщини Олександра Навроцького з ініціативи завідувача кафедри української літератури та компаративістики Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, голови обласної організації НСПУ професора Володимира Поліщука та університетської наукової бібліотеки відбулося засідання тематичного круглого столу.

Зустріч пройшла в с. Нова Дмитрівка (центр територіальної громади Золотоніського району). Учасниками заходу стали вчені, краєзнавці, педагоги, представники владних структур. З-поміж них — директор Інституту літератури ім. Т. Шевченка, член Наглядової ради й почесний професор Черкаського національного університету академік Микола Жулинський, його заступник і завідувач відділу шевченкознавства, доктор філології Олександр Боронь, професори ЧНУ Володимир Поліщук і Василь Пахаренко, заступник голови Черкаської облдержадміністрації, кандидат історичних наук Олександр Шамрай, голова Золотоніської військової адміністрації Ірина Тернова та ін.

Лейтмотивом усіх доповідей і панельних дискусій стала думка про те, що в особі нашого земляка Олександра Навроцького маємо оригінального творця слова, що сформувався під впливом Кобзаря, основоположника українського літературного перекладу й одного із зачинателів українського національно-визвольного руху (як несхитний учасник Кирило-Мефодіївського братства). Наголошено на тому, що ця непересічна постать в доленосний час боротьби з московитами за нашу незалежність виконує справді об'єднавчу місію задля утвердження національної ідентичності. Водночас з прикрістю констатувалось, що життєдіяльність поета й громадсько-політичного діяча маловідома українському загалу й лише невелика частина його творчої спадщини побачила світ. Утім саме під ювілей нашого земляка на засіданні круглого столу було презентовано відразу два відповідних видання. Зокрема, вийшли друком репринтне видання перекладів з Біблії Олександра Навроцького «Книга псалмів пророка Давида», а також академічний збірник вибраних творів поета й перекладача та наукових статей про нього. Спонсором друку цих видань стало сільгосппідприємство ТОВ «Красногірське» (директорка Ольга Полозова), яке розташоване на малій батьківщині Олександра Навроцького в с. Антипівка Новодмитрівської ТГ.

Учасники круглого столу погодили відповідні рекомендації щодо подальшої популяризації творчої спадщини, громадянського й духовного подвигу відомого українця, пошанування його пам’яті.

Пропонуємо короткий нарис, присвячений життєдіяльності відомого поета, перекладача й громадсько-політичного діяча Олександра Навроцького.

Початок шляху

Пенати Олександра Навроцького знаходяться на Золотоніщині в с. Антипівка, а його земне життя розпочалося 9 серпня 1823 року в родині безпомісного дворянина. Олександр рано осиротів: його батько, поручик у відставці, помер ще в доволі молодому віці. Маєточок Навроцьких опинився під опікою відомих своєю літературною й громадською діяльністю Капністів.

Початкову освіту майбутній літератор і бунтар здобув у Золотоніському повітовому училищі, а потім упродовж шести років опановував знання в класичній гімназії м. Полтави. Мешкати йому довелося в будинку виховання бідних дворян, а значну матеріальну допомогу для навчання хлопця надали все ті ж Капністи.

Побратався із Кобзарем

Справді доленосними для Олександра Навроцького стали роки його навчання на філологічному факультеті Київського університету св. Володимира, до якого Олександр вступив у 1842 році. Він самовіддано здобував освіту, і, здавалося, ніщо не віщувало ніяких крутозламів його життя. Та згодом він потрапив під вплив свого двоюрідного брата Миколи Гулака, який відзначався доволі радикальними поглядами. Саме від кузена Олександр Навроцький дізнався про опозиційні твори Тараса Шевченка і згодом повністю сприйняв світогляд свого кумира.

Коли наш земляк дізнався про створення опозиційного Кирило-Мефодіївського товариства, не вагаючись ані хвилини, вступив до нього, адже безапеляційно поділяв credo братчиків. Він примкнув до радикального крила цієї організації, став одним із найближчих соратників Тараса Шевченка (їхнє знайомство відбулося в 1846 році).

Після викриття Кирило-Мефодіївського товариства (березень 1847 року) Олександра Навроцького було заарештовано й етаповано в жандармське управління Санкт-Петербурга. На допитах молодий опозиціонер виявив велику мужність і несхитність, не виказав жодних таємниць товариства, рішуче відмовився свідчити проти будь-кого із соратників. Два місяці виснажливих допитів не зломили силу духу нашого земляка, проте висновок слідства був безапеляційним: «...Доказів проти Навроцького настільки багато, що винуватість його безсумнівна...». За вироком суду молодого опозиціонера відправили на 6 місяців до в’язниці, а потім на заслання в північній Єлабузі.

Ці репресивні знущання суттєво підірвали здоров’я Олександра Навроцького, й він захворів на сухоти. Може б і скінчилося тоді його ще молоде життя (важка хвороба в умовах несприятливого тамтешнього клімату не залишала жодних шансів), якби не клопотання за нього перед владою княжної Варвари Рєпніної та Олексія Капніста. Відтак, у березні 1849 року була «явлена монарша милість», і політзасланця перевели під нагляд поліції до Курська.

Невдовзі Олександр Навроцький виїхав до Дагестану, певний час жив у Єревані, дослужився до рангу статського радника. Його земне життя скінчилося на 70-му році в м. Темір-Хан-Шуре 10 (22) жовтня 1892 року.

Подвижник духу

Олександр Навроцький належить до когорти письменників, які не лише в житті, але й у творчості зазнали величезного впливу Тараса Шевченка. Це позначилося на творчому почерку поета настільки, що він так і не зміг вийти за межі Шевченкових мотивів і тем. Незрідка у його творчому доробку бачимо прямі перегуки з кобзаревими творами. У своїх поезіях Навроцький високо підносить значення Шевченка як поета і громадянина, «що підіймав нас всіх угору, привертав до хати, єднав слов’ян всіх до купи, у сім’ю велику».

У друкованому вигляді побачила світ лише невелика дещиця з немалої творчої спадщини поета. Зокрема, його поодинокі вірші друкувалися в часописах «Основа», «Русский архив», «Киевская старина», «Зоря» та ін. Інші ж його поезії так і залишилися в рукописному варіанті. Так, у відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАНУ зберігаються зошити поета з чудовими творами, яким так і не судилося побачити світ. Один зі своїх рукописів наш земляк, як людина скромна й дотепна, на хвилі кепкування над самим собою назвав так: «...Мої власні верзякання». У більшості віршів Олександра Навроцького, які тематично перегукуються чи навіть тотожні Шевченковим творам, звучить співчуття долі зубожілого селянства, протест проти кріпацтва, заклик до всеслов’янської єдності, туга за Україною, вболівання за її підневільну долю.

Олександр Навроцький був справжнім поліглотом, володів десятьма мовами, але найкраще знав англійську, німецьку, французьку та польську. Ця дивовижна лінгвістична ерудиція висунула його в ряд найталановитіших українських перекладачів. Та, власне, наш земляк і став фундатором вітчизняного літературного перекладу. Чільне місце в його творчій спадщині займають майстерні переклади з Біблії, а ще він першим здійснив переклад епічної поеми Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкурі». Його перу належить і понад 140 перекладів українською творів класиків західноєвропейської та американської літератури. Серед них — Байрон, Барб’є, Беранже, Бернс, Гете, Лонгфелло, Мільтон, Міцкевич, По та ін. Даючи високу оцінку Навроцькому-перекладачеві, Іван Франко відзначав, що «з-поміж усіх перекладачів, які робили спробу перекладати Міцксвича українською мовою, пальма першості належить Навроцькому».

У перекладацькій спадщині поета рельєфно виділяються безсмертні твори старогрецького поета Гомера «Іліада» та «Одісея». Спробував він перекладати й знамениту літературну пам’ятку давньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім». Перекладав також чеські, сербські та чорногорські народні пісні. Та, на жаль, побачила світ лише невелика частина талановитих перекладів поета, більшість же залишилася лише в рукописних варіантах.

Пам'ять про талановитого літератора й громадського діяча, побратима Тараса Шевченка увічнює назва однієї з вулиць м. Золотоноша. А в його рідному селі Антипівка заплановано відкриття меморіальної дошки Олександра Навроцького.