20 листопада у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького відбулася Всеукраїнська наукова конференція з міжнародною участю, присвячена революційним подіям 2004, 2013-2014 років «Помаранчева Революція та Революція Гідності — ключові події сучасного українського націєтворення».

Організатор ННІ міжнародних відносин, історії та філософії Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Серед учасників конференції — викладачі, аспіранти, студенти старших курсів.

Для студентів і молодих науковців ті буремні події — то вже історія, тоді як для учасників вікопомних Майданів, котрі теж були серед присутніх, — їхнє життя, яке триває, і спогади, що ніколи не зітруться. Вони закарбовані в пам’яті навічно, бо пройшли крізь серце. Недарма Президент України 2005-2010 років Віктор Ющенко наголосив під час виступу, що «пам’ять дуже важлива»...

А відкрив захід — професор, ректор Черкаського національного університету Олександр Черевко. Він і представив почесних гостей: Олександра Шамрая, заступника начальника Черкаської ОВА, Романа Сущенка, першого заступника голови обласної ради, журналіста, бранця кремля, Василя Кременя, академіка, президента національної академії педагогічних наук, Віталія Чепелуху, керівника громадської організації «Міжнародне об’єднання українського козацтва», Гетьмана українського козацтва, Володимира Поліщука, професора, голову Черкаської обласної організації національної спілки письменників, помаранчевого ректора ЧНУ, Владику Іоана, Митрополита Черкаського і Чигиринського (ПЦУ), і, звісно, Віктора Ющенка, Третього Президента України.

У своїй промові Олександр Черевко означив Помаранчеву революцію, що розпочалася рівно 20 років тому, «епохальною подією, яка започаткувала незворотний процес потужного національного підйому українців, пробудження життєвої енергії української нації, подолання совкової спадщини». І наголосив, що лише той, хто має гідність може претендувати на свободу. Згадав випускників університету, які віддали своє життя за Україну на війні з росією. Він також надав слово по відеозв'язку з фронту Роману Орищенку — учаснику революційних подій, випускнику університету, воїну ЗСУ, який наголосив, що Майдани були боротьбою проти внутрішньої окупації.

Узагалі, промови цього дня були настільки доречними та до часу, що їх хотілося запам’ятовувати й цитувати в майбутньому. Особливо вразив виступ Віктора Ющенка. Особисто я ще не чув від нього такого сильного і влучного слова, що заходило просто в душу. Президент говорив про минуле і сучасне України, про наших світочів і помилки, про те, як нам діяти далі, щоби перемогти. Бо іншого виходу нема, програш – це смерть нації. Ця промова заслуговує того, аби її надрукувати повністю, що неможливо зробити в невеликому матеріалі про цікавий захід.

Неординарними були виступи й інших гостей, а також господарів. Так Володимир Поліщук ведучи мову про Віктора Ющенка наголосив, що український народ, голосуючи 2005 року за президента, який працював банкіром, повірив, що той, знаючи ціну ціні, обрав у своїй державницькій програмі не ціну, а цінності — загальнолюдські й національні. І не помилився.

Відомий український політик Іван Заєць наголошував на важливості мобілізації українського суспільства і закликав ніколи не згадувати про тисячу днів війни. Війна росії з Україною іде вже понад десять років. А також зауважив, що гасло «Геть від москви!» сьогодні не працює. Україні потрібне гасло: «Геть москву!»

Роман Сущенко говорив про те, що наші революції довели: боротьба за свободу — це не одноразовий акт, а постійний процес.

Депутатка Черкаської міськради Любов Майборода висловила сум, що ми всі не спромоглися створити справжню потужну партію. Це наш великий недолік.

Було і нагородження: Владика Іоан вручив Володимиру Поліщуку нагороду від Блаженнійшого Митрополита Епіфанія Орден Архистратига Михаїла. Він також закликав усіх студентів та викладачів університету прийти 23 листопада на вшанування жертв Голодомору.

Віктор Ющенко у прикінцевому слові зізнався, що у нього під час заходу часто зволожувалися очі. Це побачили всі під час дуже щирої та пронизливої промови Вікторії Пилипенко — доцентки кафедри історії та філософії Національної академії внутрішніх справ, волонтерки, яка через російське вторгнення змушена була покинути рідну Луганщину. Ще школяркою під час Помаранчевої революції вона їздила таким непростим, але рідним їй регіоном і закликала земляків до єдності з Україною. Пані Вікторія подякувала Віктору Ющенку за те, що він зробив для відродження української пам’яті. На її думку, українці ще не збагнули й належно не оцінили важливість постаті Президента Ющенка в українському державотворенні.

Джерело: «Прочерк»