«Ми діти твої, Україно», «На хвилях Дніпра», «Дев’ятка», «Гопак» та багато інших неймовірних українських танців виконує «Черкащанка» ось уже 70 років. Про історію цього колективу розповідає видання Нова доба

Цьогоріч самодіяльний ансамбль народного танцю «Черкащанка» Черкаського національного університету імені Б. Хмельницького відзначає поважний ювілей.

Понад 50 років колектив очолює незмінний керівник, заслужений працівник культури України Валентин Луценко. А починалося все в 1953 році, коли при студентському клубі Черкаського державного педагогічного інституту заснували колектив. На деякий період було ухвалене рішення і ансамблем опікувалася Черкаська обласна організація профспілки працівників освіти і науки України. Але згодом колектив знову ж повернувся під крило Черкаського державного педінституту.

Його першим художнім керівником була Олена Діденко, концертмейстером — Михайло Мусієнко. Із того часу «Черкащанка» стала відомою не лише в нашому регіоні, Україні, а й далеко за її межами. Колективу вдалося побувати у багатьох країнах: Молдова, Польща, Чехія, Болгарія, Угорщина, Німеччина, Сирія, Югославія, Словенія, Кіпру, Литва, зачарувати мистецтвом українського народного танцю іноземців.

Напередодні поважного ювілею журналісти «Нової Доби» поспілкувалися з учасниками ансамблю різних поколінь, розпитали про найяскравіші спогади та улюблені танці.

Світлана Жаботинська, заслужений працівник освіти України, докторка філологічних наук, професорка Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького:

— У «Черкащанці» я протанцювала чотири роки: із 1972 по 1976 роки, але до того ще сім років займалася в ансамблі народного танцю на Харківщині. Якраз у 1972 році очолив колектив Валентин Луценко. Тоді це були бідні роки, було мало костюмів. Після приходу Валентина Михайловича почалася активна робота над новими постановками, репертуаром. Згодом уже почали з’являтися нові гарні костюми. У нас було багато концертів, поїздок, спочатку по нашій області, але були й закордонні гастролі. Мені подобалося багато композицій, але однією з улюблених була «Голубка». Пам’ятаю, як у 2012 році «Черкащанка» брала участь у Сьомому Міжнародному Середземноморському фестивалі народних танців. Там було дев’ять країн: Литва, Чехія, Хорватія, Греція, Кіпр, Вірменія, Латвія, Грузія й Україна. Тоді я їздила з колективом як представник від ЧНУ. Ніколи не забуду враження від виступу — це така гордість за Україну, університет, «Черкащанку».

Аудиторія наскільки із захватом сприймала кожен номер нашого колективу, їх зачаровував кожен танець, яскраві костюми, майстерність виконання. Хочу побажати керівникам, кожному з учасників колективу щастя, а щастя — це можливість реалізувати себе. Усі, хто приходить у «Черкащанку», реалізують себе: у творчості, особистому житті, як індивідууми. Бажаю, щоб не зникала захопленість глядачів колективом, їхнім талантом, їхніми виступами. «Черкащанка» − це велика родина. Танець — це частина життя, і любов до нього лишається на все життя.

Ксенія Кая, викладачка мовної школи:

— Десять років я протанцювала в колективі. Тут займалася моя старша сестра і я прийшла просто подивитися на тренування. Але мене наскільки захопив народний танець, що згодом стала відвідувати тренування, хоча до цього займалася спортивними танцями. Відверто скажу, на першому занятті було страшно, я хвилювалася, адже не відразу все виходило. Але згодом вивчила репертуар, звикла до тренувань, колективу й танцювала багато сольних партій. Маю безліч спогадів із років у «Черкащанці».

Мені пощастило відпрацювати багато концертів у Черкасах, області та закордоном. Кожна поїздка дарувала незабутні емоції, враження, досвід. Найкращою серед них — була участь у Сьомому Міжнародному Середземноморському фестивалі народних танців на Кіпрі. Ми дуже ретельно готувалися до участі в ньому. На той час, як на мене, був досить сильний склад танцівників. У нас вийшло презентувати на високому рівні наш колектив, університет та країну в цілому, адже ми одні були з України. Ми познайомили іноземців із українською культурою, традиціями, розповіли світові про Україну. Узагалі роки в «Черкащанці» залишили досить багато яскравих спогадів, які були пов’язані не лише з танцями. Там я зустріла багато друзів, для мене і зараз «Черкащанка» — це одна велика сім’я, де можна було переживати всі життєві події.

Я любила всі танці з нашого репертуару, кожен із них у моєму серці й досі готова станцювати будь-який. Але із найулюбленіших — «Ми діти твої, Україно», адже саме з нього я почала свою історію в «Черкащанці». Також його уперше на концерті я побачила, коли танцювала моя сестра.

До ювілею хочу побажати колективу багато концертів під мирним небом України, можливостей представляти нашу державу на міжнародній арені. Зичу міцного здоров’я нашому незмінного керівникові Валентину Луценку, адже для мене він — це «Черкащанка».

Любов Кібальник, доктор економічних наук, професор, учений секретар університету, т.в.о. завідувача кафедри моделювання економіки і бізнесу ЧНУ ім. Б. Хмельницького:

— Народними танцями я займалася із шестирічного віку. Спочатку в школі (самодіяльний ансамбль «Іскринка», м. Золотоноша), потім у Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка (фольклорно-етнографічний ансамбль «Веснянка»). У «Черкащанку» я потрапила в 1994 році, коли прийшла працювати викладачем кафедри політичної економії в Черкаський педагогічний інститут. Свою долю з народним самодіяльним ансамблем танцю «Черкащанка» я пов’язала на довгих 10 років. Моє кар’єрне зростання від асистента кафедри до декана факультету відбувалося якраз у цей період. Це були цікаві, захопливі роки, сповнені позитивними емоціями, новими людьми та враженнями.

Я пам’ятаю, як прийшла на перше заняття. Це було незвично, адже більшість учасників ансамблю були молодшими від мене. Вони — студенти, я — викладач. Але потім між усіма нами сформувалися дружні стосунки. Цьому сприяли спільні репетиції, концерти, виїзди на природу тощо. У цілому колектив мені одразу сподобався: різноманітний репертуар, високопрофесійні художній керівник та балетмейстер Валентин Михайлович Луценко та Наталія Іванівна Федорук. А головне, що всі віддавалися танцю сповна, жили ним! Репертуар ансамблю був різноманітний і цікавий. Хореографічні композиції представляли різні регіони України, тому мали різний характер, настрій та костюми. Найбільше до душі мені припали «Український ліричний» та «Гопак». Перший через те, що відображав всю глибину й красу української душі. Другий — міць, силу та характер незламного українського народу. Хочу побажати ансамблю — процвітання, нових цікавих постановок, яскравих автентичних костюмів! Керівникам — міцного здоров’я, креативних ідей! Усьому колективу — закордонних гастрольних турів після закінчення війни!

Наталія Колесникова, головний спеціаліст організаційного відділу департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради:

— Прийшла в колектив із дитячого ансамблю з тодішнього Палацу піонерів, а нині — ЦДЮТ, у 1985 році. І протанцювала до 1997 року. Усього 12 років. Дуже багато приємних спогадів за ці роки в «Черкащанці». Власне, пригадується кожна поїздка закордон, кожен виступ. У пам’яті на лише концерти, а й підготовка до них, атмосфера кожної поїздки, знайомства з новини країнами, культурою. Пригадую наші гастролі в Тирасполі в 1993 році. Коли ми приїхали, там лише завершилися бойові дії, була ще дійсна комендантська година. Ми побачили розбиті будинки, пошкоджені після бойових дій. Тоді в нас тоді було багато концертів у Тирасполі, на різноманітних майданчиках.

Також пригадую, як щороку перед початком нового сезону в нас були збори в Сокирно. У серпні протягом двох тижнів ми підтягували свою фізичну форму й готувалися до нового танцювального сезону. Це було досить складно після перерви влітку, мали по два тренування вдень. А сезон розпочинали концертом для майбутніх першокурсників. Серед репертуару я дуже «Гопак», «Український ліричний», «Березнянку». Хоча кожен танець гарний, має свою історію, манеру виконання, настрій.

Іван Петренко, тренер із баскетболу:

— В ансамбль я потрапив, коли прийшов навчатися в інститут, у 1979 році. Протанцював до 1991, перерва була лише, коли служив у армії, тобто понад 10 років. Це значний відрізок часу для мого життя, про який завжди згадую з приємністю. Із ансамблем побував у багатьох країнах: Польща, країни Балтії, Німеччина, Сирія, Болгарія, тоді ще Югославія, там, до речі, ми зустріли Незалежність України. Досить цікаво було в Сирії, адже це інша культура, звичаї, багато вражень було від цієї поїздки. Пам’ятаю, коли ми готувалися до 30-річчя колективу, це якраз збіглося із моїм завершенням навчання в інституті. Звісно, ці роки я можу назвати найкращими, багатими на хороші події. До «Черкащанки» я займався бальними танцями, та коли вперше прийшов на репетиції ансамблю й побачив, як хлопці роблять техніку, акробатичні трюки, які там навантаження, захотів танцювати саме тут. Завжди з приємністю згадую Наталію Іванівну Федорук, нашого балетмейстера, якої, на жаль, уже немає з нами. Та саме завдяки їй ми здобували навички класичного станка, тренажу, підтягували форму. Із усього репертуару я любив «Гопак», там поєднується складна техніка, трюки і в той же час такі чуттєві ліричні частини, запальна музика. Для мене «Гопак» можна порівняти з довгим спринтом, наче 400 метрів пробіг. До речі, під час виступів на закордонних фестивалях завжди на фінал ставили наш «Гопак». Пригадую, яка була реакція залу, коли ми виконували його: оплески, вигуки «браво», вихід на «біс». Крім «Гопака», любив «Закарпатський», «Дев’ятку», «Удовицю». Ми з Іриною Хоменко їздили на Всеукраїнський конкурс у Донецьк із сольним ліричним танцем. Тоді серед учасників були всі з хореографічних училищ, ми ж − з педагогічного інституту. Людям було дивно, що ми мали такий високий рівень підготовки й змагалися на рівні з професіоналами. Я вдячний долі, що є частиною великої родини «Черкащанки». Найбільша подяка нашому «шефу», керівникові Валентину Михайловичу Луценку, який своєю невичерпною енергією, життєвим оптимізмом заряджає всіх нас, дає нам приклад. Хочу побажати всім учасникам «Черкащанки» міцного здоров’я, наснаги, миру і нашої Великої Перемоги!

Євгеній Степко, заступник начальника управління освіти − начальник відділу дошкільної та позашкільної освіти Черкаської міської ради:

— Я протанцював у колективі 10 років. Загальна атмосфера, яка була в «Черкащанці» під час концертів, поїздок, репетицій, була особливою. У колективі завжди панувала дружня атмосфера, ми підтримували одне одного, хоча займалися більш досвідчені танцівники та новачки. Пригадую, дуже цікаві поїздки перед початком сезону у Сокирно, вони були звісно фізично складними, адже за літо тіло трішки розслаблялося. Але за дві репетиції вдень швидко входили у форму. Перший концерт був перед 1 вересня для майбутніх першокурсників тоді ще педагогічного інституту. Це власне й був початок сезону. Ми мали багато концертів, поїздок по Україні та за її межами. І кожна з них була надзвичайно цікавою, незабутньою. Я побував у Сирії, Болгарії, Румунії, Польщі, тоді ще Югославії. Традиційно «Гопак» — мій улюблений танець. Коли я танцював, у нас був досить потужний склад, Валентин Луценко називає його «золотим» часом ансамблю. Тоді ми могли танцювати «Гопак» на 16 пар, для аматорського колективу це досить було потужно. У цьому танці я ще й у трюковій частині брав участь. Любив «Повзунець» Вірського, хоч це й досить складний танець, але дуже гарний. Також подобалася «Дев’ятка», «Український ліричний». У такий поважний ювілей я бажаю колективу зберігатися, зміцнюватися та розвиватися.

Анна Філіпова, студентка 2 курсу ННІ економіка та права:

— У «Черкащанці» я займаюсь два роки. Мій улюблений танець «Про любов», він недавно в нашому репертуарі. Але мені подобається, що композиція складається із кількох частин, кожна з яких має свою історію, характер та манеру виконання. Щодо репетицій, концертів можу сказати так: у «Черкащанці» репетиції цікаві, насичені, тому що колектив уже дорослий, учасники гарно відіграють емоції, передають атмосферу всіх танців. Мені подобається, як на репетиціях ті, хто недавно прийшов у колектив, швидко вивчають танці й працюють постійно над помилками. Також маємо підтримку від старших учасників, більш досвідчених. Пригадую, коли перший раз виступала на концерті разом із «Черкащанкою», танцювала «Гопак». Відверто зізнаюся, було страшно, тому що це новий колектив, новий танець. Але коли вийшла на сцену, страх минув, лишився запал, приємні емоцій й усе вдалося.

Ірина Хоменко, фахівець першої категорії ЧНУ ім. Б. Хмельницького:

— Складно порахувати, скільки років я протанцювала в колективі. Прийшла сюди в 1981 році, а останній великий концерт, у якому я брала участь, це 50-річчя колективу у 2001 році. Тож можна сказати, що приблизно років із 20. У «Черкащанку» я прийшла з 9 класу, тож більшість спогадів навіть зі шкільних років у мене пов’язані з колективом. Пригадую, як ставили танець «Мати», до нас приїжджали балетмейстери з Києва. Нас там танцювало четверо осіб, тож весь колектив відпускали, а ми лишалися. Поставили його за три дні. Потім Валентин Михайлович вирішив показати танець на колектив, він звісно був у «сирому» вигляді, без костюмів, але дівчата в залі плакали. Із упевненістю можу сказати, що цей танець — мій. Коли танцювала в колективі, то з усього репертуару лише три танці не танцювала. Тож коли вже завершувала кар’єру, будь-яку партію віддавала спокійно, але партія в танці «Мати» для була надзвичайно рідною. Також я дуже любила «Гопак», мініатюру «Маленький гопак», її виконували двоє дівчат і п’ятеро хлопців, хореографічну композицію «Ой весна, весна», ми танцювали вдвох із Іваном Петренком, «Молдавський», «Березнянку». Український танок — це душа нашого народу, традиції, їх не можна забувати. Бажаю кожному танцівникові це пам’ятати, розвивати українське мистецтво, любити, підтримувати.

Дмитро Черненко, тренер-викладач КДЮСШ «Спартак», учитель фізичної культури Черкаської гімназії №9 ім. О. М. Луценка:

— У 2013 році я вступив до Черкаського національного університету і того ж року і прийшов танцювати в ансамбль. Нині хоч і працюю, але у вільний від роботи відвідую репетиції та виступаю на концертах. Загалом у колективі я вже 10 років, такий свого роду особистий ювілей. Пам’ятаю, як прийшов у «Черкащанку» із бажанням саморозвитку та навчитись чогось нового. Тут завжди були і є привітні друзі, які готові допомогти й навчити техніки виконання рухів. Адже кожен танець має бути естетичним, красивим для глядача на наших концертах. Уже зараз допомагаю з танцями молоді, яка приходить до нас. Пам’ятаю свій перший виступ через пів року перебування в колективі, це був виїзд у м. Чигирин із танцем «Ми діти твої Україно». Згадую цей день як ніби це було вчора, цей мандраж, хвилювання через те, щоб не збитися у танці й не підвести колектив. Але все було чудово, людям сподобалося і всі гучно аплодували. Після цього виступу з’явилось ще більше бажання працювати над собою, для того, щоб надалі показувати кращий результат, щоб глядач був у захваті. Що стосується яскравих спогадів, то це однозначно поїздки в Польщу в 2015 році та Литву в 2017 році. Ми тоді презентувати Україну, нашу культуру, танець на міжнародному рівні. Є велике бажання, щоб молодь була зацікавлена в нашій народній творчості, щоб приходили до нас в «Черкащанку» для подальшої популяризації українського танцю, щоб колектив й надалі розвивався, мав багато концертів та гастролей.

Джерело: Нова доба