Із 50 прожитих Сергієм Валерійовичем Корновенком років вже рівно третина століття пов’язана із Черкаським національним університетом імені Богдана Хмельницького.

Увесь цей доволі тривалий час він не покидав стін своєї alma mater (хіба що під час відряджень), пройшовши славний шлях від студента до професора й проректора. Невтомний служитель Кліо, цей учений  незмінно посідає лідируючі позиції в рейтинговому списку науковців провідного вишу Шевченкового краю й став відомим в академічному середовищі завдяки своїм глибоким дослідженням насамперед із аграрної історії. Під завісу цьогорічного, аномально спекотного липня знаний подвижник науки й освіти відзначає свій піввіковий ювілей, що дає вагомий привід окреслити його доювілейний життєвий шлях, дощенту наповнений ненастанною дослідницько-освітньою працею…

Наука відкриває тим, хто їй служить, грандіозні перспективи.

Ф. Жоліо-Кюрі

Сергій Корновенко народився 28 липня 1974 року, а його рідними пенатами стало селище міського типу Ширяєво з населенням близько 7 тис. мешканців (районний центр на Одещині). Він став первістком у студентській родині: його ще зовсім юні батьки здобували вищу освіту в Одеському медичному інституті. З цих причин немовля через кілька місяців після народження відвезли в село Сердюківку на Смілянщину, де ним упродовж кількох років опікувалася бабуся, місцева фельдшерка Єва Андріївна.

А молода родина могла нарешті возз’єднатися лише в 1978 році, коли після закінчення вишівського навчання Корновенки прибули до Черкас, аби за направленням працювати лікарями в місцевому санаторії. Принагідно зазначимо, що батько ювіляра Валерій Якович — доволі відомий медичний діяч нашого краю: хірург, що проводив складні операції на легенях, бронхах і стравоходах, багаторічний завідувач торакального відділення обласної лікарні, пошанований почесним званням заслуженого лікаря України. Великим авторитетом користувалася й мати — Тетяна Олександрівна, яка як лікар знайшла себе в ендокринології.

Тим часом підростав Сергійко і, як і належиться, розпочав своє шкільне навчання в шостій міській. Попри сподівання глави родини, що син продовжить його справу й стане медиком, Сергій одначе віддав перевагу гуманітарним наукам, серед яких особливо вподобав історію. До речі, закінчивши 8 класів, він продовжив навчання в спеціалізованому класі з поглибленим вивченням цього предмету міської школи №31. З особливою теплотою згадує ювіляр свого улюбленого вчителя історії Олександра Івановича Коваленка — людину високопрофесійну й душевну. Після закінчення в 1991 році шкільного навчання жодної проблеми в професійному виборі не виникло: юнак вступив на факультет української філології (спеціальність — українська мова, література, історія) знаного в Україні Черкаського педагогічного інституту (від 1995 р. — університету). Своєму становленню як історика Сергій завдячує насамперед відомим освітянам Раїсі Карпівні Бутенко, Світлані Аркадіївні Кисіль, Олександру Іллічу Овчаренку, Олександру Григоровичу Перехресту, Анатолію Юзефовичу Чабану, а особливо Анатолію Георгійовичу Морозову (саме він зорієнтував Сергія у визначенні сегмента його подальших наукових пошуків). Варто підкреслити, що ще під час вишівського навчання Сергій Корновенко пройшов і свої перші педагогічні університети, ведучи школярам факультативні заняття, а потім і працюючи вчителем історії у своїй рідній 31-й (на останньому курсі перевівся на індивідуальну форму навчання).

Відмінник вишівського навчання, він уже в студентські роки виявив неабиякі здібності в наукових дослідженнях, результатами яких ділився на конференціях та на шпальтах авторитетних часописів. Тож ні для кого не стало несподіванкою, коли після закінчення в 1996 року (з відзнакою) університету Сергія рекомендували до аспірантури при кафедрі історії України рідного університету.

За порадою свого наукового керівника Анатолія Морозова темою дисертаційного дослідження аспірант обрав маловивчену проблему податкової політики радянської влади в українському селі 1921 – 1925 рр.. Наполеглива дослідницька праця завдовжки в понад 4 роки увінчалася блискучим захистом дисертації в спеціалізованій вченій раді при Донецькому університеті (червень 2000 р.). Через кілька років після здобуття наукового ступеня Сергію Корновенку було присвоєно вчене звання доцента по кафедрі новітньої історії.

«Ні на хвилю не зупинятись на досягнутому» — таке життєве кредо ювіляра, від якого ніколи не відступав. У 2007 році він перевівся на посаду старшого наукового співробітника (на три роки) й зосередився на підготовці докторської дисертації, проте вже в галузі всесвітньої історії. Утім Сергій Валерійович залишився вірним обраному тематичному напряму: аграрна історія. Предметом його дослідження стала гносеологічно перспективна проблема аграрної політики білогвардійських урядів А. Денікіна і П. Врангеля. Для накопичення емпіричного матеріалу пошукачеві довелося «перелопатити» кілька сот справ як українських, так і зарубіжних архівів, опрацювати силу-силенну оприлюднених документів, ретроперіодики та спогадів. Задля наукової апробації дисертаційної праці вчений опублікував десятки статей та дві монографії та оприлюднив результати своїх досліджень на багатьох наукових форумах.

Така вражаюча публікативна активність молодого й перспективного вченого не залишилася поза увагою, а відтак він став стипендіатом Кабінету Міністрів України, а невдовзі — й Верховної Ради (стипендія для молодих талановитих вчених). Рік 2010 став у науковій біографії Сергія Валерійовича воістину знаковим: у провідній академічній установі — Інституті історії НАН України — було успішно захищено докторську дисертацію (науковий консультант — член-кореспондент, заступник директора Інституту історії України НАНУ Олександр Петрович Реєнт. А члени спеціалізованої вченої ради були одностайні у своїх висновках: пошукачем сказано вагоме й до того ж оригінальне слово в аграрній історії.

По тому Сергій Валерійович пристав на пропозицію очолити кафедру інтелектуальної власності та цивільно-правових дисциплін рідного університету й виявив на цій посаді неабиякі організаторські здібності. Довелося йому скорегувати вектори своїх наукових досліджень, і з цим непростим завданням молодий учений успішно справився. Не забарилося й присвоєння Сергію Корновенку вченого звання професора.

У буремному 2014-му змінилося керівництво університету: виконувачем обов’язки ректора було призначено Олександра Володимировича Черевка. Формуючи нову управлінську команду він, враховуючи високий авторитет Сергія Корновенка в університетській спільноті, саме йому вирішив доручити організацію наукової, інноваційної та міжнародної діяльності, призначивши його проректором з цих визначальних питань. Отак майже на вісім років Сергій Валерійович опинився на владному Олімпі своєї alma mater. І саме тут вповні розкрився його організаторський хист.

За проректорської каденції професора Корновенка суттєво поліпшилися рейтинги університету в царинах наукової й міжнародної діяльності. Завдяки його ініціативності та організаторським зусиллям було ліцензовано 14 аспіранських і 10 докторських освітніх програм, акредитовано 4 програми (при цьому одна з них визнана зразковою), створено 8 нових спеціалізованих вчених рад із захисту кандидатських і докторських дисертацій, суттєво збільшилася кількість держбюджетних тем та грантових програм за участю університетських вчених, на порядок зріс прибуток університету від наукової діяльності, збережено випуск усіх наукових часописів вишу (більшість отримали категорію В та були індексовані в науково-метричній базі Index Copernicus), університет постійно ставав лауреатом міжнародних наукових виставок, на його базі проводилися міжнародні та всеукраїнські наукові форуми тощо.

Поряд із цим реально запрацювала задекларована раніше програма міжнародної академічної мобільності, завдяки якій наші студенти навчаються в університетах Польщі, Угорщини, Латвії, Румунії, Іспанії та ін.. Загалом договори про академічну співпрацю укладено з 70 університетами зарубіжжя. Наш ЗВО став чільним учасником надзвичайно перспективної міжнародної програми «Erasmus+».

Знаходячись на вершині наукового процесу в університеті як його лідер за посадою, Сергій Валерійович ніколи не обмежувався лишень організаторською діяльністю й на перший план висунув свій особистий приклад. Попри неймовірну зайнятість управлінською роботою, він завжди знаходив час для наукових пошуків, і їхнім результатом став вихід десятків його нових монографій і статей.

У серпні 2022 року С. В. Корновенко прийняв рішення зосередитися винятково на освітній та науковій діяльності й залишив посаду проректора. Він став професором кафедри археології та спеціальних галузей історичної науки (колишня кафедра новітньої історії, яка й дала йому путівку у високі академічні світи). Поряд із цим Сергій Валерійович, перейнявши естафету у свого вчителя професора Анатолія Морозова, став очільником науково-дослідного інституту селянства та вивчення аграрної історії (він був одним із його фундаторів). Ця поважна наукова структура (доки єдина в Україні) нині дістала нове дихання (за фінансової підтримки відомого аграрія й мецената Петра Григоровича Душейка): заплановано реалізацію нових наукових проєктів, створено політематичний сайт інституту, започатковано проведення творчого Всеукраїнського (національного) конкурсу наукових та навчально-методичних видань із аграрної історії «Сіяч», активізувалася видавнича діяльність, організовано підвищення кваліфікації вчителів історії шкіл міста Черкаси тощо. А сам директор значно збільшив оберти своїх наукових пошуків, невтомно працюючи з історичними документами, почерпнутими переважно з архівів.

Ось і цьогоріч йому вдалося побувати у справді унікальному документальному хранилищі — Архіві Ватикану, а також скористатися газетними ретрофондами Бібліотеки Папської Української колегії Св. Ясофата й Бібліотеки Папського Східного інституту. Тут вченому вдалося виявити досі невідомі матеріали, завдяки яким відкриваються нові сторінки однієї з найбільших трагедій ХХ ст. — Голодомор-геноцид в Україні. На основі зібраного у «вічному місті» Сергій Валерійович уже випустив документальне видання, а невдовзі побачить світ і новий джерелознавчий збірник.

Узагальнюючи інформацію про науково-дослідницьку діяльність професора Корновенка, слід підкреслити, що пріорітетною проблематикою його дослідницької евристики залишається аграрна історія, методологія історичних досліджень, історіософія, історична персоналістика, історичне краєзнавство, а також право інтелектуальної власності. У творчому доробку вченого — понад 200 наукових публікацій, серед них 25 монографій, понад 20 навчальних і навчально-методичних посібників, 3 збірники документів та хрестоматія (частина — в співавторстві). Назвемо бодай декілька таких видань, які особливо виразно репрезентують науково-методичну діяльність професора: це монографії «Білий рух Півдня Росії: аграрна політика урядів А. Денікіна і П. Врангеля (1919 – 1920 рр.), «Селянин-бунтар: селянська революція в Україні 1902 – 1917 рр.» (у співавт.), «"Великий перелом" на селі: фінал селянської революції (1929 – 1933 рр.)», «Селянське республікотворення періоду Української революції 1917 – 1921 рр.», «Право інтелектуальної власності науково-педагогічних працівників» (у співавт.) та ін., навчальні посібники «Українська революція» (у співавт.), «Український аграризм – революційний феномен 1917 – 1921 рр.» (у співавт.), «Концептуальні засади інтелектуальної власності» та ін..

Професор Корновенко у 2019 році виграв грант Президента України й очолив реалізацію відповідного дослідницького проєкту. Він став науковим керівником 4 держбюджетних тем і однієї госпрозрахункової. Підкреслимо, що всі очолювані Сергієм Валерійовичем проєкти реалізовувалися своєчасно й якісно та одностайно визнавалися істотним внеском у розвиток історичної науки.

Ювіляр веде активну редакційно-видавничу діяльність. Від часу створення авторитетного наукового часопису категорії В «Український селянин» він був відповідальним секретарем видання, а нині — головний редактор. Поряд із цим входить до складу редколегій наукових журналів «Емінак» (індексований науково-метричних базах Scopus і Web of Science) та високорейтингового часопису «Acta historica neosoliensia (Словаччина). Cвого часу професор був головним редактором наукового журналу «Вісник Черкаського університету. Серія Історичні науки» (кат. В) та редагував науковий збірник «Гуржіївські історичні читання».

Сергій Корновенко турботливо дбає про підготовку наукових кадрів. Від першого дня створення в 2003 році спеціалізованої вченої ради К.73.053.01 (зі спеціальностей історія України, історіографія та джерелознавство) виконував обов’язки вченого секретаря, а з 2012 року є очільником цієї структури (нині — Д.73.053.01: історія України, історіографія та джерелознавство, всесвітня історія з правом прийому до захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня як доктора філософії, так і доктора наук). Під керівництвом Сергія Валерійовича захищено 10 кандидатських дисертацій, поряд із цим він став науковим консультантом 3-х пошукачів на здобуття ступеня доктора наук, а на десятках захистів виступав як офіційний опонент.

У різногранній діяльності професора Сергія Корновенка одне з найпріорітетніших місць належить викладацькій діяльності, де він вже напрацював понад 30-річний досвід. Студентам, магістрантам та аспірантам він викладає світоглядно важливі й фахово орієнтовані навчальні курси, зокрема: «Аграрна історія України другої половини ХІХ – поч. ХХІ ст», «Український аграризм», «Концептуальні засади інтелектуальної власності» та ін. Учні Сергія Валерійовича одностайні в оцінці його викладацької діяльності: вражаюче фаховий і енциклопедично ерудований, вимогливий і справедливий, завжди відкритий до неформального спілкування, заняття незмінно проводить на високому науковому й методично-прикладному рівні із застосуванням новітніх педагогічних технологій та інтерактивних методів освітньої роботи.

Свідченням визнання вагомих академічних заслуг професора стало його обрання дійсним членом Української академії історичних наук (у Черкасах він очолює її первинний осередок), Української академії геополітики та Української асоціації усної історії. Сергій Валерійович входить до лав Національної спілки краєзнавців України і є головою її первинної організації при ЧНУ. За вагомий внесок у розвиток краєзнавчого руху йому присвоєно звання «Почесний краєзнавець України» та присуджено обласну краєзнавчу премію ім. М. Максимовича. Багатогранна наукова та освітня діяльність професора пошанована Почесними грамотами МОН України, Черкаської ОДА, відзнакою ректора ЧНУ та багатьма іншими відомчими й регіональними нгагородами.

Душевний спокій і джерело наснаги Сергій Валерійович знаходить у колі своєї дружної родини. Його дружина Лариса Віталіївна вже також багато років працює в університеті, є кандидаткою філології, доценткою й завідувачкою кафедри словянської філології, зарубіжної літератури й методики викладання. Старший син Віталій служить у правоохоронних органах, а молодший Валерій пішов стопами свого дідуся-хірурга, завершує вищу медичну освіту й нині є лікарем-інтерном. Підростає й онучок ювіляра — п’ятирічний Дарій.

Свій полудень віку Сергій Валерійович зустрічає в розквіті своїх творчих і душевних сил. Тож нехай усе в нього збувається, що задумалося! З роси й води, шановний ювіляре!

Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки ім. М. Максимовича, доцент