Сьогодні, 13 травня, своє 85-ліття відзначає доктор біологічних наук, професор, завідувач кафедри клітинної біології та методики викладання біологічних дисциплін, ректор Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (з 1979 до 2000 року) Федір Боєчко.

Федір Федорович — знаний науковець в Україні. Він є автором близько 200 наукових праць, у тому числі понад 20 підручників і посібників для студентів закладів вищої освіти, училищ, учителів та учнів шкіл. Федір Боєчко  — організатор низки наукових конференцій і симпозіумів та активний член редакційних колегій наукових журналів і спеціалізованих рад із захисту дисертацій. Із 1979 по 2000 рік він очолював Черкаський національний університет. Обіймаючи посаду ректора, Федір Федорович зробив вагомий внесок у розвиток закладу. Зокрема, було зміцнено навчально-матеріальну базу, відкрито нові спеціальності, створено низку навчально-наукових підрозділів.

Привітати ювіляра зібралися його колеги, учні та представники Черкаської міської ради.

Грамотою за зразкове виконання службових та громадських обов’язків, плідну освітню й наукову діяльність, активну участь у вихованні молодого покоління Федора Федоровича нагородив заступник міського голови Черкас Ігор Волошин.

Ректор університету Олександр Черевко подякував Федору Боєчку за самовіддану працю. Він зазначив:

— Ми вами пишаємося! Своєю невтомною працею та активною життєвою позицією Ви здобули заслужений авторитет і повагу у нашому колективі. Нині Ваші досвід, професіоналізм, ініціативність, досконале володіння ефективними формами і методами організації освітнього процесу є взірцем для викладачів. Ви керівник, у якого можна повчитися життєвої мудрості та гуманності! Дякую і за далекоглядні поради, які ви дали мені у перші дні моєї роботи на посаді керівника університету.

До привітань також долучився голова профспілкового комітету ЧНУ Анатолій Стеценко. Він вручив Федору Федоровичу грамоту обкому Профспілки працівників освіти і науки.

 Газета «Нова доба» опублікувала інтерв’ю авторства Григорія Голиша «Служба освіті й науці». У ньому ювіляр розповідає про своє життя та про роботу, якій присвятив усе життя.

 Із-поміж освітянських достойників сучасності Шевченкового краю доволі рельєфно виділяється постать Федора Федоровича Боєчка. Колишній ректор Черкаського державного (нині національного) університету і нинішній завідувач кафедри цього закладу, відомий учений-біохімік і педагог, один із 3-х на Черкащині членів-кореспондентів НАПН України і заслужений працівник вищої школи, орденоносець і Почесний громадянин Черкас, він напрацював унікальний вишівський стаж завдовжки в майже 60 літ. Цьогорічний 13-й день травня є ювілейним для освітянського ветерана: він зустрічає свою 85-ту весну. Днями з ювіляром повели розмову про його сповнений добрими справами життєвий шлях.

— Федоре Федоровичу, Ви родом із мальовничого краю Черемоша й Прута, зростали в прикарпатському селі Семаківці, що розкинулося в долині неподалік оспіваної народом і митцями Коломиї. Розкажіть про своє дитинство.
— Я — селянський син із діда-прадіда, мої батьки — Федір Іванович та Олена Михайлівна — від зорі до зорі працювали в полі й мене змалку привчили до щоденної праці в ім’я хліба насущного. Був первістком у родині, а вже потім з’явилися братик Василько (нині — доцент Чернівецького медуніверситету) і сестричка Марійка (світла їй пам’ять!). Дитинства як такого в мене не було, адже його знівечила війна та негаразди тієї доби. Батько воював на фронтах Другої світової. Дякувати Богові, повернувся додому живим, проте ще довго оговтувався від отриманої в бою контузії. 

— Шкільну освіту здобували в повоєнні роки?
— Так, спочатку навчався в місцевій початковій школі, а потім здобував повну загальну освіту в сусідніх селах Замулинці й Корнич. Туди добирався, долаючи 5–7 км шляху, велосипедом чи пішки. Навчатися мені подобалося, та з-поміж усіх шкільних предметів найбільше полюбив біологію й хімію.

— Зрештою, це й визначило Ваш фаховий вибір… А яка вища школа стала Вашою «almamater»?
— Таким став відомий в Україні й за її межами Чернівецький університет імені Ю. Федьковича. До речі, віднедавна два ЧНУ (Чернівецький і Черкаський) побраталися, уклавши договір про співпрацю. П’ять років навчання на біологічному факультеті знаного вишу створили надійне підґрунтя для мого подальшого фахового поступу. На студентські роки припадають і мої перші кроки в царині дослідництва.

— Свою педагогічну діяльність Ви розпочали ще в 1957 році на посаді завуча й учителя хімії та біології Козерянської школи на Буковині. Та проте Ваша шкільна кар’єра була нетривалою в часі…
— Так, вона тривала менше року. Річ у тому, що мене запросили назад до рідного університету для навчання в аспірантурі. А моїм науковим керівником став сам ректор, відомий біохімік, професор К. Леутський, якому я завдячую багато чим у моєму науковому зростанні.

— Захищена Вами в Київському університеті імені Т. Шевченка кандидатська дисертація була пов’язана з дослідженням впливу вітамінів на обмінні процеси в організмі людини і тварин. Тут майже в рівних пропорціях присутні як хімічне, так і біологічне начала. Ви в такий спосіб поєднали свою любов до обох цих наук?
— Загалом можна з Вами погодитися, я все свідоме життя працюю в галузі цієї інтегрованої науки — біохімії. Мої напрацювання поряд із теоретичним мають і прикладне значення, зокрема створюють підґрунтя для вироблення алгоритмів зміцнення людського здоров’я.

— А як Ви опинилися в Умані?
— Насправді все дуже просто: мене як випускника аспірантури направили в тамтешній педінститут викладачем. Саме в цьому славному історичною минувшиною місті я й пройшов усіма щаблями вишівської кар’єри аж до очільника цього закладу. 

— Так, саме тоді Ви захистили обидві дисертації, ініціювали створення кафедри хімії й 15 років її очолювали, створили науково-дослідну лабораторію з біохімії, здобули вчені звання доцента й професора. А якою була тема Вашої докторської дисертації?
— Вона не виходила за межі моїх багаторічних біохімічних досліджень і формулювалася так: «Вивчення ролі мікроелементів (кобальту, марганцю й олова) в ліпідному (жировому — авт.) обміні». Захистив її, до речі, в Інституті біохімії імені О. Паладіна Академії наук України.

— В Умані Ви пройшли і свої перші вишівсько-управлінські університети, спочатку упродовж 5 років працюючи проректором інституту, а від 1975-го — і його очільником. Що встигли зробити під час нетривалої (в 4 роки) ректорської каденції?
— На перший погляд, не так уже й багато: відкрито кілька кафедр, розпочато будівництво нових гуртожитків. На управлінській посаді відчував себе доволі комфортно, бо вдалося підібрати доволі результативну команду. 

— До того ж, саме в Умані звили своє родинне гніздечко…
— Історія тривіальна й водночас романтична: перебуваючи в статусі юного викладача, закохався у свою студентку-біолога, тальнівчанку за походженням із промовистим йменням Любов — і вона відповіла взаємністю. Невдовзі побралися, і Бог подарував нам донечку й сина.

— Здавалося, все усталено й прогнозовано на десятиліття, як раптом у 1979 році така метаморфоза: переїзд до Черкас. Не відчули дискомфорту змін?
— Тодішній очільник Черкащини Іван Лутак особисто попросив мене взяти під свою оруду Черкаський педагогічний інститут, і я за покликом обов’язку дав згоду. Не буду приховувати: мав за честь стати ректором одного з провідних обласних вишів України. Водночас усвідомлював, яку нелегку ношу звалюю на свої плечі, отримуючи ректорську естафету від людини-легенди, Героя Радянського Союзу Олександра Тканка. До речі, за усталеними тоді бюрократичними канонами співбесіду перед вступом на посаду проходив у Кремлі, а затверджували мою кандидатуру на колегії Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти СРСР. Представляв мене колективу інституту як новопризначеного ректора тодішній Міністр освіти УРСР М. Фоменко.

— 21 рік Вашого ректорства в Черкасах виявився напрочуд плідним. Варто назвати лише кілька добрих справ, завдяки яким Ви назавжди вкарбували своє ім’я в історію освіти краю: рукотворний пам’ятник у вигляді головного 9-поверхового навчального корпусу, кілька гуртожитків з поліпшеними умовами проживання, 10 нових спеціальностей і 3 факультети, десяток кафедр, науково-дослідний інститут фізіології людини і тварин ім. М. Босого… Та особливо знаковою подією в житті Черкащини стало започаткування діяльності першого й нині єдиного в краї класичного університету. Як Вам вдалося здійснити таку доленосну реорганізацію?
— Дякую за високу оцінку моєї управлінської діяльності, але я розділяю її з усім колективом закладу. Спираючись на традиції й попередні напрацювання, я ставив перед своїми колегами амбітні цілі і, як правило, спільними зусиллями ми їх досягали. Принагідно хочу назвати найяскравіших представників своєї команди — проректорів О. Білого, В. Солдатова й І. Кукурудзу, деканів Л. Кляцьку, С. Дерія, О. Богатирьова, О. Перехреста. А щодо набуття статусу університету, то до цієї події проліг непростий кількарічний шлях оббивання високих владних порогів і долання бюрократичних частоколів, а головне — створення відповідного іміджу вишу, який би відповідав установленим критеріям університетського рівня. Пам’ятається, 1992 року в інституті побував зі своїми заступниками тодішній Міністр освіти П. Таланчук, який, ознайомившись із роботою черкаського вишу, прорік: «Університету бути!» Втім, ця пам’ятна подія сталася вже через три роки…

— Буквально на піку слави й визнання Ви у 2000 році залишили ректорську посаду й зосередилися на викладацькій та науковій роботі у ранзі завідувача кафедри. Не відчули якогось надлому через зміну соціального статусу?
— Абсолютно ні, бо такий кар’єрний поворот був спрогнозований. Адже тоді існували вікові обмеження для обіймання посади ректора, а я вже перебрав чинний на той час ліміт. До того ж усі три наступні ректори поставилися до мене з повагою, створили належні умови для творчої праці.

— Вже 60 літ Ваше життя супроводжує невтомна дослідницька діяльність переважно в царині біохімії. Її результатом стало опублікування близько 200 праць, серед них понад 20 окремих видань. Якими пишаєтеся найбільше?
— Насамперед підручниками та посібниками для студентів закладів вищої освіти. Вже три видання витримали посібники «Основи хімії полімерів» та «Біологічна хімія», великий попит серед студентів має й курс лекцій «Основи молекулярної біології» та низка практикумів із біохімії. Додам до цього, що чимало праць написано у творчому тандемі з моєю любою дружиною Любов’ю Олександрівною (на жаль, нині покійною).

— Ви долучилися й до творення методичної бази шкільного навчання…
— Так, ще 2002 року у співавторстві з колегами В. Найданом та А. Грабовим видав підручник «Органічна хімія», який був рекомендований МОН України для учнів 10–11 класів із поглибленим вивченням хімії в загальноосвітніх школах. Шкільним учителям адресовано посібники «Білок і кормовиробництво», «Біохімія для вчителя» тощо.

— А як склалася життєва доля Ваших дітей?
— О, в мене є всі підстави ними пишатися. Донька Наталія — кандидат філології і доцент кафедри іноземних мов Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля. А син Владислав захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук і викладає історію України в нашому університеті. До речі, маю й п’ятьох онуків.

— Надзвичайно напружений графік Вашої життєдіяльності майже не залишав вільного часу. І все ж, як проводили рідкісні години дозвілля? 
— Дуже любив посидіти з вудкою на берегах річки чи ставка. А ще я — шанувальник художньої літератури, маю чималеньку особисту бібліотеку. Передплачую й читаю багато періодичних видань.

За матерілами прес-служби Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, газети «Нова доба»