Проєкт «Видатні уродженці Черкащини» триває у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького.
Він приурочений до 70-річчя Черкаської області. На Черкащині у всі історичні періоди народжувалися люди, які відігравали надзвичайно важливу роль в історії та культурі України, у формуванні світогляду українців. Є постаті всесвітньо відомі — такі, як Тарас Шевченко, Богдан Хмельницький, Іван Піддубний. Але надзвичайно багато й тих, пам’ять про кого століттями стирала російська імперія та її правонаступник, тоталітарний срср. Є також ціла когорта фахівців своєї справи, які подвижницькою працею зробили внесок у розвиток Черкащини. Усі вони є нашою історією і заслуговують на те, щоб їх знали нащадки й сучасники.
До вашої уваги — нарис Григорія Голиша, директора наукової бібліотеки ім. Михайла Максимовича.
Життєва нива, що колоситься добром
Сенс життя – це бути потрібним тим, хто поруч.
А. Сент-Екзюпері
Персоналістика Шевченківського краю рясніє відомими постатями, які є нашими сучасниками й продовжують творити славу Черкащини. У цій когорті земляків-достойників чільне місце належить Петру Душейку — члену наглядової ради нашого університету. Відомий аграрій і громадсько-політичний діяч, він знаний і як організатор спортивного руху та щедрий меценат. Цими днями Петро Душейко зустрів своє 75-річчя від дня народження, і з цього приводу варто нагадати бодай найсуттєвіше з його добротворної життєдіяльності.
Вереміївські джерела й сходження
Ювіляр побачив світ у другий серпневий день 1951-го, а його рідні пенати знаходяться у селі Вереміївка, тоді Градизького району Полтавської області, а нині Золотоніського району на Черкащині. Це чималеньке надсулянське поселення, що розкинулося на перетині Стовпового й Центрального шляхів біля річечки Свинотоп, родом ще з ранніх козацьких часів і має вже майже 415-річну історію. Петро зростав у селянській родині Григорія Григоровича (механізатора) та Марії Михайлівни (працювала в колгоспній ланці) Душейків і змалку засвоїв її цінності: любов до рідної землі, трудову невсипущість, вірність православним чеснотам. У Вереміївській школі хлопець вирізнявся дисциплінованістю й відповідальністю у навчанні, був громадським активістом та спортсменом. Серед шкільних дисциплін найбільше уподобав математику, фізику та історію.
Закінчивши школу зі срібною медаллю в 1968 р., розпочав свою трудову діяльність, котра триває (станом на сьогодні) 58 років (!). Працював на різних роботах у колгоспі рідного села, а потім, як і належало, відслужив два роки дійсної військової служби в ракетних військах. Повернувся в рідне село в 1971 р. і деякий час працював у колгоспній будівельній бригаді, згодом — інженером технічного бюро при відділі архітектури Чорнобаївського району. У ті роки сталася доленосна подія у Петровому житті: він побрався зі своєю однокласницею Настею — випускницею Черкаського педінституту.
У 1972 р. молоде подружжя прибуло до с. Хрестителевого, куди була направлена на вчительську роботу Анастасія. На прохання дирекції Петро Григорович приступив до викладання математики спочатку в Хрестителівській, а потім у Лящівській школах. Учні відразу полюбили молодого вчителя за його ерудицію, доброту та справедливість. Водночас він навчався на заочному відділенні престижного механіко-математичного факультету провідного навчального закладу України — Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Цікава деталь: вступати до університету йому випало разом із двома «вундеркіндами»: 12-річним Олександром Двораком та 14-річною Мариною Мельникайте.
Таїни математики та механіки наш краянин наполегливо опановував під орудою знаних вчених і педагогів: професорів Сергія Завала (декан факультету, раніше працював у Черкаському педінституті, був заступником Міністра освіти України), Віктора Глушкова (пізніше академік, фундатор вітчизняної кібернетики), Івана Ляшка (проректор, голова правління Українського товариства «Знання»), Миколи Кованцова та ін. І в університетському середовищі Петро Григорович виявився досить успішним. Для прикладу, він став одним із двох учасників Всесоюзної математичної олімпіади, показавши пристойний результат.
Освітні й хліборобські перипетії
Університет закінчив у 1976-му й мав пропозицію продовжити навчання в аспірантурі. Одначе із суто практичних міркувань (на той час уже був батьком двох дітей) вирішив таки відмовитися від наукової кар’єри. У тому ж пам’ятному для педагога році його призначили директором середньої школи в селі Красенівка, яке зажило загальнонаціональної слави як мала батьківщина непереможного українського борця-богатиря Івана Піддубного. Уже на посаді шкільного очільника розкрився самобутній організаторський талант Петра Григоровича, який виявив неабияку ініціативність, фанатичну відданість справі, прихильність до впровадження освітніх інновацій. Школа під його дев’ятирічною орудою стала однією з кращих на Чорнобаївщині: вирізнялася зразковою навчально-матеріальною базою, успішно витримала експеримент із навчання шестирічок, а збірна школи з волейболу та військово-прикладних видів неодноразово виборювала районну й обласну першості. Далеко за межі Красенівки линула слава про учнівську виробничу бригаду, яка в 1984 р. посіла 2-ге місце в СРСР за виробництвом сільгосппродукції. А самого директора нагородили Почесною грамотою Міносвіти Союзу.
Рік 1985: початок горбачовської перебудови. А в Петра Душейка — несподівана для багатьох його краян життєва метаморфоза. Він залишив педагогічну діяльність і перейшов на роботу у сферу аграрного виробництва: вочевидь, далися взнаки гени спадкового хлібороба. Після певних роздумів і вагань Петро Григорович прийняв пропозицію обійняти посаду заступника голови правління колгоспу «Дніпро» (с. Васютинці Чорнобаївського району). На цій новій для себе ділянці роботи він виявив неабияку функціональність, тож ні для кого не стало несподіванкою, коли в 1988 р. його обрали очільником цього господарства (за рекомендацією керівника області Івана Лутака).
Упродовж 8 років управління цим знаним у районі сільгосппідприємством Петро Душейко забезпечив його трансформацію в аграрні лідери краю. Значно зросла врожайність полів, продуктивність громадського стада, успішно вирішувалися проблеми соціального розвитку села. Жителі Васютинців переконалися в тому, що в особі Петра Душейка вони отримали не просто талановитого керівника, а особистість із масштабним, воістину державницьким мисленням.
На державній службі в Києві й Чорнобаї
А наступною віхою життя Петра Душейка стала його діяльність уже на державному рівні. У 1994 р. його було обрано народним депутатом України 2-го скликання. Депутатство народного обранця припало на воістину доленосні часи: адже саме тоді, в червневу ніч 1996-го, було прийнято Основний Закон України. Була прийнята й низка інших законів і постанов ВРУ, які забезпечили становлення молодої незалежної держави. В українському парламенті Петро Григорович був членом Комітету з питань агропромислового комплексу, земельних ресурсів і соціального розвитку села, а також першим заступником голови депутатської групи «Селяни України».
Після завершення нардепівської каденції у 1998 р. Петро Душейко продовжив державну службу, цього разу вже на посаді голови Чорнобаївської райдержадміністрації. Тоді й відбулося наше знайомство з цим достойником (мене призначили заступником голови Золотоніської адміністрації, наші райони були сусідніми й постійно підтримували корпоративні зв’язки). Петро Григорович відразу вразив мене своєю інтелігентністю, ерудицією, розважливістю й дотепністю. Іще одна деталь: попри початковий управлінський досвід районного рівня, чорнобаївського лідера обрали неформальним старостою голів РДА Черкащини.
Як керівник високого польоту, Петро Душейко забезпечив високий рівень розвитку району. Чорнобаївщина залишалася в авангарді аграрного виробництва Черкащини, а напрацьовані там соціально-культурні проєкти стали предметом повсюдного вивчення та впровадження в області. Назвемо лише кілька з них.
1. Забезпечення системної стабілізації економічної та соціальної сфер в умовах перманентної кризи в державі.
2. Погашення заборгованості з виплат зарплат і пенсій, повернення від бартеру до грошових розрахунків.
3. Здійснення пілотного реформування аграрної сфери виробництва.
4. Відновлення промислової галузі (зокрема, Іркліївський сирзавод став найкращим серед переробних підприємств області).
5. Стабільна робота всіх установ соціально-культурної сфери.
6. Реанімація мережі сільської споживчої кооперації.
7. Запровадження Всеукраїнського турніру пам’яті І. Піддубного, відновлення посад сільських спортінструкторів, відкриття в райцентрі спорткомплексу й типового плавального басейну. Завдяки підтримці РДА чорнобаївська збірна з футболу «Колос» стала триразовим чемпіоном області та кількаразовим призером.
8. Розгортання мережі сільських краєзнавчих музеїв тощо.
Словом, як людина з державницьким мисленням і палкий патріот рідного краю, Петро Григорович мудрою рукою досвідченого капітана скеровував маршрут управлінського корабля в успішному напрямку, не випускаючи з поля зору жодної позиції. Його управлінський стиль – це довіра до керівників відділів адміністрації, очільників підприємств та установ, і водночас – сувора вимогливість і послідовна справедливість.
Підтвердженням високого авторитету Петра Григоровича в краї стало обрання його у 2000 р. головою Чорнобаївської районної ради (при збереженні посади голови РДА). Загалом очільником Чорнобаївщини він залишався майже 8 років, і то був чи не найуспішніший час в її історії. А у 2004 р. чорнобаївський лідер став ще й почесним головою асоціації «Незалежне об’єднання сільгосппідприємств Чорнобаївського району», куди увійшли всі господарства району.
Повернення до хліборобського коріння й меценатство
У 2005 р. він повернувся до аграрно-організаторської справи, заснувавши разом зі своїми синами Андрієм, Григорієм і Олексієм СТОВ, пізніше — аграрну корпорацію «Дніпро» (центральний офіс — с. Васютинці). Це потужне сільгосппідприємство, що складається з 5 СТОВ («Дніпро», «Старий Коврай», «Красенівське», «Надія», «Москаленківське»), має у своєму активі 15 тис. га, які обробляються сучасною імпортною технікою. Аграрне об’єднання має зерново-овочевий напрям і є надійним постачальником якісної, екологічно чистої продукції в Україні.
Не забуває Петро Григорович та його команда й про створення комфортних умов життя в населених пунктах, чиї землі у складі корпорації. Так, у Васютинцях коштами СТОВ «Дніпро» утримується дендрологічний парк із 250 екзотичних дерев і кущів. Нині це улюблене місце відпочинку для місцевих мешканців та їхніх гостей з інших регіонів України. Турботливо ставиться аграрний менеджер і до потреб освітньо-культурної сфери краю. Зокрема, у всіх школах уже давно запроваджено безоплатне гаряче харчування для учнів, населені пункти забезпечені безкоштовним водопостачанням, за кошт корпорації здійснюються ремонти місцевих доріг тощо.
Загальновідомою є й масштабна меценатська діяльність П. Душейка. Він уже впродовж понад 25 років надає вагому фінансову підтримку діяльності НДІ селянства та вивчення аграрної історії, що працює при Черкаському національному університеті ім. Б. Хмельницького. До слова, Петро Григорович тривалий час є членом Наглядової ради цього провідного вишу Черкащини. Завдяки спонсорській допомозі благодійника побачили світ 37 чисел наукового часопису «Український селянин» та десятки монографій з історико-аграрної проблематики. Діяльну організаторську участь узяв він і в проведенні аграрних симпозіумів всеукраїнського та міжнародного рівнів (уже 13).
Петро Душейко виступив спонсором у реалізації наукового проєкту щодо оприлюднення унікальних документальних і медійних свідчень про голодоморну трагедію українського народу 1932–1933 рр. Ці матеріали відклалися в архівах і бібліотеках Ватикану, і у 2023 р. Петро Григорович спонсорував наукове відрядження до Ватикану директора НДІ селянства і вивчення аграрної історії професора Сергія Корновенка. Науковець плідно попрацював у Ватиканському апостольському архіві, Бібліотеці Папської української колегії св. Йосафата та Бібліотеці Папського східного інституту. Результатом цього творчого пошуку стала підготовка та видання 4 збірників документальних матеріалів на тему Голодомору, котрі досі не мають аналогів в Україні (видано коштом корпорації «Дніпро»).
У 2024 р. Петро Григорович долучився й до фінансування госпрозрахункової теми з історико-аграрної проблематики, яку розробляють співробітники НДІ селянства та вивчення аграрної історії. За його фінансового сприяння віднедавна при названому НДІ проводяться відповідні курси для вчителів історії обласного центру. А для учнівської молоді функціонують курси та літня історико-аграрна школа.
А ще Петро Душейко як земляк легендарного І. Піддубного став головним організатором класичної боротьби в Шевченковому краї. Відтоді він є президентом Федерації греко-римської боротьби Черкаської області та віцепрезидентом Всеукраїнської федерації. Відтак за його організації й фінансової підтримки відбулися десятки чемпіонатів, турнірів та свят із класичної боротьби, а останнім часом — і вільної та жіночої боротьби всеукраїнського та обласного рівнів. Принагідно підкреслимо, що й сам Петро Григорович змалку поріднився зі спортом, є розрядником із футболу, волейболу, гандболу, легкої атлетики й боротьби дзюдо.
Як послідовний книголюб, Петро Григорович усіляко підтримує літературні процеси в рідному краї. Він виступив спонсором видання десятків художніх творів, і саме завдяки йому у 2001 р. була запроваджена доволі престижна літературно-мистецька премія ім. М. Старицького, котра набула статусу всеукраїнської. А в 2024 р. за підтримки П. Душейка було проведено Всеукраїнський (національний) конкурс наукових та навчально-методичних видань з аграрної історії «Сіяч».
Багатогранна благодійна діяльність аграрія, громадсько-політичного діяча й мецената дістала гідне пошанування. Він є кавалером орденів «За заслуги» II та III ступенів, має почесне звання «Заслужений працівник сільського господарства України», нагороджений почесними грамотами Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, численними відомчими та регіональними відзнаками. Цьогоріч за підтримку наукової діяльності істориків-аграріїв Петра Григоровича нагородили Подякою Голови Верховної Ради України.
Душевний спокій ювіляр знаходить у колі своєї великої родини. Вже 54 роки йде з ним поруч по життю його вірна дружина, соратниця й муза Анастасія Олексіївна. Пишається подружжя своїми синами. Андрій — кандидат сільськогосподарських наук, забезпечує наукові підходи до організації праці й вирощування сільгоспкультур в аграрному об’єднанні. Натомість Григорій, економіст і юрист за освітою, відповідає за фінансові питання, а дипломований педагог-математик Олексій переймається безпековими та виховними питаннями в корпорації.
У Петра Григоровича вражаюче численна когорта онуків: їх у нього аж 14 (!), серед них три Петра й дві Анастасії. Найстаршому онукові Петру — 27, наймолодшій Марійці — лише два місяці. Словом, доволі велелюдним третім поколінням закорінена гарна перспектива для роду, главою якого є відомий достойник і великий життєлюб Петро Душейко.
Тож нехай життєва нива ювіляра й надалі буде рясною й щедрою! З роси й води, вельмишановний Петре Григоровичу!
Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки ім. М. Максимовича, голова Золотоніської районної організації НСКУ