Проєкт «Видатні уродженці Черкащини» стартував у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького.

Він приурочений до 70-річчя Черкаської області. На Черкащині у всі історичні періоди народжувалися люди, які відігравали надзвичайно важливу роль в історії та культурі України, у формуванні світогляду українців. Є постаті всесвітньо відомі — такі, як Тарас Шевченко, Богдан Хмельницький, Іван Піддубний. Але надзвичайно багато й тих, пам’ять про кого століттями стирала російська імперія та її правонаступник, тоталітарний срср. Є також ціла когорта фахівців своєї справи, які подвижницькою працею зробили внесок у розвиток Черкащини. Усі вони є нашою історією і заслуговують на те, щоб їх знали нащадки й сучасники.

Саме з цією метою науковці ЧНУ ім. Б. Хмельницького постійно досліджують діячів історії та культури рідного краю і діляться цими дослідженнями. Їхні напрацювання зможете знайти у рубриці «Видатні уродженці Черкащини».

До вашої уваги — тези Григорія Голиша, директора наукової бібліотеки ім. Михайла Максимовича.


Творець легендарного романсу

У цього відомого уродженця Шевченкового краю — вражаюче-багатогранний розмай творчого доробку. Він став знаним поетом, фольклористом, етнографом, перекладачем, педагогом, а на додачу до цього — ще й теологом. Йдеться про нашого земляка Костянтина Даниловича Думитрашка, цифровий вираз роковин якого нині цілковито збігся із 210-річним ювілеєм великого Кобзаря.
Костянтин Думитрашко народжений 20 травня 1814 року у повітовому містечку Золотоноша, а зростав він у родині священника-протоієрея. Початкову освіту здобув у Золотоніській народній школі, а потім батьки віддали його на навчання до Переяславського духовного училища. Подальшими кроками його духовної освіти пов’язані з Полтавською семінарією та Київською духовною академією, яку закінчив у 1839 р. Як одного із найталановитіших випускників, колишнього золотонісця залишили в академії на викладацькій роботі. Його педагогічна діяльність в alma mater була напрочуд плідною й тривала понад 30 років. К. Думитрашко працював професором словесності, певний час викладав французьку мову і латину, завідував археологічним музеєм, а від 1872 р. працював бібліотекарем академії. У стінах цього провідного навчального закладу він зосередився на богословських студіях і став автором низки теологічних статей, опублікованих у духовних часописах. Серед них – «Керівництво для сільських пастирів», «Зауваження до церковної проповіді для простого народа», «Особливості церковного мовлення», «Про імпровізацію в церковній проповіді», «Історичні свідчення про житття і діяльність митрополита київського Євгена Болховитинова» та ін.

Та над усе К. Думитрашко любив рідне слово, тож не дивно, що ще від 1830-х років почав писати літературні твори українською мовою. Першого свого вірша поет написав у Золотоноші й присвятив його рідному місту («Маленька та хороша, моя Золотоноша»). Його було опубліковано в журналі «Маяк» 1843 року. У 1840–50-х рр. Костянтин Думитрашко створив рукописну збірку «Копитькові вірші й пісні». Окрім віршів писав також балади, легенди, оповідання; чимало його творів побачили світ під літературним псевдонімом Копитько.

Найбільшу популярність Костянтин Думитрашко здобув бурлескно-травестійною поемою «Жабомишодраківка» (перероблення зі старогрецької «Батрахоміомахії») – перша спроба українського гекзаметра. Цей твір вийшов друком у Санкт-Петербурзі в 1859 р. Ще більшої слави зажила його поезія «До карих очей» (1854 р.), яка стала українською народною піснею (відома як романс «Чорнії брови, карії очі», муз. Д. Бонковського). Серед іншого поет також майстерно оспівав щедроти та людей поселень рідного краю, зокрема, Золотоноші (вірші «Золотоноша», «Ідилія», «І дома, і в гостях»), Кропивни (балада «Упир», оповідання «Вовк»), Драбівець і Синьооківки (балада «Змій»). Кілька праць Костянтина Думитрашка присвячено й історії української літератури.

Попри, на перший погляд, скромне місце в історії вітчизняного красного письменства, своїми віршами поет довів здатність української мови передавати всі розміри тонічного віршування. Думитрашкова творчість сприяла поширенню тематики українського письменства, становленню окремих його жанрів, розвиткові літературної мови і нової української літератури.

Непересічний талант нашого краянина цінував сам Тарас Шевченко, який назвав його «безперечно обдарованою людиною». Особливо подобався Кобзареві твір «Жабомишодраківка».

Ще навчаючись у школі, Костянтин Думитрашко почав збирати фольклорні перли, а від 1830-х рр. невтомно записував українські народні пісні та думи. Частину із них використав у своєму «Збірнику українських пісень» (1849) Михайло Максимович, зокрема думи «Козак Голота», «Три брати Самарські», «Перемога Корсунська». Костянтин Думитрашко був одним із перших в Україні, хто почав наполягати на вивченні школярами народної поетичної творчості, яка має гарно впливати на формування свідомості юних (наприклад, праця «Казки та морально-виховне їх значення», 1873 р.).

Ще одним захопленням золотонісця стала етнографія. Його перу належать чимало народознавчих праць, в яких фахово описано весільні звичаї українців, їхні святкові колядки та вірші, традиційний перебіг свята Іван-Купала тощо.

Костянтин Думитрашко чудово знав європейські мови й успішно займався літературним перекладом. Зокрема, він першим взявся за переклад з німецької на українську знаменитого твору Й. Гете «Фауст». Усебічно обдарований, наш іменитий земляк не цурався й занять музикою і живописом.

Щедре на добротворні справи серце поета перестало битися 7 травня 1886 року. Місце свого вічного спочинку наш відомий земляк знайшов в українській столиці на історичному кладовищі «Щекавиця». Ім’я літературного достойника увічнює назва однієї з вулиць його рідної Золотоноші (вона, до речі, перетинається з вулицею ще одного золотоніського поета — Івана Дробного).

Та насправді нетлінним пам’ятником Костянтину Думитрашку став витворений ним пісенний шедевр «До чорних очей».

Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки ім. М. Максимовича, голова Золотоніської районної організації НСКУ

Маленька та хороша Моя Золотоноша!
Чим Київ краще од неї?
Чи торгом, чи базаром?
Так не дають же даром
І там нічого, а й мої
Золотоніськії купці,
Що треба, все те мають:
Сіль, сало, крицю, кремінці
Ще східно уступають!
Маленька та гарненька
Золотоноша – ненька!
Чим Київ од неї гарніш? Дніпром?
Так і Дніпро не більш
Од нашого од ставу,
Як змірять аж до плаву.
Дзвіницею?
Так і у нас,
Що тільки дерев’яна.
А й наша не погана,
І дзвін таки гарненький,
Чималий, голосненький!
Так чим же Київ, рад я знать,
Гарніш Золотоноші?
Богатством?
Правдоньку сказать,
І в нас, в жидів, є гроші.
Чи краще панночками?
Так цим добром під час,
Як небо зірочками,
Квітчається не раз
Під теплий день та ясний
Наш городок прекрасний.
Ох, ти Золотоноша,
Яка ж ти прехороша!