Проєкт «Видатні уродженці Черкащини» триває у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького.

Він приурочений до 70-річчя Черкаської області. На Черкащині у всі історичні періоди народжувалися люди, які відігравали надзвичайно важливу роль в історії та культурі України, у формуванні світогляду українців. Є постаті всесвітньо відомі — такі, як Тарас Шевченко, Богдан Хмельницький, Іван Піддубний. Але надзвичайно багато й тих, пам’ять про кого століттями стирала російська імперія та її правонаступник, тоталітарний срср. Є також ціла когорта фахівців своєї справи, які подвижницькою працею зробили внесок у розвиток Черкащини. Усі вони є нашою історією і заслуговують на те, щоб їх знали нащадки й сучасники.

Саме з цією метою науковці ЧНУ ім. Б. Хмельницького постійно досліджують діячів історії та культури рідного краю і діляться цими дослідженнями. Їхні напрацювання зможете знайти у рубриці «Видатні уродженці Черкащини».

До вашої уваги — нарис Григорія Голиша, директора наукової бібліотеки ім. Михайла Максимовича.

Зірка пісенного вокалу

Пісня – це коли душа сповідається.

Г. Тютюнник

Справжньою легендою овіяна пісенна творчість Діани Петриненко, яку величали «співочою пташкою України», а її рідкісний голос називали «світлим», «срібним», «сонячним». Ця осяйна зірка сцени вписала одну із найяскравіших сторінок в історію національного музичного мистецтва й цілком заслужено пошанована званнями народної артистки та Шевченківської лауреатки. Вона є уродженицею Черкаського краю, а цими днями їй би виповнилося 95 років від дня народження…

Шлях до пісенних вершин

Майбутня знаменитість вперше побачила світ 8 лютого 1930 року, а місцем її народження стало чималеньке село Білоусівка на Драбівщині, що розкинулося біля річечки Чумгак. Діана стала другою, середульшою дитиною в родині Гната й Поліни Паливод. Відразу виникає питання щодо незвичного для села 1930-х років імені, яким нарекли дівчинку (за грецькою міфологією Діана — це богиня флори й фауни, полювання, уособлення Місяця). Сама ж співачка пояснювала, що його порадив уповноважений чин із тоді столичного Харкова, який перевіряв роботу місцевої комуни «Червоний маяк» (її очільником був глава родини). Згодом Паливоди оселилися в сусідньому селі Сазонівка, там і пройшли юні літа Діани.

Мало чи не від дня народження Діана поріднилася з піснею, адже зростала у співочій родині. У матусі був найкращий голос в окрузі й уже змалку за нею виводила пісні майбутня зірка. Гарно співав і батько, а старший брат Іван не мав собі рівних як вокаліст на учнівських оглядах художньої самодіяльності. Отаким родинним ансамблем залюбки співали вечорами народні, чумацькі й гайдамацькі пісні. Цим благодатним засівом зронилися в різнобарвну душу дівчинки перли пісенного фольклору. А ще Діана могла годинами сидіти біля радіоприймача-тарілки, звідки звучали голоси відомих тоді співаків-віртуозів Оксани Петрусенко, Зої Гайдай, Івана Паторжинського. Батько був людиною досить начитаною, прищепив любов до книги й своїм дітям. Частенько дарував їм і привезені з Києва чи Полтави пісенні збірники.

Гнат Якович, який обійняв відповідальну посаду директора МТС, частенько брав із собою дівчинку на поля й вона на тракторних станах співала механізаторам народних пісень. Вдячні слухачі-хлібодари назвали її «Діанусею — солов’їним голосочком».

А потім у мирне життя увірвалася війна й над краєм опустила свої зловісні крила темна ніч нацистської окупації. Діаниного батька було розстріляно в Оржиці як активіста, а осиротіла родина Паливод борсалася в життєвих негараздах неймовірно важких воєнної й повоєнної доби. Семирічку Діана закінчила в Сазонівці, а продовжила навчання вже на Львівщині, куди її забрав рідний дядько — тамтешній керівник.

Невдовзі до неї приїхав брат Іван, що здобував музичну освіту в Києві, і мовив: «Збирайся! Поїдеш до Києва, де будеш навчатися співу». Дарма що вступні іспити в столичному музучилищі вже скінчилися, Іван таки умовив його директора Петра Сука таки послухати дівчину. Очільник училища настільки був вражений Діаниним майстерним виконанням пісні «Гандзя» та кількох оперних арій, що всупереч встановленим нормам все ж прийняв рішення про зарахування дівчини без вступних екзаменів. Отак у голодному післявоєнному 1947-му й почалося сходження нашої землячки до зіркових вершин. Неймовірно важким і дискомфортним, голодним і холодним було життя Діани в Києві, та попри все вона наполегливо опановувала музичний фах і закінчила училище поміж найкращих випускників (нині це Київська муніципальна академія музики ім. Р. М. Глієра).

А потому були роки навчання в найпрестижнішому закладі музичної освіти — Київській консерваторії (тепер Національна музична академія ім. П. І. Чайковського). І в його стінах наша краянка була в статусі лідерки й стала справжнім обличчям консерваторії, успішно репрезентуючи «альма матер» на численних концертах. Кожна зірка будь-якої траєкторії завдячує своєму сходженню вчителям-наставникам. «Мамою» розкрилля таланту Діани Петриненко стала талановита педагогиня, доцентка (пізніше професорка) Марина Єгоричева — людина напрочуд фахова, інтелігентна, ерудована й водночас зворушливо душевна.

У студентські роки Діана зустріла й свою життєву долю: її обранцем став у майбутньому відомий журналіст і музикант Гаринальд Петриненко. У 1953-м у молодого подружжя з’явився первісток, якого в честь національного пророка (й водночас пророкуючи сину високу місію) нарекли Тарасом. А молодій мамі довелося буквально розриватися між навчанням, концертами й доглядом за малюком.

Творче розкрилля

І ось уже позаду навчання в консерваторії й перший запис у трудовій книжці. Як кращу випускницю Діану в 1955 р. прийняли солісткою всесвітньо відомого пісенного колективу — Державної хорової капели «Думка». Потягнулася невпинна вервечка концертів, гастролей… Уже в 1958 р. відбувся перший сольний концерт співачки й він виявився настільки успішним, що артистка вирішила одноосібну кар’єру. Незабутнім для неї став рік 1959, коли вона стала лауреаткою Всесвітнього фестивалю молоді й студентів у Відні (наступного року отримала свою першу нагороду — медаль «За трудову доблесть»).

Молода співачка своїм непересічним талантом відразу привернула увагу мистецького бомонду: наприклад, сам неперевершений Іван Козловський запропонував Діані стати солісткою Маріїнського оперного театру в Ленінграді. Одначе співачка від такої спокусливої пропозиції відмовилася, й залишилися на рідній землі, аби служити національному мистецтву. Концерт за концертом Діана Петриненко набувала досвіду, відкриваючи все нові секрети пісенного виконання. Дедалі більше переконувалася, що людей може зворушити лише доконечна природність виконання, повна самовіддача й щирість. Їй гарно вдавалися й оперні арії, утім вона не хотіла замикати себе в академічні рамки музичної класики й віддала перевагу масовим сценічним виступам.

Може саме тому вже на той час відома співачка прийняла в 1963 році пропозицію стати солісткою Київської філармонії. З цим зірковим колективом вона пов’язала свою творчу долю на понад чверть століття й стала його репрезентанткою на музичних обширах за номером один.

Співачка володіла лірико-колоратурним сопрано, була наділена голосом широкого діапазону, рівним у всіх регістрах. Їй була притаманна техніка кантиленного співу (бельканто), виразне інтонування й чітка виконавська дикція. Її виконавську манеру відзначало переконливе втілення художнього образу засобами пісенного мистецтва.

У репертуарі майстрині співу — арії з опер М. Лисенка, Дж. Верді, солоспіви М. Лисенка, Л. Ревуцького, Д. Січинського, Я. Степового, К. Стеценка, Ю. Мейтуса, романси М. Глінки, С. Рахманінова. Вона віртуозно виконала партію сопрано в кантаті «Радуйся, ниво неполитая» М. Лисенка, 9-й Симфонії Л. ван Бетховена, ораторії «Пори року» Й. Гайдна, «Реквіємі» В.-А. Моцарта. Вона натхненно популяризувала сучасні українські ліричні пісні композиторів Н. Андрієвської, О. Білаша, А. Кос-Анатольський, П. Майборода, І. Шамо, Ю. Рожавської та ін. З особливою виразністю й оригінальним шармом співала українські народні пісні та романси вітчизняних композиторів. В останні роки своєї музичної діяльності натхненно виконувала пісні з національно визначеною ідеєю, написані її сином Тарасом Петриненком – відомим співаком, композитором і поетом.

Пісенна зірка перебувала у творчій співпраці зі знаменитими мистецькими колективами — Національною заслуженою академічною капелою України «Думка», Національною заслуженою капелою бандуристів України імені Г. Майбороди, Національним академічним оркестром народних інструментів України та ін.

Диво-голос Діани Петриненко викликав захоплення десятків мільйонів шанувальників пісні всього цивілізованого світу. Їй гаряче аплодували глядачі під час гастролей в Італії, Канаді, США, Угорщині, Фінляндії, Франції, Японії та багатьох інших країнах. Усі її концерти викликали повні аншлаги, збираючи велелюдні глядацькі аудиторії.

Діана Гнатівна була воістину народною виконавицею й охоче приймала запрошення щодо її сольних концертів у селах та містах України. Зі сцен будинків культури й клубів, а часто-густо в заводських цехах, на полях та фермах, на майданах і стадіонах невтомно доносила вдячному глядацькому загалу неповторну мелодику й велич української пісні та музичної класики. Не обділяла своєю виконавською увагою й малу батьківщину: неодноразово виступала на сценах Білоусівки, Сазонівки, Драбова й Оржиці.

Співачка здійснила багато записів на грамплатівки, які виходили великими накладами, постійно поповнювала фонд Українського радіо. Серед цих пісенних шедеврів – українські народні пісні «Глибока кирниця», «Ой лугом іду, голосок веду», «Чотири воли пасу», «Чи я вплила», «Ой піду я до млина» та ін., а також романси М. Лисенка («Садок вишневий коло хати»), В. Заремби («Не тополю високую», «Утоптала стежечку»), арії з опер українських композиторів.

Вагомою є й фільмографія вокалістки, де виявилися її й акторські здібності. Зокрема, вона знялася в музичних телефільмах «Лада з країни берендеїв», «Як цвіт весняний» (1971), «Тільки ти» (1972), фільмі-концерті «Вечірня пісня» (1983).

Уже у своїх високих літах співачка сказала таке: «Усе життя я просто співала і намагалася передати радість, що жила в моїй душі». У цих простих словах досить містко й переконливо викладено сутнісний сенс життєдіяльності великої мисткині й полум’яної патріотки України.

Педагогиня й просто жінка

Діана Петриненко зажила слави і як відома педагогиня. Вона, закінчивши консерваторську аспірантуру й згодом захистившись, розпочала свою викладацьку діяльність у 1961 р., а в 1980-х роках здобула вчене звання доцента, а потім і професора, упродовж понад 40 літ навчала студентів своєї рідної консерваторії. Серед її найвідоміших учнів — В. Базир, В. Іванченко, Л. Ліпітюк, Н. Мойсеєва, А. Пригара, М. Тищенко, К. Швидка, С. Шуст та ін. «Потрапив би до числа її учнів на старості років – вона б і мене, безголосого, навчила співати!» — так оцінював її педагогічний талант поет Борис Олійник. Найзнаменитіша вихованка Діани Гнатівни – всесвітньо відома оперна співачка, народна артистка України й Шевченківська лауреатка Людмила Монастирська (до речі, також родом із Золотоніщини й цьогорічна ювілярка) сказала про свою наставницю таке: «Завдяки Діані Гнатівні ми маємо унікальну вокальну школу… Була взірцем не тільки як Педагог з великої літери, це Людина з великої літери, особистість, жінка, взірець для всіх своїх учениць». Іменита Вчителька любила пригощати своїх учнів та учениць власною випічкою: сирними бабками та пиріжками.

Узагалі, пісенна зірка була цілком земною людиною. Над усе вона любила господарювати на своїй дачній ділянці в с. Халеп’ї біля Трипілля. Там із таким же натхненням ростила квіти, обдаровуючи ними всіх своїх рідних і знайомих.

Уже від початку своєї співочої кар’єри Діана Петриненко опинилася в авангарді національного музичного мистецтва й суспільного визнання. Від 1965 р. — вона заслужена, а через 5 років — народна артистка України. У 1975 р. співачка була пошанована почесним званням народної артистки СРСР. За концертні програми 1969 — 1971 рр. наша землячка відзначена Державною премією ім. Т. Шевченка (1972). Згодом її нагородили орденом Трудового червоного прапора, а у 2005 р. – орденом княгині Ольги 3-го ст. Вона з огляду на унікальні заслуги та з приводу поважного ювілею могла б стати й Героєм України, одначе зупинила відповідне владне подання, пояснивши: «Я вже маю найвище для мене від ГО «Федерація жінок за мир у всьому світі» звання «Мати патріота» (син Тарас став творцем і виконавцем багатьох патріотичних пісень, в тім числі й неформального гімну «Україна»).

Далеко не все в житті Зірки було пов’язано з тріумфами й усипано трояндами. Уже у свої 50 вона овдовіла: раптово помер її любий чоловік Гаринальд. Утім оптимісткою залишалася за будь-яких обставин і часто повторювала: «Люблю людей, люблю радіти маленьким і великим перемогам своїх студентів, успіхам рідних і друзів».

Схил віку знаменитої співачки був затьмарений важкою хворобою, й у результаті чергового інсульту вона назавжди була прикута до ліжка. Це була велика трагедія для такої діяльної особистості, як Діана Гнатівна, тому вона неймовірно страждала. Ці її пекельні земні муки скінчилися 17 листопада 2018 р. на 89-му році життя. Як українська знаменитість першого ешелону була похована на центральній алеї Байкового кладовища (м. Київ).
У м. Оржиця та с. Сазонівка на Полтавщині проводилися обласні конкурси пісні на приз Д. Петриненко, нині започатковані міжнародні пісенні конкурси її пам’яті. А чи пам’ятають велику співачку її краяни на Черкащині? Так, зокрема в обласному центрі її іменем названо один із міських провулків. Як на мене, цього замало, і вже давно на часі, аби вулиця Д. Петриненко з’явилася в її рідній Білоусівці та Драбові. Доречним вбачається й запровадження на Черкащині пісенних конкурсів пам’яті легенди української пісні.

Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки ім. М. Максимовича, голова Золотоніської районної організації НСКУ