У когорті сучасних подвижників духовності поважне місце належить Анатолію Георгійовичу Морозову.

Доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри археології і спеціальних галузей історичної науки Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького, академік Академії історичних наук України, відмінник освіти України, він знаний у науковій та освітянській спільноті як беззаперечний лідер і генератор нових ідей. Цими днями вишівський достойник відзначає своє 75-річчя й попри немолодий вік науковець просто таки вражає невгамовною енергією і масштабністю задумів. Отож бодай коротко – про його добротворний життєвий шлях і нові задуми.

Майбутній професор народжений у самому серці України – місті Шпола (неподалік у с. Мар’янівка знаходиться географічний центр України). Зростав у інтелігентній родині: його батько Георгій Андрійович – військовослужбовець, підполковник, учасник бойових дій, орденоносець, інвалід війни 1-ої групи, а мама Надія Іванівна – також учасниця війни в партизанському загоні й на фронті, була поранена; в мирний час працювала бухгалтером обласного відділу профтехосвіти.

Цьогоріч у Анатолія Морозова підоспів ще один вагомий ювілей – 60-річчя трудового стажу, адже він перейшов на самостійні хліби ще підлітковому віці: спочатку як учень електрослюсаря, а пізніше – електромонтер Черкаського заводу хімволокна. А середню освіту здобував у вечірній школі робітничої молоді (м. Шпола) і принагідно зазначу, що в цьому ж закладі навчався також його іменитий земляк, в майбутньому відомий письменник та громадський діяч, Шевченківський лауреат Михайло Слабошпицький, а також знаний професор-онколог Борис Мисловатий. Школу Анатолій закінчив зі срібною медаллю.

А потім було навчання в Пушкінському військовому училищі радіоелектроніки і служба у військах протиповітряної оборони на посаді начальника групи озброєння авіаційної ескадрильї. Утім, військова служба шполянина виявилася закороткою: всього кілька років. Її довелося залишити через погіршення стану здоров’я, і А. Морозов устиг дослужитися лише до звання старшого лейтенанта. По тому працював майстром на заводі, деякий час обіймав посаду директора Стаханівського МПТУ №22. Довелося попрацювати й у Черкаському «Білому домі»: завідувачем відділу обласного рівня влади.

Ще в юності постукала в його двері муза історії – Кліо: вже тоді майбутній професор із захопленням читав безліч історичних сюжетів. Зрештою й сам спробував писати історичну прозу про славну козацьку добу, тоді лише «в стіл». Незабаром відчув катастрофічну нестачу фахових історичних знань і подався до столичного ВНЗ вчитися на історика. Закінчив з відзнакою заочне відділення історичного факультету Київського педагогічного інституту ім. М. Горького (нині – НПУ ім. М. Драгоманова), а потім – ще й аспірантуру в Інституті історії АН України. Захистивши в 1985 р. кандидатську дисертацію, Анатолій Георгійович розпочав відлік своєї кар’єри в ранзі професійного історика: приступив до роботи на відповідній кафедрі Черкаського педінституту (пізніше університету). У його стінах перебуває вже понад 37 років, постійно дякуючи долі за цей життєвий бонус. Тут пройшов шлях від асистента до професора, завідувача кафедри (докторську з проблем сільськогосподарської кооперації доби НЕПу захистив у 1994 р.).

Студенти дають високу оцінку змістовним і напрочуд цікавим лекціям професора з археології, новітньої історії України та усіляких спецкурсів. Проте в колі його багатогранних дослідницьких інтересів рельєфно виділяється історія українського селянства. Такий пріоритет пов’язаний із глибоко усвідомленою Анатолієм Георгійовичем істиною, що саме селом приростає Україна, а селянство знаходиться в основі цього її конструкту. Дійсно, із понад 200 праць науковця левова частка належить саме «селянській» темі й вона є невичерпною та благодатною. Назвемо дещо з його «селянського» доробку: це монографії «Село і гроші», «Гроші для господаря», «Сільськогосподарський кредит у добу НЕПу», «Аграрна політика країн Євросоюзу» та ін. А ще йому близька проблематика історії Української революції 1917 – 1921 рр., із цієї теми у співавторстві побачила світ відповідна навчально-наукова трилогія (посібник, хрестоматія і збірник персоналій). Цікавить його й військова минувшина, а відтак за результатами кількарічних пошуків видано ґрунтовний словник-довідник (до речі, ілюстрований) з воєнної історії України. Уже на виході колективна монографія «Мотронинське городище – унікальний комплексний центр прадавньої української державності (ІІІ – V ст.)».

Саме з ініціативи й зусиллями професора А. Морозова було засновано єдиний в Україні науково-дослідний інститут селянства, його друкований орган – часопис «Український селянин» та Всеукраїнське наукове товариство істориків-аграрників. Завдяки цьому наш університет став визнаним національним центром з вивчення селянської проблематики.

Побачило світ вже кількасот статей та окремих видань зі вказаного тематичного напряму. Окрім того, на базі університету й НДІ селянства проведено 11 аграрних симпозіумів національного й міжнародного рівня за участю провідних вчених-аграрників України та зарубіжжя. Окрім «Українського селянина» професором зініційовано випуск ще одного фахового збірника – «Гуржіївські історичні читання» (на честь відомого історика, нашого земляка із Худяків Черкаського району І. О. Гуржія). Щороку видаються тематичні монографії започаткованої товариством істориків-аграрників серії «Бібліотека українського селянина».

З ім’ям професора А. Морозова пов’язано ще одне надбання ЧНУ – перша в його історії спеціалізована вчена рада із захисту кандидатських (а тепер уже й докторських) дисертацій. Ця поважна наукова структура клопотами Анатолія Георгійовича взяла прописку в 2004 р. й відтоді в ній захищено безліч дисертацій з різних історичних спеціальностей. Упродовж 8-ми років роботу ради очолював її фундатор, нині він є заступником голови.

В Україні стала загальновідомою наукова школа істориків-аграрників професора Морозова. Під його безпосереднім керівництвом вже захищено 48 дисертацій (в т. ч. й 8 докторських). Вражаюча статистика! Хоча для Анатолія Георгійовича всі його учні дорогі, мов рідні діти, все ж із цього довгого списку він виділяє проректора з наукової, інноваційної та міжнародної діяльності ЧНУ професора С. В. Корновенка (нині – він ще й голова вказаної спецради), директорку навчально-наукового інституту історії і філософії нашого вишу, професорку Н. І. Земзюліну, проректора Черкаського державного технологічного університету, професора В. М. Лазуренка, професорку Уманського педуніверситету ім. П. Тичини З. М. Священко, завідувача кафедри Східноєвропейського університету, доцента І. В. Десятнікова та ін.

В активі А. Г. Морозова – й започаткування роботи першого в університеті археологічного музею – потужного науково-просвітницького осередку. В його експозиції – тисячі артефактів хронологічним охопленням від доби палеоліту до Хмельниччини. Музей став ефективною навчально-методичною базою для підготовки фахівців-істориків та центром археологічних досліджень.

А ще професор А. Морозов є членом двох національних творчих спілок України – журналістів та краєзнавців. Дійсно, частина результатів його наукових пошуків після певної адаптації органічно вписується в медійні та краєзнавчі публікації. Він друкується в обласній періодиці та краєзнавчих часописах, час від часу з’являється в теле- і радіоефірі.

В іменитого історика є унікальне фахово-родинне продовження. Адже його донька Софія здобула науковий ступінь кандидата історичних наук і досліджує минувшину землекористування. Отримала ступінь магістра-історика в Лейденському університеті (Нідерланди) й онучка Оля.

У вільний час (а його завжди обмаль) професор любить мандрувати Черкащиною – найкращим у світі рідним краєм. Найчастіше буває на Чигиринщині, де знаходиться державотворче осердя України й місця, пов’язані зі славними сторінками визвольних змагань наших краян. А ще упродовж багатьох років залишається шанувальником книгочитання й відтак є великим другом університетської книгозбірні. Він і сам є власником унікальної бібліотечки в кілька тисяч примірників книг, які присвячені козаччині, селянській проблематиці та воєнній історії.

Ювіляр сповнений творчими планами і їх у нього безліч. Назвемо лише два проекти. Планує завершити впорядкування спогадів свого діда Івана Андрійовича Меркотана – активного учасника революційних подій 1917 – 1921 рр. та батька Георгія Андрійовича. Він сподівається, що дійдуть нарешті руки, аби поставити остаточну крапку на творчій справі завдовжки в кілька десятиліть: творенні історичного роману, присвяченого легендарному запорозькому кошовому отаманові І. Сірку.

Тож хай усе збувається, що задумалося! З роси й води Вам, вельмишановний ювіляре!

 

Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки імені Михайла Максимовича ЧНУ ім. Б. Хмельницького
Джерело: cdu.edu.ua
Сайт Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького