17 травня науковці та студенти Черкаського національного уінверситету імені Богдана Хмельницького долучилися до науково-просвітницького заходу «Гостини до Агатангела Кримського», який відбувся у м. Звенигородка – на малій батьківщині Агатангела Юхимовича Кримського.

Діяльність Агатангела Кримського вивчає Центр тюркологічних досліджень Черкаського національного. Наслідки цієї роботи широко представлені в численних публікаціях і доповідях співробітників Центру на всеукраїнських та міжнародних наукових конференціях. Ректор Олександр Черевко, який очолив делегацію від ЧНУ, зазначив:

– Наших діячів визнає світ. Ім’я Агатангела Кримського – у переліку видатних людей Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. І хоч росіяни докладали і докладають зусилля, щоб знищити наші надбання, ми повинні зробити все, щоб зберегти їх для наступних поколінь українців

Про конференцію йдеться в статті журналістів видання «Прочерк».

Прикро, та незважаючи на те, що життя видатного історика, сходознавця, письменника, поліглота, одного з фундаторів Української Академії Наук Агатангела Кримського було тісно пов’язане з Черкащиною, пересічні жителі області знають про нього небагато. Більше того, будинок ученого в Звенигородці вже багато років знаходиться в занедбаному стані. Тому таким важливим видається захід «Гостини до Агатангела Кримського», що відбувся в Звенигородці 17 травня. Адже метою його якраз і було осмислення ролі спадщини видатного вченого.

Організувала захід і зібрала на нього дуже поважних гостей Всеукраїнська громадська організація «Союз Українок» у партнерстві з благодійним фондом «Бібліотечна країна» за підтримки Звенигородської міської ради і Повноважного Посла, Посла з особливих доручень МЗС України Ігоря Осташа.

Розпочалася зустріч привітанням співзасновниці благодійного фонду «Бібліотечна країна»,  модераторки зустрічі Тамари Сухенко і міського голови Звенигородки Олександра Саєнка. Пан Олександр розповів присутнім про історію виникнення Звенигородки, її сучасне. Нагадав, що велінням долі Звенигородська земля стала батьківщиною багатьох історичних особистостей світового рівня. І Агатангел Кримський безумовно один із найяскравіших їх представників. Він та інші наші видатні земляки, серед яких Тарас Шевченко та В’ячеслав Чорновіл, творили історію України.

– Ми чітко усвідомлюємо відповідальність, яку на нас покладає історична спадщина, – наголосив у своєму слові Олександр Саєнко. – Зокрема і честь бути земляками Агатангела Кримського. Тож усвідомлюючи, що пам’ять видатного вченого пошанована неналежно, сподіваємося, що ця зустріч і підтримка української наукової та інтелектуальної еліти, представників якої ми сьогодні запросили, дасть поштовх у цьому напрямку.

Міський голова підкреслив, що не раз звертався до Академії наук України, Інституту Сходознавства з пропозиціями щодо відновлення будинку, в якому жив Агатангел Кримський, і облаштування в ньому музею вченого, адже приміщення є власністю Інституту. На жаль, не склалося.

Перший заступник голови Черкаської обласної ради Роман Сущенко говорив про унікальність особистості Агатангела Кримського, а також про те, що йому, як колишньому політв’язню москви, добре зрозумілим є те, чому радянська влада репресувала видатного українського вченого. Це б зробила і сучасна російська влада.

Ректор Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Олександр Черевко назвав у своєму слові Агатангела Юхимовича великою постаттю України, яка залишила по собі величезну спадщину, що ми її вивчаємо по сьогодні.

Він теж наголошував на важливості передання будинку Агатангела Кримського у власність Звенигородської громади, нагадав, що і Черкаський університет звертався до Інституту сходознавства стосовно цього і створення в ньому музею Агатангела Кримського. Та відповідь була незмінною: ми самі…

Між тим, Звенигородська громада нині міцна, керівництво її патріотичне, то, може, нарешті, це питання навіть попри війну потрібно вже вирішити? Бо Агатангел Кримський теж наш культурний блокпост, який протистоїть московській агресії в культурному й історичному просторі. Росія її наочно продемонструвала, цинічно знищивши вже не один музей в Україні, зокрема й музей Григорія Сковороди у Сковородинівці на Харківщині. Отже, потрібно протиставити її нищенню наше творення.

– Як казав Наполеон: є меч, а є дух. Мусимо дбати і про одне, і про друге, – говорив Олександр Черевко. – А дух починається зі слова і з пам’яті, яка в даному випадку матеріалізована. Відновити будинок – то не проблема для громади. А якщо хтось нагорі боїться, що в реставрованому приміщенні відкриють не музей, а щось інше, то їм варто знати, що патріотичні люди є не лише в Києві. Узагалі, патріотизм іде з низів…

До речі, сам пан Олександр дав свого часу урок патріотизму байдужим. Дізнавшись, що Агатангел Кримський сорок років збирав краєзнавчі і фольклорні матеріали про кожне село Звенигородщини, які вже були навіть підготовлені до друку, але так і залишалися з 1931 року в рукописі, він ініціював видання цієї важливої і вагомої праці. Вона вийшла друком 2009 року, коли Олександр Черевко був головою Черкаської обласної державної адміністрації. Гідний наслідування приклад для нинішніх очільників області і Звенигородського району. Адже те видання давно раритетне, його варто перевидати…

Дуже пізнавальним був виступ на заході Посла Ігоря Осташа. Він зауважив, що Агатангел Кримський зробив за життя більше, ніж зараз роблять інститути. Навіть написав історію нової арабської літератури, книги з історії для турків та персів. Збагнути велич цієї людини важко, для цього треба знати бодай з двадцять мов. Агатангел Юхимович володів шістдесятьма!

Для пана Ігоря, як він сам зізнався, Агатангел Кримський – це місія. Він, як і його духовний учитель, вчив слов’янські мови, арабську, як і той був ученим секретарем Академії Наук України, теж потрапив до Лівану, щоправда, Надзвичайним і Повноважним Послом України. Відчуває себе і черкащанином, адже долучився до встановлення двох пам’ятників Тарасові Шевченку за кордоном: в Канаді (Оттава) і в Лівані (Баабда). А ще мав щастя працювати у Верховній Раді з видатним політиком з Черкащини В’ячеславом Чорноволом.

Ігор Осташ цікаво розповів про перебування Агатангела Кримського в Лівані. Виявляється, головною проблемою для нього там був не клімат, а книжки. Тобто їхня кількість, а отже клопіт з їх перевезенням до Звенигородки. Бо книга для Кримського – то було все. І він таки привіз додому величезну сходознавчу колекцію – стародруки, раритети, зокрема й одну з найвидатніших пам’яток світової культури «Подорож патріарха Макарія» – щоденник подорожніх нотаток Павла Алеппського сина патріарха Антіохійського Макарія III Посіда.

За неповних два роки в Лівані Агатангел Кримський зробив дуже багато, зокрема писав і художні твори. Його «Бейрутські оповідання» завдяки ініціативі Ігоря Осташа було перекладено арабською мовою, як і збірку поезій «Пальмове гілля».

Пан Ігор нагадав і про те, що в Алепо ще 1708 року було надруковано Євангеліє арабською мовою. Видання для Антіохійського патріархату спонсорував гетьман Іван Мазепа. Про це знав Агатангел Кримський, який у власноруч написаному підручнику нової арабської літератури розповів про діяльність друкарні в цьому місті. А Ігор Осташ, будучи послом у Лівані, здійснив, без перебільшення, науковий подвиг: відвідавши всі монастирі, музеї і книгозбірні цієї країни, знайшов 15 примірників таких Євангелій різного ступеня збереженості. Сканував їх, і здійснив факсимільне видання цього унікального «Євангелія від Івана Мазепи». Згодом знайшов і титульне, подарункове видання для Гетьмана.

Кандидат філологічних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Подвойний порушив надзвичайне болюче питання – бібліотека Агатангела Кримського. Адже це 15 тисяч артефактів на восьми локаціях! Та наразі взяти до рук книгу Агатангела Юхимовича без спеціального дозволу неможливо. А це не сприяє дослідженню його спадщини. Левова частка книг видатного вченого знаходиться в бібліотеці Вернадського, яка наразі здійснила опис лише частини його книгозбірні. «Узагалі, – дивувався він, – маємо парадокс: зібрала унікальну бібліотеку одна людина, а для того, щоби її систематизувати і описати потрібний чималий колектив. А найголовніше – зацікавленість у цьому держави. Бо незрозуміло, чому бібліотека Агатангела Кримського досі не описана, а бібліотека українофоба, колаборанта і злодія, який крав документи з Державного архіву Львова, Дмитра Табачника описана і занесена в електронний каталог»…

Про ще одного видатного черкащанина зі Звенигородщини згадав у своєму слові професор, літературознавець завідувач кафедри української літератури Черкаського національного університету Володимир Поліщук. Він говорив про Сергія Єфремова – видатного публіциста і літературознавця, одного з творців української журналістики, якого називали совістю української нації. На п’ять років молодший за Агатангела Кримського Єфремов народився у селі Пальчик тодішнього Звенигородського повіту. У 20-х роках минулого століття провадив неабияку наукову і науково-організаційну роботу, адже був віце-президентом і головою Управи Української Академії Наук, тобто добре знав Агатангела Юхимовича. Скориставшись Щоденниками Єфремова, пан Володимир розповів про те, як ці видатні земляки, щиро шануючи один одного, разом організовували роботу Української Академії Наук. Власне то Кримський лобіював обрання Єфремова віце-президентом Академії.

Керівниця Центру орієнталістики імені Омеляна Пріцака при Національному університеті „Києво-Могилянська академія”, кандидатка історичних наук Таісія Сидорчук у своєму виступі поглянули на постать Кримського через Омеляна Пріцака. Адже на її думку в українському сходознавстві і загалом науці Агатангел Кримський і Омелян Пріцак відіграли найвидатнішу роль, хоч і належали до різних поколінь, держав, навчалися і формувалися як особистості і науковці в абсолютно різних державно-політичних і культурних наукових середовищах. І водночас їх багато що об’єднувало. Насамперед – сходознавство. І не лише як спільна сфера наукової діяльності протягом життя. Воно також сприяло їхньому знайомству, безпосередньому спілкуванню. Це був статус Учителя й учня.

Як відомо, свого часу Агатангел Кримський без вагань підтримав пропозицію гетьмана Павла Скоропадського щодо створення Української Академії Наук (УАН), хоч на той час перебував у москві. Тобто він став одним із академіків-засновників УАН, обіймав посаду її неодмінного секретаря. І, що важливо, у той непростий час йому вдалося перевезти до Києва свою величезну бібліотеку, яку він подарував Академії. А це цілий товарний вагон книг! А ще ж була бібліотека його і родини в Звенигородці...

– Попри те, що Академію очолив Володимир Вернадський, якого невдовзі змінили інші достойники, саме Кримський відіграв провідну роль в організації і розбудові УАН протягом перших десяти років її існування, – наголосила пані Таісія. – Себе і своє життя він фактично присвятив Академії, став творцем українського інституційного, академічного сходознавства.

Однак це тривало недовго. Його трагедія як людини і науковця полягає в тому, що він став свідком нищення справи його життя, репресій колег і учнів. Зрештою, був фізично знищений і сам. Та спочатку радянська влада використала його з пропагандивною метою, коди радянський союз окупував терени заходу України. Йому дозволили їздити туди в складі відповідних делегацій, адже його ім’я було там добре відоме і шановане. Власне так і відбулося знайомство Агатангела Кримського з Омеляном Пріцаком, який був тоді студентом Львівського університету. І це щастя для України, що так сталося, адже Кримський передав йому наукову естафету. Згодом Омеляна мобілізували на війну, він воював у складі червоної армії, потрапив до німецького полону, втік з нього, прибився до окупованого Києва, розшукуючи свого вчителя, але дізнався від Наталії Полонської-Василенко, що того в Україні нема. Однак вона передала йому деякі книжки Агатангела Кримського і його особисті документи. Усе це позитивно вплинуло на наукове зростання талановитого вченого-сходознавця. Адже серед переданого був не лише унікальний рукопис подорожі Архієпископа Макарія, а й рукописи самого Агатангела Юхимовича, зокрема «Історія хозар», яку він писав у тридцяти роки, і яку в ссср не дозволяли друкувати. 1991 року Пріцак приїхав до України вже як професор Гарвардського університету і засновник та директор Українського наукового інституту Гарвардського університету. Він заходився розбудовувати українське сходознавство. Приїхав зі своїми працями і матеріалами свого навчителя, створив Інститут сходознавства імені А. Ю. Кримського.

(Повну версію статті читайте за посиланням)